“Бахмут став другим Маріуполем — його майже немає”: бахмутська хореографка ділиться, як будує нове життя
Одного дня бахмутянка Аліна Білоус виїхала у відпустку — та вже не змогла повернутись додому: відкрите вторгнення застало її за кордоном. За час, що минув відтоді, її місце роботи зруйнував снаряд, а такі рідні куточки Бахмута вже не вдається впізнати на фото.
Дівчина спробувала життя і роботу за кордоном, але зрештою — об’єднавшись після розлуки з іншими членами родини — облаштувалася на Закарпатті. Про те, як будує життя в іншому місті, не полишає улюблену роботу, підтримує хлопця-рятувальника, а також що радить тим, хто досі не наважується виїхати з Бахмута, Аліна розповіла Вільному радіо.
“Незабутній день перетворився на найгірший у житті”
26-річна бахмутянка вирішила відсвяткувати свій день народження в Єгипті. Тиждень був насиченим: море, дайвінг та екскурсії. Натомість, як згадує Аліна, на все життя вона запам’ятала повідомлення від мами та емоції після нього.
“24 число, останній день відпочинку. Хотілося з подругою провести його незабутньо — замовили екскурсію з дайвінгом. Інтернет був дуже поганий, спершу я не побачила мамине повідомлення. Пізніше з’явився зв’язок, і тоді мій незабутній день перетворився на найгірший у житті. Мама написала: “Доця, почалася війна, аеропорти закриті, не знаю як ви повернетеся додому, я скинула тобі гроші на карту на перший час. У нас все добре, не хвилюйся”. Я не вірила своїм очам”, — ділиться Аліна.
Того дня на екскурсії разом із нею були й інші туристи з України. У них Аліна намагалася дізнатись більше про ситуацію в країні та на рідній Донеччині.
“Тоді новин було мало. Питала в інших українців, чим можна допомогти рідним. Коли з подругою повернулися в готель, побачили в холі дуже напружену ситуацію. Наші люди були розгублені, хтось плакав. Ніхто просто не розумів, як таке могло статись. У багатьох скасувалися рейси, всі намагаються зв’язатися з рідними, шукають способи, куди їм виїхати на перший час, аби бути ближче до України”, — розповідає бахмутянка.
Могла жити та працювати за кордоном, але повернулась в Україну
У рідному місті в Аліни залишались мама, сестра та племінниця. Дівчина згадує: перші дні не розуміла, як бути.
“Серце хотіло повернутись до них, але розум говорив шукати безпечне місце. У готелі, де я і жила, запропонували роботу — проводити стретчинг та працювати аніматором із дітьми. Вирішила погодитись. Були варіанти поїхати до Польщі, але хвилювалась, чи знайду там роботу. Так я і залишилась на деякий час в Єгипті”, — каже Аліна Білоус.
Згодом рідним Аліни вдалось виїхати з Бахмута. Евакуаційним автобусом вони дісталися Дніпра, а далі вирушили потягом на захід України та за кордон.
“Мої рідні три місяці проживали в Угорщині. Там було непогано, було багато українських родин із дітьми. І з Донеччини теж були. Жили безкоштовно. Волонтери допомагали з одягом та іграшками для моєї племінниці, їй два рочки. Але вирішили поїхати в Україну, на Закарпаття”, — каже дівчина.
Родина облаштувалася в Мукачеві, а пізніше Аліна й сама долучилася до батьків.
Аби не сумувати за домом, ходять на екскурсії та в спортзал
На новому місці родина оформила статус переселенців.
“Спочатку було важко і не було наших речей. Точніше, були, але мінімально — інше залишилось вдома, в Бахмуті. Тримаємося заради дітей, бо вони теж відчувають те, що відбувається”, — стверджує Аліна.
Аби легше перенести тугу за домівкою, дівчина та її рідні завели нові хобі.
“Намагаємось на максимум вивчити нове місто, це допомагає легше звикнути до нього. Відвідуємо екскурсії. Ходимо в спортзал — я та матуся підтримуємо здоровий спосіб життя. Знаєте, це допомагає боротися зі стресом, після тренувань нам стає легше. Спробуйте”, — радить Аліна.
За можливості родина допомагає іншим переселенцям у Мукачеві та відправляє кошти ЗСУ.
“Якщо є можливість, звісно, донатимо нашим воїнам. Або тим, хто постраждав чи втратив рідних. У Мукачеві є група в соцмережах, у вайбері, там теж пропонуємо допомогу. Наприклад, коли маємо речі, з яких наша маленька вже виросла, — постимо, що віддамо безкоштовно”, — каже бахмутянка.
“Війна знищила місце роботи, та я змогла перейти на “дистанційку”
Аліна здобула вищу освіту в Харкові. За фахом вона педагог-хореограф. Свою кар’єру дівчина спочатку будувала в Харкові — там вона працювала фітнес-тренеркою та викладала у школі танців. А після повернення в рідне місто давала уроки хореографії для юних бахмутян.
