Через ускладнення грипу бахмутянин Роман місяцями був прикутим до ліжка. Хвороба відділила його від навчання у школі, прогулянок із друзями, хвилюючого моменту першого поцілунку. Але мануальний терапевт Олександр Теслін допоміг хлопцеві стати на ноги та повернутись до нормального життя.
Далі викладаємо історію героя матеріалу Романа Каплуна від першої особи.
У 2007 році я перехворів на грип. На тлі цього в мене був ослаблений імунітет, і так вийшло, що хвороба дала ускладнення на спину. Починалося все з того, що просто боліло в боку. Пройшов деякий час, і я став помічати, як болить спина, почали руки відніматись, я перестав сидіти.
Довго не могли зрозуміти, в чому проблема. Я лікувався і в Бахмуті, і в Донецьку, пройшов багато лікарів, і ніхто не міг визначити, що зі мною. А гірше ставало просто на очах. Дійшло до того, що за рік я просто не зміг сидіти. Тоді мені було 14-15 років. Це як раз той період, коли усі гуляють, перші зустрічі з дівчатами, настає багато хвилюючих моментів дорослішання. А ти хворієш і лежиш. Я просто залишився нерухомим на якийсь час свого життя. Життя змінилося, і не на краще, батьки мене і годували, і
Це тягнулося кілька років. Я багато разів лежав в обласних лікарнях, де були доценти й світила науки, але ніхто не міг точно сказати, що зі мною. Всі лікували навмання: “може це допоможе, а може те”. Кілька разів проходив цю спинно-мозкову пункцію, коли брали мозкову рідину з хребців — це малоприємна процедура. І онкологію в мене “знаходили”. Можливо, я все до кінця не усвідомлював, але мені найбільше було шкода свою родину, коли вони все це слухали.
Діагноз мені поставили лише у 2008 році, в Києві. Я був у лікарні Охматдит, це головна дитяча лікарня в Україні. Там мені дали діагноз “ускладнення спинального арахноїдиту”, тобто запалення спинних оболонок мозку. Ускладнення вплинули на спину і кінцівки: ані руками, ані ногами я рухати не міг.
І наче як поставили діагноз, а лікування особливого не було. Точніше, якось лікували, але це не допомагало. Нам пояснювали, що такий діагноз, як у мене, був у 2-3 людей на всю Україну.
Через хворобу мені дали другу групу інвалідності та перевели на домашнє навчання. Було складно вчитися, бо ручку я тримати не міг. Так само з ложками-виделками, адже моторика пальців була порушена.
(Роман Каплун, фото Вільне радіо)
Ми приїхали додому розчаровані. Лікарі розводять руками, а ми бідкаємось, як-то кажуть. Все перепробували, аж до “бабок” і “дядьок”. Мати з батьком самі втомилися й не знали, що робити, куди вже кататися.
Коли ми вже зневірилися, батьки почули про місцевого лікаря, який допомагає масажами. Хоча раніше, коли мені їх робили, було боляче. Але ми приїхали до Олександра Борисовича Тесліна. Я довго сумнівався, думав, що мені зараз зроблять щось зі спиною, що ніколи вже стояти не буду.
Але пройшов сеанс-два, і я став помічати полегшення. Я зміг сісти на диван у себе вдома, і це був великий для мене прорив. Хоча до цього в мене була подушка, і я на колінах на лавочці був або стояв. Сісти не міг, бо спина напрягалася й боліла. Але кардинальний результат я відчув через буквально сеансів 8-10.
Пройшов місяць-два масажів, і я зміг сидіти з батьками за обіднім столом і тримати виделку. Коли приїжджав у гості до бабусі, всі діти сміялися: “Чому ти з палкою ходиш”. Тоді мені вже наче й легше було, вже міг сидіти, а далеко ходити не міг.
У нас у дворах був тенісний стіл. І так потроху я почав займатися тенісом. Вчився дуже повільно, але не кидав нового захоплення. Все переросло в те, що мені дали другий розряд з тенісу і я став переможцем на обласних змаганнях. Я потім приходив до Олександра Борисовича і показував нагороди. Якби не він, я б цього точно не досяг.
Завдяки масажам я зміг закінчити 10 та 11 класи разом з однолітками. Я хоч і був на домашньому навчанні, але ходив скільки міг. Це все ж краще, ніж лежати вдома й чекати на вчителів. Я був дуже радий побачитися з однокласниками, намагався наздогнати те, що пропустив.
Раніше руки опускалися дуже часто. Особливо, коли однокласники приходили провідати. В них все добре, приходять підтримати тебе, а потім ввечері вони йдуть гуляти, відпочивати, радіти життю, хтось на велосипеді кататись, хтось тусуватись. Було прикро, що я упускаю ці роки. Я досі це згадую, бо воно до мене все це із запізненням прийшло. З дівчиною, здається, у 18 років вперше поцілувався.
Я на собі відчув, що є диво, воно буває, в нього треба вірити. Це було неочікувано.
Я дуже вдячний лікарю за те, що зі мною відбулося. Тому я і сам захотів піти у медицину, щоб теж допомагати іншим.
У 2013 році я вступив на фельдшера в Бахмуті, а по завершенні навчання пропрацював близько 3 років в нашій поліклініці. Основна діяльність моя була пов’язана з медициною.
Торік я поїхав до Києва і там працював у компанії мобільного зв’язку. А зараз через карантин продовжую працювати дистанційно.
Нічого важкого я підіймати досі не можу, бо є деякі протипоказання. Тому я регулярно проходжу курси масажу. Навіть після першого сеансу виходиш, і аж грудна клітина повітрям набирається.
Зазначимо, у мануального терапевта Олександра Тесліна є своя клініка в Бахмуті. Вона знаходиться по вулиці Садовій, 130. Прийом людей лікар здійснює лише за попереднім записом. Звернутися можна за номером: +380 95 474 7875.
Нагадаємо, в інтерв’ю нашим журналістам Олександр Теслін розповів, що таке мануальна терапія, які хвороби можна вилікувати та чи боляче це.