33-річна Юлія Пилипенко з Маріуполя шукає свого батька із березня. Чоловік не зміг евакуюватися разом із родиною, та вже пів року від нього немає жодної звістки. Вільному радіо донька 61-річного Олександра Володимировича розповіла, як шукає батька. Чим її досвід буде корисним для всіх, хто розшукує рідних в окупації — читайте далі.
Історія Юлії — від першої особи.
У Маріуполі ми жили на лівому березі, тому в перший же день повномасштабного вторгнення із власної оселі переїхали до знайомих. До 24 лютого я жила з батьками, тому разом ми і перебралися. Думали, що це на кілька днів.
У місті пробули до 19 березня, до цього часу переїхали до ще одних знайомих, подалі від блокпосту. Відсутність у місті газу, води й тепла — це страшно, але найгірше — це прильоти. У сусідній будинок прилетіло, він згорів, тому ми вирішили шукати підвал, аби там пересидіти. Евакуюватися було уже неможливо — все скрізь було перекрито, місто було в оточенні.
“Зелені коридори” оголошували, але серед моїх знайомих були такі, хто поїхав і повернувся, бо не випускали. А були й ті, чиї автівки розстріляли, й вони через це не змогли виїхати. Деякі машини стояли на виїзді ще коли ми покидали місто.
Евакуація під обстрілами
У підвал, де ми сиділи, приїхали мої родичі, це мій рідний брат з дружиною та дитиною. Ми сиділи там до 19 березня, не знали, якою дорогою їхати, боялися що розстріляють. У брата згоріла машина, тому з евакуацією допомагали далекі родичі.
На збори було кілька хвилин, ми почали збирати одяг, бо було ще холодно й кинути все у підвалі було неправильно. Тато побіг у підвал за речами, і в цей момент почався сильний обстріл, гатили поруч із нами.
Брат сказав, що їдемо і за татом повернемося наступного дня, бо чекати — дуже небезпечно для кожного з нас, а у нього ще маленька дитина. І ми поїхали.
Центральну вулицю Миру ми проїхали якимось дивом. Зупинилися в селі Юр’ївка, там у родичів є будинок. Ми там перечекали, а за два дні поїхали за татом, але нас не пустили в той район. На в’їзді в місто ми потрапили під обстріл і мусили повернутися. Ми не доїхали до тата буквально одну вулицю.
У нас була ще одна спроба забрати тата, ми поїхали в Маріуполь ще за кілька днів, але той будинок, в підвалі якого ми ховалися, вщент вигорів. Повністю району немає, людей там уже не було, ми не знаємо, де він. Пішов, чи його кудись вивезли, чи живий він? Нам сказали, що коли тато був ще там, в районі відбувалася зачистка і там вже нічого немає.
Пошуки рідних
Звичайно, ми почали пошуки самостійно: об’їздили усі лікарні, побували у місцях, які батько міг відвідувати раніше, дивилися списки евакуйованих у найближчі міста і села, поїхали в ті міста. Дивилися татове ім’я в списках на гуманітарну допомогу. Були й просто оголошення з фото, але це не дало результатів. Якщо звертатися до волонтерів — вони їдуть у ті місця, де людину бачили востаннє. Ми їх і самі об’їздили. Думаю, вони можуть допомогти тим людям, які не мають змоги поїхати туди самостійно.
Брат і досі шукає тата на під’їздах до Маріуполя, а ми з мамою у Києві подали заяву про безвісти зниклого.
Один знайомий знайшов свого батька, але коштувало це йому 15 тисяч доларів. Через високопоставлених людей, які мають доступ до списків у фільтраційних таборах, знайомому вдалося витягнути свого батька під Новоазовськом. Але це дуже дорогий метод, і він точно не для всіх. Наші пошуки тривають.
Способи пошуку
Зазначимо, в Україні створили Національне інформаційне бюро, що збирає та систематизує дані про українців, які загинули, зникли безвісти або потрапили в полон, а також про полонених і загиблих окупантів. На його сайті можна подати заявку про рідних, які зникли.
Окрім того, для пошуку близьких, з якими втратили зв’язок через війну, працює цілодобова гаряча лінія 1648 та для дзвінків з-за кордону
+38 (044) 287-81-65.
Окремий сайт для пошуку своїх близьких створили маріупольці для тих, хто зміг покинути місто, але втратив зв’язок зі своїми рідними. На сайті можна розмістити фото зниклих людей. Є розділи “Евакуйовані” та “Розшук”, також є інформація про людей, які загинули.
Займаються пошуком родичів і в Telegram-каналі “Пошук зниклих”. Там, аби створити запит на конкретну людину, необхідно вказати ім’я та прізвище зниклого родича, рік його народження, обставини, за яких він зник, коли востаннє був зв’язок із ним, його контактний номер.
Нагадаємо, з початку повномасштабної війни близько 300 тисяч людей з окупованих територій та зони бойових дій переселилися на Дніпропетровщину. З них майже половина зупинилися в обласному центрі. Де в Дніпрі переселенці можуть знайти безкоштовне житло, їжу, речі та іншу допомогу — читайте у матеріалі Вільного радіо.
Читайте також: