Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — буковинець Станіслав Чорней, який любив спорт, рятував покинутих тварин і мріяв про відбудову Батьківщини. Захисник боронив від окупантів Сумщину та Донеччину.
Вільне Радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Про Станіслава виданню “Молодий буковинець” розповіли його рідні.
Станіслав Чорней народився у родині карпатського різьбяра в селі Виженка. Після школи вступив до Харківського політехнічного інституту.
Працював у сфері SMM та маркетингу в соціальних мережах, вивчав штучний інтелект, розвивав YouTube-проєкти, займався блогерством і викладанням. Завдяки своїм знанням не раз ставав лектором на освітніх заходах і прямих ефірах.
Важливе місце в житті Станіслава посідав спорт. Він володів різними техніками рукопашного бою, працював тренером та влаштовував спортивні літні табори в горах. Також активно популяризував українські бойові традиції.
З початком повномасштабного вторгнення Станіслав Чорней долучився до лав ЗСУ. Спочатку обороняв від окупантів Сумщину, а у березні 2026 року почав виконувати бойові завдання на Покровському напрямку.
Попри війну, Станіслав не переставав думати про майбутнє. На фронті він допомагав покинутим тваринам, займався благодійністю, мріяв про відбудову України, садівництво та мирне життя після перемоги. У вільні хвилини вивчав історію України.
“Він ніколи не публікував у соцмережах фото у формі. Багато хто навіть не знав, що він на фронті. Натомість він завжди залишав посилання на збори або показував світлини врятованих котів і собак”, — згадує сестра військового Валерія.
Найболючішими для родини залишилися короткі дзвінки з фронту. Востаннє мати захисника Надія чула його голос 18 травня — у свій день народження, за кілька днів до загибелі сина.
“Він не міг довго говорити, бо був на позиції. Але сказав найважливіші слова — про любов. Я й досі чую їх”, — згадує мати.
24 травня 2026 року Станіслав загинув поблизу Добропілля під час виконання військового обов’язку.
Вічна пам’ять полеглому захиснику України.