Артемівськ та Часів Яр у розсекреченому документі: Про що розповів ЦРУ колишній невільник СРСР?

Американські розвідники іноді оприлюднюють документи, з яких зняли гриф секретності. Серед таких ми знайшли свідчення невідомого полоненого іноземця, якого утримували після Другої світової неподалік від Артемівська та змушували працювати на глиняному кар’єрі сучасного Часів Яра. Що ця людина розповіла ЦРУ про життя в Артемівському районі наприкінці 1940-х читайте в матеріалі.

Документ англійською мовою під назвою “Примусова праця та табори військовополонених в районі Артемівська” розсекретило американське Центральне розвідувальне управління (ЦРУ) у 2014 році та виклало його онлайн на своєму сайті. Це записані 4 березня 1953 року свідчення на 2 сторінках — іноземця, який наприкінці 1940-х працював на Часів Ярському глиняному кар`єрі. 

Ремарка дрібним шрифтом у рамці зліва повідомляє: “Цей документ містить інформацію, яка має вплив на національну оборону Сполучених Штатів. Її передавання, розкриття її змісту або його отримання неуповноваженою особою заборонено законом. Копіювання цього документу заборонено”.

 

Зазначимо, документ не містить абсолютно ніяких особистих даних допитаного  —  навіть не можна сказати чи належать свідчення чоловікові чи жінці. Деякі фрагменти все ж залишились закритими — їх ми позначимо в тексті ось так (ХХХХХ). Але його автентичність не викликає ніяких сумнівів у істориків та краєзнавців. Водночас вони ще не встигли його вивчити та проаналізувати. 

Навіть щодо місця розташування табору, в якому перебував допитаний,  —  Uzna  — думки розійшлися. Один краєзнавець вважає, що це “Южна” на території сучасного Торецька, а історик, уродженець Часів Яра впевнений, що мова про мікрорайон “Южний” у Часів Ярі.    

Далі  —  пряма мова допитаного. 

“Радянський табір 1004 був розташований у 20 милях на південь від Артемівська (містечка на південь від Харкова). В цьому таборі утримували приблизно 1200 етнічних німців (близько 500 чоловіків та 700 жінок) з Угорщини, Югославії та Румунії. 

Всіх їх звільнили у  листопаді 1949-го: прем’єр-міністр Східної Німеччини Гротеволь клопотав перед Сталіним із проханням звільнити німців, аби вони повернулися у Східну Німеччину.   

У цій місцевості були також 3 інших табори примусової праці. Наше фактичне місце перебування було у місті Uzna. Табір японських військовополонених був розташований у ХХХХХХ. Вони знаходились там впродовж 6 місяців узимку 1946-47 років: в одній великій будівлі утримували близько 600 японців. Японці працювали на центральному складі у Часів Ярі, у містечку за 8 миль. Я не знаю куди звідти відправили японців, коли табір закрили. 

Окрім нашого та японського таборів також був табір німецьких військовополонених та табір для етнічних німців з Трансильванії, що у Румунії. У німецькому таборі було 1200 військовополонених (всі  —  колишні солдати), та близько 900 цивільних (чоловіків, жінок та дітей) у румунському таборі. Німецькі військовополонені виїхали близько вересня 1949-го, їх повернули у Східну Німеччину. Румунів повернули у Східну Німеччину разом з людьми з нашого табору у листопаді 1949-го, після чого обидва табори зачинилися. 

Їжа в основному складалася з борщу та чорного хліба, який містив велику кількість тирси. Зрідка роздавали трохи американської їжі. Це був олеомаргарин, свинячий жир, яєчний порошок, сухе молоко, борошно та арахісове масло. Радянські громадяни могли купляти їжу у магазинах у селах неподалік, в тому числі й американські харчі. Продукти розподіляли за нормою, для цього людина повинна була мати продуктову картку.  

(ХХХХХХ) люди працювали в основному на глиняних кар`єрах, у той час, як румуни в основному були працевлаштовані на цегляному заводі. Інші кар’єри у нашій місцевості називалися “Югосталь”, Леваневський (кар’єри “Югосталь” та ім. Леваневського у Часів Ярі,  —  ред.) Глину навантажували на відкриті залізничні (ХХХХХХХХХ), відправляли на металургійний комбінат та (ХХХХХХХХХ)

Глина містила певну кількість заліза та алюмінію. 

