Підтримайте Вільне Радіо
Майже 300 сортів фіалок квітують в оранжереї ужгородки Катерини Ключкович. Ці ніжні квіти — не просто хобі чи естетична насолода. Вони стали для жінки своєрідним порятунком та допомогли пережити найтяжчу трагедію — загибель сина Андрія Палая на війні. Із журналістами Вільного Радіо Катерина ділиться, як квіти повернули їй здатність відчувати життя та знову знайти себе.
Андрій був одним із двох дітей у родині Палаїв. Змалку він мріяв про військову кар’єру.
“Син завжди мріяв про армію, уявляв її на рівні американської, — згадує Катерина Ключкович. — Він навіть їздив вступати до Харкова, але не приніс усіх потрібних документів. Вдруге їхати не захотів — поспілкувавшись там з курсантами, зрозумів, що така армія, де “фарбують бордюри й траву в зелений колір для генерала”, його не цікавить”.
Одразу після школи Андрій проходив строкову службу, звідки його комісували за станом здоров’я. Далі він працював на ужгородських заводах, але коли у 2014 році на сході України розпочалася війна, вирішив, що його місце там.
“Він готувався до війни: займався фізично, вчився виживати в екстремальних умовах, готувати їсти. Здавалося, наче Андрій відчував, що йому це знадобиться. У 2014-му пішов у військкомат, але через проблеми зі здоров’ям його не взяли добровольцем. Тоді він, попри все, уклав контракт зі 128-ю бригадою. Для цього довелося пройти лікування, але Андрій був рішуче налаштований. Уже у травні 2014-го його відправили на навчання”, — розповідає Катерина.
Після підготовки на полігоні підрозділ Андрія вирушив до Станиці Луганської, де він перебував до грудня. На Новий рік чоловік приїхав у відпустку, а в середині січня знову поїхав на фронт — цього разу під Донецьк, поблизу Дебальцевого. Менш ніж за місяць, 14 лютого 2015 року, Андрій потрапив під обстріл і загинув. Його поранені побратими, виїжджаючи на БТРі, забрали тіло. “Уламок потрапив у голову, смерть була моментальною”, — зазначає Катерина.
Після смерті сина Катерина довго не могла оговтатися від болю.
“Я дуже довго була в ступорі, — згадує вона. — Люблю музику, спілкування, але тоді не сприймала нічого: не відчувала смаків, запахів, не хотіла нікого бачити чи чути. Було надзвичайно важко виходити з цього стану”.
Від свого горя жінка “втікала” в роботу. Також пережити втрату їй допомагала донька, а вдома на неї чекали улюблені песики-пекінеси та квіти, які завжди були в оселі.
“У мене було дуже багато орхідей, десь зо тридцять різних кольорів, але після загибелі сина вони всі пропали”, — зізнається жінка.
Перші фіалки Катерина купила на осінньому ярмарку. З них і розпочалося нове захоплення, що згодом переросло у справу життя. Догляд за цими ніжними рослинами вимагав чимало часу, зусиль та нових знань.
“Треба постійно здобувати нові знання, шукати, як за ними доглядати, щоб вони приносили радість, щоб квітнули й радували око”, — розповідає Катерина. Поступово фіалок у її оселі ставало все більше, і це захоплення поглинуло всю її увагу.
У 2020 році захоплення Катерини набуло нового поштовху: вона долучилася до безкоштовного проєкту “Україна-Норвегія” для сімей військовослужбовців, що був спрямований на розвиток сільського господарства. Спочатку жінка сумнівалася, яку дипломну роботу писати, адже знань бракувало.
“Тоді один із військових допоміг із ідеєю: він запропонував написати про фіалки. Я написала проєкт про те, як починати з нуля, збільшувати їх кількість та теоретично заробляти на цьому. Захистила його, отримала премію. Це вже не дало мені “зіскочити” — я почала розширювати масштаби своєї справи, купила стелажі, фітолампи для освітлення”, — ділиться Катерина.
Згодом кількість сортів фіалок зросла з 30 до майже 300. Нині вони “живуть” у квартирі доньки Катерини на чотирьох великих стелажах під спеціальними фітолампами. Для реалізації свого бізнес-плану жінка створила в соцмережі групу “Фіалки Forever”.
Проте, як зізнається Катерина, “теорія виявилася далекою від практики”.
“Менеджер з торгівлі з мене ніякий, я не вмію продавати. Я можу зв’язати, зшити, посадити, доглядати… Вмію робити те, що потребує рук і голови, але продати свої речі не вмію”, — каже жінка.
Зараз Катерина планує виводити власні сорти фіалок та інших квітів. Вона зізнається, що їй цікавіше працювати на якість, а не на кількість.
“Хочу створити власні сорти, такі собі “фіалки от кутюр”, — ділиться вона. — Мені цікаво запилювати різні квіти і спостерігати за ними. Після запилення варіантів може бути багато. Це як з дитиною: коли вона маленька, гарненька, але що з неї виросте — не дізнаєшся, поки не дочекаєшся. Ну, з квітами так само”.
Хоча побудувати високоприбутковий бізнес із вирощування фіалок Катерині не вдалося, ці квіти виконали свою найважливішу місію: допомогли жінці впоратися з болем від втрати.
“Я змогла повністю відпустити сина лише через десять років після його загибелі. Кожен проживає втрату по-своєму: хтось занурюється в роботу, хтось звертається до церкви, хтось, на жаль, до алкоголю. Хтось шукає спілкування, а хтось замикається. Мої фіалки перемикали мою увагу. У мене є чіткий графік догляду за ними: немає суботи, неділі, Великодня чи Нового року. Полив та догляд мають бути за розкладом. Ця дисципліна тримала мене на плаву”, — ділиться Катерина.
Сьогодні жінка продовжує свою місію: частину суми від продажу квітів вона жертвує на Збройні сили. Найбільша її мрія — аби війна закінчилася якомога швидше, і всі українські матері змогли дочекатися своїх синів живими.