“Працювала в міському центрі дітей та юнацтва, дітки ходили від 5 до 18 років. Будівлі більше немає — після “прильоту” все вигоріло. Цього року нашому центру виповнилося 100 років. Війна знищила моє місце роботи, та я змогла перейти на “дистанційку”. І мої учні , і я сумували за нашими заняттями. Трохи досвіду вже було під час коронавірусу, тому особливих проблем не виникло. Зараз діти, які покинули Бахмут, із задоволенням долучаються до занять, по відео все виконують”, — розповідає бахмутянка.
Про хлопця-рятувальника: “Почуття гордості завжди зі мною”
Хлопець Аліни служить у ДСНС. Зараз він працює на Донеччині, й дівчина за нього дуже хвилюється.
“Не лише гасять пожежі, вони допомагають з евакуацією, привозять людям їжу та воду. А ще розбирають завали та рятують з-під них людей. Професія складна — і емоційно, і фізично. Там, де він зараз, дуже напружена ситуація, не знаєш, куди може прилетіти”, — говорить дівчина.
Час від часу їй вдається поспілкуватися з коханим — у рятувальників є зв’язок від Starlink.
“Ми можемо поговорити зовсім трохи, дізнатись, чи все добре. Але на звичні довгі розмови зараз немає у нього часу — є важливі завдання. Чоловік моєї сестри теж працює разом із ним. І, звісно, я дуже пишаюсь ними та тим, що вони та інші хлопці роблять для нашої перемоги. Почуття гордості завжди зі мною”, — ділиться Аліна.
Під час коротких розмов дівчина намагається підтримати й підбадьорити хлопця, адже знає: на роботі йому доводиться тяжко.
“Я дуже хвилююсь, але розумію, що зараз їхня робота теж дуже потрібна. Це їхній обов’язок. І коли почалась війна, у нього не було й думки якось виїхати з Донеччини. Він хоче бути корисними і країні, і своїй команді. Якщо ще я буду опускати руки, як йому буде в цій ситуації”, – розповідає бахмутянка.
“Я просто не вірю, мурахи по шкірі. Це ніби сон”, — про ситуацію в Бахмуті
Читати новини про рідне місто нелегко, каже Аліна. Район, у якому знаходиться її рідний дім, вже не раз потрапляв під російські обстріли.
“У нас приватний сектор. Там вже є руйнування, але не дуже значні, у когось вікна, дах. Наша домівка ціла. Сусіди ще не виїхали, залишаються там і доглядають за нашим домом. Навіть фото кидають, що все гаразд, трохи допомагали залатати вікна”, — каже дівчина.
Вона зізнається, що досі не може повірити, що її затишний Бахмут поступово перетворюється на руїну. Та все ж дівчина не полишає надії колись повернутися додому.
“На нашу думку, Бахмут вже став другим Маріуполем — його майже немає. Звісно, ми сподіваємось повернутись у своє місто, в свій український Бахмут, тому що ми його дуже любимо. Коли 2014 року почалась війна, до нас приїхали дуже багато родин-переселенців із Донецька. І вони говорили, яке в нас гарне місто. Таке охайне, таке чисте… Коли я бачу фото чи відео з Бахмута, я просто не вірю, мурахи по шкірі. Це ніби сон”, — ділиться бахмутянка.
Попри все, вона каже, що пишається містом, яке тримається, як справжня фортеця.
“Як вони (керівництво російської армії, — ред.) там казали: “Київ візьмемо за три дні”, а тут не можуть взяти моє маленьке місто, мій Бахмут. Він стоїть, виборює свободу. Я дуже хвилююсь за нього, але водночас дуже горда”, — додає Аліна Білоус.
Тим, хто досі залишається у прифронтовій зоні, дівчина радить виїжджати без вагань — завжди знайдуться люди, готові допомогти.
“Не треба нічого обдумувати, треба їхати. Нам допомагає в цьому країна, треба погоджуватись на евакуацію та їхати. Є й волонтери, які допомагають за потреби їжею, одягом, пошуком житла. Бо це ваше життя. Те, що ти знаходишся там, нічого не вирішить — ти просто наражаєш себе на небезпеку і все. А в інших містах та країнах є варіанти допомоги, і їх дуже багато”, — закликає бахмутянка.
Нагадаємо, мешканцям Донеччини пропонують виїхати до Черкаської області, де їх забезпечать безкоштовним житлом. Туди можна дістатися потягом, який курсує раз на 4 дні.
Крім цього, ми розповідали про можливість евакуюватись до притулку в Польщі. Там людям надають безкоштовне житло та харчування. За необхідності допоможуть з працевлаштуванням або ж навчанням.
Читайте також:
10