День пам’яті жертв політичних репресій: 10 фактів про Великий терор

21 травня — День пам’яті жертв політичних репресій. Щороку у третю неділю травня ми згадуємо тих, кого вбили, скалічили або травмували в роки Великого терору Йосипа Сталіна. 

За матеріалами українського інституту національної пам’яті ми підготували 10 фактів про великий терор в Україні. 

10 фактів про Великий терор в Україні

• Биківнянське поховання жертв сталінських репресій — одне з найбільших на території України. Історики вже встановили імена понад 19 тисяч розстріляних там людей.
• Інші місця масових поховань жертв політичних репресій 1937–1938 рр. – Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро). На заході Україні після 1939 р. також з’явились місця масових поховань, зокрема урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).
• Найкривавіша ніч у Києві – 19 травня 1938 року,  коли у в’язницях НКВД розстріляли 563 людини. Це, як правило, робили на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням. Спочатку для масових поховань відводили ділянки на цвинтарях. Однак пізніше у НКВД стали приховувати масштаби репресій, тож викопували траншеї для тіл у фруктових садах, парках, приміських лісах, тощо. Нерідко трупи засипали негашеним вапном.
• З 27 жовтня по 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох (це поблизу міста Медвєж’єгорськ у Карелії) розстріляли 1111 людей. 287 із них — українці, або люди пов’язані з Україною. Це зробили з нагоди наближення 20-річчя Жовтневої революції.
• У 1934–1938 роках НКВД УРСР розташовувався у Києві у будівлях колишнього Київського інституту шляхетних дівчат (згодом – Жовтневий палац), у 1938–1941 роках по вул. Короленка (нині – Володимирська), 33. Київський міський відділ та управління НКВД по Київській області був розташований на вул. Рози Люксембург (нині – Липська), 16.
• У 1955 р. КГБ при РМ СРСР направив в обласні управління держбезпеки директиву №108 сс, в якій дав вказівку повідомляти родичам розстріляних, що їх рідні померли в місцях позбавлення волі.
• В рамках Великого терору НКВД організувало та провело серію масових національних операцій. Це т.зв. “німецька операція” (25 липня 1937 року), “польська” (11 серпня 1937 року), “румунська”, “латиська”, “грецька”, “іранська”, “харбінська”, “афганська”, “проти болгар і македонців”.
• Спогади катів-енкаведистів та результати ексгумації тіл свідчать про характерний “почерк” вбивць. Як правило, це були постріли у потилицю або в перший шийний хребець із револьверів системи “Наган”. Цей пістолет вважали точним та достатньо потужним аби поранити смертельно, а слабка віддача берегла сили катів при масових розстрілах.
• Влітку 1937 року кати затвердили ряд нормативних документів, які посилили відповідальність членів родин репресованих. Дружини та чоловіки “ворогів народу” підлягали обов’язковому арешту, дітей до 15 років передавали у спеціальні дитячі будинки. Членів сімей “ворогів народів”, засуджених до розстрілу, примусово переселяли. Показовою є доля колишнього Генерального секретаря харчових справ УНР Миколи Стасюка. Його у 1931-му засудили на 10 років,  а у 1937-му дружину Стасюка Марію стратили  як “дружину петлюрівського міністра”.
• Термін “ворог народу” (латинське hostis publicus) має давньоримське походження. Цей термін використовували щодо ворогів, яких прирівнювали до солдатів ворогуючої сторони, цих людей знищували фізично.  Вдруге цей термін почали використовувати за часів Великого терору якобінців у Франції (1793–1794 рр.). У СРСР цей термін був не лише розповсюдженим кліше політичної риторики, але і вписаним у Конституцію 1936-го, згідно зі 131 статтею, якою “ворогами народу” оголошували людей, які вчиняли замах на громадську, соціалістичну власність. 

Багатьох репресованих реабілітували вже за часів незалежної України. Зараз ще чимало справ тих часів залишаються не вивченими в архівах СБУ. Їх можна досліджувати, шукати інформацію про родичів. Згодом всі документи передадуть у новостворений загальний архів, там будуть  матеріали з усіх областей. Серед них і більш пізні справи ОУН з Донбасу. 

Знайти інформацію про репресованих можна у Національному банку репресованих.