Бахмут зсередини. 5 під’їздів міста, які вам захочеться побачити (ФОТО)


image
Фото з відкритих джерел

Бахмут — одне з найстаріших міст Донбасу. Його будинки зберегли чимало захоплюючих історій. Але ми віднайшли для вас 5 взагалі дивовижних  під’їздів, в які можна водити хоч міні-екскурсії.  

Стартуємо з невеликого двоповерхового будинку №7 по вул. Сибірцева. Раніше тут жив художник Сергій Губін, який зробив з під’їзду галерею своєї творчості.

Всередині будівлі зберігся затишний під’їзд із дерев’яними сходами. На стінах замість звичайної фарби – фантасмагоричні квіти, ялинки й журавлі. Іноді виникає враження, що знаходишся під водою, бо малюнки витримані у синьо-зеленій гаммі. Блакитні візерунки нагадують гру світла на воді.

Де-не-де фарба вже потріскалася й облетіла.

Фото: Вільне радіо

Мешканець цього будинку Анатолій особисто знав автора розписів. Він розповідає, що у радянські часи Губін був відомим у Бахмуті художником-авангардистом. В Анатолія навіть збереглася брошура “Бахмутська палітра”, яку видали ще у минулому столітті. На одній зі сторінок книжки бачимо портрет живописця та короткий опис його творчого шляху.

Чотири роки тому Сергій Губін помер, але стіни під’їзду залишилися спогадом про те, що він жив і творив у цьому будинку. Квартира митця знаходиться на другому поверсі.  Зараз у ній живе його сестра Галина Антонінівна.

“Він, коли починав писати, він нізвідки не змальовував. Це в нього все з голови. В нього ніколи картини не переписувалися”, – розповідає жінка.

Біля квартири Сергій зобразив пару птахів, які летять, розправивши білі крила.

Фото: Вільне радіо

Поруч художник залишив чудернацькі написи. Одні з них нагадують китайські ієрогліфи, інші – арабське письмо. Галина Антонінівна зізнається, що і сама не знає значення цих символів.

“Ось що йому приходило, те він і писав”, – каже вона.

Фото: Вільне радіо

Мешканці будинку намагаються підтримувати розписи у гарному стані, однак час дається взнаки.

“Стараємось, але якщо буде ремонт, скоріше за все, це все приберуть”, – каже Галина Антонінівна.


У будинку №130 по вул. Садовій є під’їзд із дзеркалом. Охайний ремонт собі зробила мешканка 3 поверху. Тут живе Ніна Петрівна, колись вчителька іноземних мов, а тепер пенсіонерка.

Фото: Вільне радіо

Стіни біля її квартири облицьовані плиткою. Різьблена поштова скринька пасує до дерев’яних дверей. Поруч висить велике люстро. Є навіть гачок для сумок. Та вже за півметра ошатність перетворюється на буденність, пофарбовану в блакитний колір.

“Я була тут ініціатором всього. Коли я придбала цю квартиру, я приїхала сюди, тут було “гаси світло”. Ні дверей, нічого тут не було. Зробила ремонт у під’їзді. Організувала двері, поставили, стали двері зачинятися”, – розповідає Ніна Петрівна.

Гроші, витрачені на ремонт, у ЖЕКу зарахували в рахунок квартплати. Про це також домовилась ініціативна жінка.

Однак, за словами Ніни Петрівни, окрім неї більше про під’їзд ніхто не дбав.

“От як я зробила десь у 1999 році ремонт у під’їзді, досі нічого не робиться. Ось бачите вже, який пошарпаний”, – каже бахмутянка.

Фото: Вільне радіо

Що ж до дзеркала у під’їзді, Ніна Петрівна зізнається, що це рішення не всім прийшлося до вподоби: “Казали “Навіщо ти повісила дзеркало? Це притягує дурні сили””.

Фото: Вільне радіо

На окрему історію заслуговує і чотириповерховий будинок №14 по вул. Горбатова. Зараз він зустрічає відкритими дверима. Втім, причиною цьому є не гостинність – під’їзні двері пофарбували.

Фото: Вільне радіо

Навпроти будинку  – обласний лікарсько-фізкультурний диспансер, який зараз ремонтують. В ньому за радянських часів знаходився один з відділів НКВС.

Одна з мешканок розповідає, що за чутками раніше між будинком та колишньою будівлею НКВС був підземний хід. А за однією з версій, цю сталінську чотириповерхівку будували спеціально для працівників наркомату. У підвалі під будинком колись зберігали вугілля.

“В нас підвали тут, тому що тут було своєрідне централізоване, скажімо так, опалення. Пічки, які топилися, знаходилися в нас у підвалі. Там були сховища вугілля, це точно, тому що коли починалися події у 2014-2015 роках (створення квазіреспублік Л/ДНР, – ред.), жильці самотужки облаштовували собі бомбосховище. Ми там прибирали, фарбували  – там дійсно видно, що там було сховище вугілля”, – запевняє жінка.

