18-річна Антоніна Кейс з Краматорська на початку Другої світової опинилася у Німеччині. Там вона тяжко працювала на примусових роботах на абразивному заводі та товаришувала із земляками-однолітками такої ж долі. Ким всі вони були та що з ними трапилось далі, поки невідомо. Але нещодавно українські активісти випадково знайшли їхні фотографії та встановили їхні імена.
18 фотографій 1943-44 років продавалися на одному з українських онлайн-аукціонів просто як набір невідомих світлин з минулого. Їх власним коштом придбали активісти громадської організації “Після тиші”.
“Нещодавно ми натрапили на таку групу з 18-ти фотографій, які належали так званій остарбайтерці. Продавець фото не знав нічого, окрім того, що вони (люди на фото, — ред.) з Донеччини. По написах на зворотах було зрозуміло, що вони належали одній жінці — всі написи були адресовані до неї: “Тоня”, “Тося”, “Кейс” (її прізвище). Ці фотографії, які втрачають свою історію, — її хочеться повернути”, — розповідає історик, голова цієї ГО Андрій Усач.
І хоча хлопці та дівчата на фотографіях посміхаються, вони у мить зйомки — лише примусові працівники нацистської Німеччини. Про це свідчать дати на звороті та нашивка “OST” на одязі.
Хто такі остарбайтери?
Остарбайтери — (від німецького слова “Ostarbeiter” — “ “східний робітник”) — німецький термін для людей, яких вивозили нацисти зі східних окупованих територій (більшість — з України) під час Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини.
“З Донеччини людей перших почали вивозити, наприкінці 1941-го. Бо німці спочатку брали остарбайтерів за [певним] фахом: спочатку шахтарів. Але офіційні радянські дані не завжди точні. За повоєнними радянськими підрахунками таких по Донецькій (тодішній Сталінській) області було 252 239 людей, тобто понад 7,5 % довоєнного населення цієї області”, — розповідає історик.
Переважно це були молоді хлопці та дівчата з різних регіонів, яких фактично забирали в рабство — працювати або у сільському господарстві та в маєтках німців, або на промислових підприємствах, переважно оборонних.
Багато колишніх остарбайтерів згадували про тяжку працю багато годин на день, безправне становище, приниження, погані побутові умови та харчування. Хоча й отримували невеличку плату, вони не могли покинути місця праці та повернутись додому, мусили жити за встановленим наглядачами розпорядком. Багато з них мусили виготовляти продукцію, яку нацисти використовували у війні проти СРСР.
А після завершення Другої світової, повертаючись додому, остарбайтери проходили фільтрацію: їх знову певний час тримали у неволі, їх допитували представники радянських спецслужб, які заповнювали особові справи, а дівчат оглядали гінекологи.
Часто радянське суспільство ставилося до таких людей підозріло та з осудом, цей “шлейф минулого” та особлива увага силовиків СРСР тягнулася за ними усе життя. Багато хто з колишніх остарбайтерів через це не зміг продовжити навчання, просунутися у роботі, створити родину. Тому деякі примусові працівники обирали не повертатися на батьківщину.
Представники проєкту “Після тиші” довго тасують ці фотографії, наче розкладають пасьянс. Прискіпливо розглядаючи та порівнюючи зображення людей та надписи на звороті, встановлюють власницю всіх цих фото. Центральна фігура на цих фото — Антоніна Кейс з Краматорська 1924 року народження.
На багатьох з фото підписане місце зйомок — Ганн Мюнден, це у Нижній Саксонії в Німеччині.
Більше деталей про власницю фото змогли дізнатися за допомогою німецького онлайн-архіву Арользену, розповідає Вільному радіо історик Андрій Усач. Це колишній архів Служби пошуку Міжнародного Червоного Хреста. Там зберігають багато документів часів Другої світової війни, в тому числі про остарбайтерів та полонених.
“Шукаючи, в ньому вдалося знайти список остарбайтерів та остарбайтерок з міста Ганн Мюнден, і в ньому є Антоніна Кейс. Вказаний 1924-й рік народження, що вона з Краматорська, у 1942-му її вивезли на примусові роботи до нацистської Німеччини. Також відома назва підприємства, де вона працювала до березня 1945 року — це Везерський абразивний завод Гебрюдера Шрьодера (Weser-Schleifmittel-Werk Gebr. Schröder) у Ганн Мюндені”, — розповідає дослідник.
Більше про Антоніну Кейс поки не відомо нічого, каже історик.
На цих фото точно є Антоніна Кейс, проте яка саме вона з дівчат — впевненості у дослідників поки немає.
“Я навіть не можу її чітко зараз ідентифікувати на цих фотографіях. Вона там точно є на якихось, але де саме — це треба якісь її документи знайти (з фото, — ред.)”, – каже історик.
Також на фото фігурують інші жінки, які ці світлини власне й дарували.
“В Німеччині вони жили в одному місті, але працювали на різних підприємствах. На деяких жінки підписалися просто ініціалами, але за списком стало зрозуміло, що це ті самі жінки”, — розповідає історик проєкту.
Отже на цих фото:
“Якщо серед ваших рідних або близьких є люди, які пережили примусову працю у нацистській Німеччині або зберігаєте їхні фото тих часів — напишіть нам”, — просять активісти та історики.
Виявилося, що громада Ганн Мюндена на чолі з місцевим істориком робили проєкт про примусових робітників з різних країн та зробила навіть мапу підприємств, де працювали примусові робітники і військовополонені.
Тут зібрані дані (німецькою мовою) про назви, місцезнаходження та профіль підприємств примусової праці. Є відомості про загальну кількість працівників з СРСР та інших країн, а також види порушень щодо цих людей.
Згідно з цією мапою, тільки в цьому містечку Ганн Мюнден, де зараз мешкає близько 20 тисяч людей, під час Другої світової було близько 25-ти підприємств, на яких працювали невільники зі Сходу.
Тему остарбайтерів замовчували у радянські часи, каже історик проєкту. Хоча кількість вивезених на примусові роботи людей більш-менш відома, проте їхні особисті історії залишилися переважно нерозказаними.
“Ці люди вважалися за маргіналів, і до них завжди виникали питання у влади та соціуму “А! Ви були в Німеччині..!” — переважно негативно ставилися. Вони часто говорять нам в інтерв’ю, що до них було упереджене ставлення. І про конкретні долі цих людей ми дуже мало знаємо”, — каже Андрій Усач.
На його думку, під час нової, не менш страшної війни, — з Росією — українці продовжують “втрачати пам’ять”. Багато хто не може забирати в евакуацію усі свої родинні фотографії. А той, хто опинився на тимчасово окупованих росіянами територіях, аби вирватися звідти, змушені проходити фільтрацію та піддаватися депортації до РФ. Перед цим видаляючи свої світлини зі смартфонів.
“Це ж історія примусових переселень, війни, історія втраченої пам’яті, втрачених фотоархівів — про все те, що ми зараз спостерігаємо й в умовах сучасної війни. Ми спілкуємось з людьми, які змушені евакуюватись з небезпечних регіонів України. І часто люди жаліють, що от фотографії не встигли взяти, і це схожі історії, які перегукуються. Є універсальні речі, які пов’язують ці дві війни”, — підкреслює Андрій Усач.
Наступний крок досліджень про людей зі старих фото — це пошук так званих “фільтраційних справ”. Але такі документи про саме цю групу для дослідників, здається, недоступні.
“Коли завершилась Друга світова війна, остарбайтери повертались. І в цих справах є інформація коли вони відбули додому, де проходили фільтрацію, якісь короткі їхні біографії, інколи фото і так далі. Але всі ці справи зараз зберігаються у Державному архіві Донецької області, який не доступний. Тому що він залишився у Донецьку”, — каже Андрій Усач.
Тому дослідники збираються зв’язатися з істориком з Ганн Мюндену, можливо в нього є більше даних про цих людей.
“Бо в цих місцевих локальних архівах німецьких громад часто є цікаві документи, про які в Україні мало хто знає”, — додає дослідник.
Також група сподівається, що хтось упізнає на цих фото своїх бабусь та дідусів й розповість про них більше. А восени група “Після тиші” збирається створити спеціальну платформу, де викладатиме ці фото та збирати такі історії там.
“Там буде розписано кілька історій, як ми знайшли інформацію для людей. А інші будуть просто фото, які можна буде подивитись та зв’язатися з нами. Бо нам цікаво що далі сталося з цими людьми, як склалася їхня доля, де вони працювали. В нас вже понад сто фотографій. Історія цих людей втрачається”, — каже співрозмовник.
Також туди планують долучити подібний фотоархів митця, уродженця Луганська Андрія Достлєва, який теж збирає такі фотографії. У планах виставити на широкий загал такі фотографії також офлайн.
Хочуть у цифровій версії виставки зробити й форму зворотнього зв’язку, де можна буде повідомити дані та завантажити фото рідних, які були остарбайтерами під час Другої світової.
“Нещодавно до нас відгукнулась двоюрідна онука однієї жінки з Полтавщини, чиє фото ми викупили. Та розповіла про неї, я записав її історію”, — каже чоловік.
Дослідник Андрій Усач радить: якщо у вашій родині є відомості про те, що член родини колись був/була угнані на примусові роботи до Німеччини, варто пошукати їх у базі даних за цим посиланням.
Варто пам’ятати, що якщо ви шукаєте дані про жінку, наприклад бабусю, треба вводити німецькою мовою її прізвище, яке вона мала у роки Другої світової.
“Треба знати дівоче прізвище, якщо вона за ним була в Німеччині, та рік народження. Прізвища часто перекручували. Наприклад, на цих фото людей з Донеччини є підпис “Ліля Флоріщевська”, я її шукав-шукав, а знайшов у німецькій її записали як “Лілі”, а прізвище геть спотворене. А у другому документі вона не Лілі, а “Октябрина”. Це дуже типова ситуація”, — каже історик.
Також, українські прізвища важко пишуться у німецькій транслітерації. Тому варто попробувати усі можливі варіанти написання. Якщо нічого не знайшли, має сенс все одно подати запит до цього архіву.
“В онлайн-базі Арользен-архіву виклали далеко не всі наявні у них документи. Тому можна звертатися туди із запитом та отримати додаткову інформацію”, — наостанок радить Андрій Усач.
Нагадаємо, 16-річного мешканця Румунії Германа Пфаффа (згодом відомого спортсмена, актора, письменника Жака Сандулеску) теж забрали на примусову працю наприкінці Другої світової війни. Але це були радянські війська, які забрали юнака працювати на шахтах Луганщини. Про неймовірну історію підлітка, який зумів втекти з українського сходу взимку з переламаними ногами, ми розповідали в матеріалі “Крізь холод, голод і тяжкі травми: неймовірна історія втечі з шахт Донбасу підлітка-вестарбайтера Жака Сандулеску (ФОТО, ВІДЕО)”.