Колії з цих кар`єрів були ширококолійні, а вагони були схожі на американські напів-вагони типу “гондола”.  Їх тягнули великі паровози, які працювали на вугіллі. В кар’єрах та поблизу були вантажівки, схожі на 2-х та 1,5-тонні, які використовують в американській армії. На весь табір була одна персональна автівка радянського виробництва, нею користувався директор кар’єру Павло Михайлович Ктиторов. 

Вугільні шахти були розташовані за 30 км (ХХХХХХХХХХХХХ), біля Сталіно. Там працювали переважно жінки, вони мали лізти чи то по 165, чи то по 265 сходах униз по драбині до місця праці. Шахти часто затоплювалися. 

У всіх таборах були охоронці. (ХХХХХХХХ) складався з 3-х великих бараків, один для чоловіків та 2 для жінок. Випадки втечі або спроби втечі були дуже рідкими. Був один успішний випадок втечі, коли двоє молодиків продали одяг з дому та підкупили водія вантажівки. Їм вдалося збігти в Румунію. 

Старші люди, які жили за царських режимів та знали що таке приватна власність земель, церков були дуже нещасні під комуністичним режимом. Деякі висловлювали надію, що прийдуть американці та звільнять їх. У нашу місцевість надіслали певну кількість вільних радянських робітників без родин. У одного старшого робітника була родина у Севастополі, і він отримував відпустку раз на рік, аби побачитися з родиною. 

Радянські робітники кар’єру жили у Часів Ярі у довгих 2-поверхових будівлях. На 1-му поверсі була загальна на всіх кухня, їдальня та склад. А на 2-му поверсі жили  — по 8-10 хлопців у кімнаті; дівчата по стільки ж  —  в окремих кімнатах. Молоді дівчата навчалися та працювали на різних видах робіт  —  електриками, зварювальницями тощо. Одна дівчина була інженером на невеличкому кар’єрному локомотиві. Також скрізь було багато жінок в охороні  —  вони охороняли провізію, купи вугілля та склади. Ця охорона не була вдягнута ні у яку форму, але їх тренували маршируванню та стройовій підготовці. 

Була спроба навчати (ХХХХ) радянській історії та вселити в нас комунізм, хоча ніхто з сусідів по кімнаті не цікавився. (ХХХХХХ) не стикався з антиамериканською пропагандою. Газет не було, а єдине радіо  — на центральній площі Uzna, де на стовпі був гучномовець, який повсякчас видавав пропаганду”.

Коментарі істориків та краєзнавців 

Викладач історії та суспільних дисциплін Горлівського інституту іноземних мов Валерій Богуненко впевнений, що в документі мова про життя та роботу в таборі на території Часів Яра. 

“За розповідями місцевих мешканців старшого віку, з котрими я спілкувався ще у 1980-ті – на початку 1990-х років, дійсно, полонені працювали на кар’єрах з видобутку глини, відновлювали вогнетривкі заводи. А також будували за стандартним  проектом зі шлакоблоку невеликі будинки в приватному секторі, “на Южному”. Це сучасний район Часів-Яра (мікрорайон Південний) – вулиці Південна, Суворова, Робоча”,  —  розповідає в коментарі Вільному радіо Валерій Богуненко.

Але, за його словами, старожили не могли вказати точного місця розташування табору для полонених. 

“На сьогодні це – перший архівний документ, який стосується історії використання праці військовополонених в Часів Ярі. Документ з архіву ЦРУ дуже цінний, тому що проливає хоч якесь світло на цю тему”,  —  зазначає історик.

Фахівець з історії гірничо-промислового краєзнавства Михайло Кулішов каже: 20 миль на південь від Артемівська — це може бути й територія шахти “Южна” у сучасному Торецьку. Але погоджується, що водити (або возити) полонених на роботи щоденно на таку відстань (з сучасного Торецька до Часів Яра) навряд чи змогли та стали б. Та документ ще вивчатимуть додатково.

Нагадаємо, музей у Часів Ярі тимчасово закрили ще восени під приводом того, що у міста  немає коштів на опалення будівлі. Обіцяли розв’язати цю проблему одразу після місцевих виборів, але музей закритий донині.   

Читайте також:

• В Часів Ярі збирають старовинну цеглу та черепицю краю для міської експозиції
• Перемовини пройшли успішно: Палац культури у Часів Ярі став комунальним, а будівлю орендують у комбінату
• У 2021-му з інтернетом. В центрі Часів Яра з’явився безкоштовний Wi-Fi