Підтримайте Вільне Радіо
55 днів на “нулі” під атаками російських дронів, без зв’язку, іноді без води — так почалася бойова служба 46-річного інженера з Бахмута Олександра Іщенка. До відкритого вторгнення чоловік працював у комунальній сфері та виховував дітей, однак війна змусила його змінити цивільне життя на окопи — за кількасот метрів від загарбників.
Історією чоловіка поділилися у 1-му Кодацькому полк Національної гвардії України.
Олександру Іващенку — 46 років. Чоловік родом із Добропілля та свого часу здобув освіту інженера-механіка у Краматорську. До початку відкритого вторгнення Олександр з родиною мешкали у Бахмуті, а сам він працював в управлінні міського господарства.
Його обов’язки включали контроль за якістю й обсягами робіт підприємства “Бахмутський ККП” — зокрема, у напрямках доброустрою міста, ремонту доріг, зливової та дренажної каналізації, утримання пам’ятників та святкового оформлення.
Крім того, Олександр брав участь в узгодженні маршрутів пасажирського транспорту та організовував конкурси з перевезення на міських та приміських маршрутах.
Однак навесні 2022-го чоловік з сім’єю вимушено покинув Бахмут, отримав статус ВПО. Вже у 2024 році він вирішив мобілізуватися до лав Національної гвардії.
Навчання, підготовка і перший бойовий вихід — тривалістю в 55 днів. На позиції Іващенко заходив разом з побратимом, ще четверо воїнів вже були там. Однак бойового досвіду не було ні в кого. До позицій росіян — близько 300-400 метрів
Окупанти намагалися зайти в тил українських оборонців — через болота та посадки. Олександра та інших військових, кажуть у полку, росіяни намагалися труїти невідомою речовиною та запускали дрони кожні 15 хвилин. Групу прикривала рота вогневої підтримки.
Олександр пам’ятає, як російська МТЛБ ледь не прорвалася в тил, однак загарбників вдалося знищити. Згодом — близько за місяць — окупанти перерізали логістику, тож необхідне бійцям на позиції доставляли дронами кожна 2-3 дні й максимум по 10 кілограмів.
Як пригадує чоловік, іноді воду доводилося набирати з болота та знезаражувати таблетками. Каже: найважчим були не обстріли, не вибухи, а саме відсутність достатньої кількості харчів.
Також зв’язку з рідними у захисника майже не було. Щойно з’являлася можливість — давав про себе знати.
“Казав, що все добре, живий. Але про жахи війни мовчав, щоб не засмучувати дружину”, — ділиться чоловік.
За словами Олександра, вихід групи з позицій був важким — упʼятьох в протигазах, у проміжках між атаками дронів. Один з побратимів військового повернувся додому “на щиті” — загинув під час обстрілу.
Нині нацгвардієць має коротку відпустку. Ділиться, що не будує планів на майбутню, оскільки спочатку потрібно закінчити війну. А втім, додає:
“Вірю, що українська земля буде вільною від російських окупантів. Вірю, що побачу свій Бахмут мирним під синьо-жовтим стягом”.
Нагадаємо, бахмутянка Юлія та її чоловік Вадим понад 15 років свого життя присвятили військовій справі. Вона — медикиня, він — офіцер. Зараз пара служить в одному з підрозділів військової служби правопорядку. Журналісти Вільного радіо розпитали родину про їхній вибір та тонкощі служби.