Фото: Вільне радіо

Інша мешканка будинку, яку ми зустрічаємо, не хоче ділитися чутками.

“Цих людей вже немає, які в нас жили, похилі. Вони знали все це. І навіщо це тепер?” – питає вона.

В одній з квартир чотириповерхівки провів дитинство бахмутський краєзнавець Володимир Березін. Він переповідає нам історію про те, як спілкувався з жінкою, яка в роки репресій була ще малою дівчинкою. За її словами, вікна останнього, четвертого під’їзду цього будинку виходили саме на будівлю НКВС. Дружини в’язнів, яких приводили до наркомату, просили мешканців впустити їх до себе, щоб залишатися поруч зі своїми чоловіками. Для жителів будинку це було небезпечним, та все ж вони впускали жінок до своїх квартир.

Після допитів у застінках НКВС не всі чоловіки виживали. Закатованих до смерті у візках вивозили за місто.

“А ці дружини бігли за цією телігою й дивилися, де їх чоловіків заривали. А потім відривали і тягли, перепоховували”, – розповідає бахмутський історик.

Історії про таємні підземні ходи – лише чутки, каже Володимир Березін. Доказів того, що свого часу будинок служив резиденцією працівників наркомату – теж немає. А ось те, що під будинком раніше розміщувалося сховище вугілля – правда. Каже, малим навіть ходив туди грітися.

Фото: Вільне радіо

Ще одна будівля з давньою історією знаходиться у самому центрі міста за адресою вул. Незалежності, 75. До революції 1917 року цей будинок був банком, а у радянські часи його перетворили на школу-восьмирічку.

Фото: архів Наталі Жукової

72 роки тому в перший клас туди пішов бахмутянин Василь Федорович. 

Разом з ним вперше заходимо в під’їзд. Раніше його підлога була вимощена іншою плиткою, а сходи були мармуровими. Втім, про історичне минуле тут ще нагадують поруччя, які служать і досі.

“Нагинався над цим поруччям, і мені було страшно. Думав: “Не дай Бог воно повалиться”,  – пригадує дитинство Василь Федорович.

Фото: Вільне радіо

Один з кабінетів на першому поверсі перетворили на підсобну кімнату. Її не ремонтували з радянських часів. Тут на підлозі  збереглися кахлі, якими ще хлопчиком ходив Василь Петрович.

Фото: Вільне радіо

Нагорі також проходили заняття. Сучасні діти й підлітки сюди теж ходять, але не вивчати науки, а займатися спортом.

“Там тепер кікбоксинг, величезне приміщення. Перегородки всі прибрали, тепер там зал великий. Готують олімпійський резерв”,  – каже Василь Федорович.

Крокуючи коридором, чоловік згадує, що поруч з одним із класів раніше була кімната-сейф з товстими металевими стінками. Вона залишилася з дореволюційних часів, коли на місці школи був банк. Двері цієї кімнати були обладнані маховиками, які часто крутили учні молодших класів в надії дістатися до скарбів.

“Латунні були маховички, їх багато було. Це ж якийсь код треба знати, щоб відкрити. Дуже багато їх там було, штук сім, напевно”,  – згадує чоловік. 

За його словами, від дитячих долонь латунь маховиків блищала, наче золото.

“І ось одного разу я не був у школі. Не знаю, чому, або хворий був, або з якихось інших причин. Прихожу –  а ці двері банку були поруч з нашим першим класом – а вони відкриті! Відкрили якимось чином. Крутили-крутили, що співпав код, і відкрили їх.І от мені досі здається, що я дивлюсь, а у хлопців керенські двадцятки й сороківки. Вузенькі, зелененькі. І ніхто не може підтвердити мої керенські спогади, ніхто”,  – розповідає Василь Федорович.

Куди поділася кімната-сейф, чоловік вже не пам’ятає.


Без видатної історії, але теж приклад для сучасних мешканців багатоквартирних будинків — під’їзд за адресою вул. Свободи, 14. Будівля, пофарбована у нейтральний беж, зовні виглядає охайно.  Всередині на рівних стінах немає тріщин та написів, підлога чиста, замість звичайних вікон – пластикові. На підвіконні одного з них росте штучний бонсай. Ми додали цей під’їзд тому, що і сучасний будинок може стати історією та прикладом.

Фото: Вільне радіо

“У нашому будинку наш під’їзд, напевно, найкращий”, – запевняє жителька однієї з квартир Лідія Євгенівна.

За її словами, ремонт у під’їзді робили близько 4 років тому. Однак мешканці завжди стараються підтримувати його у гарному стані. Адже затишок не повинен закінчуватися за дверима власної квартири.

“Звісно, якщо підтримувати, прибирати, то буде добре. А якщо пустити на самоплив, то буде дуже погано”, – зазначає жінка.

Фото: Вільне радіо

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

335
Поділитись публікацією

Ця публікація створена за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов'язково відображає думку EED і є предметом виключної відповідальності авторів


Спонсор

Останні новини

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: