До 24 лютого на вулицях Бахмута містяни натрапляли на чимало робіт 28-річної художниці Машики (Марії) Вишедської. Дівчина створювала не лише мурали, а й картини, долучалась до творчих проєктів і працювала над коміксами та казками. Повномасштабна війна та злочини російської армії стали поштовхом до нових сюжетів.
Де зараз облаштовує життя, як нагадує іншим країнам про Україну та що представила на новій виставці у Львові, мисткиня поділилась з Вільним радіо.
Напередодні відкритої війни Машика та її чоловік Ростислав складно перехворіли на коронавірус. Тоді ще була раптова операція і загальне виснаження. До того ж пара якраз взяла на виховання племінників.
“Бахмут ближче до лінії фронту, ходили чутки, що нібито в росіян є списки активістів. Якщо б ми залишились, а місто окупували, то наше життя було б під загрозою, бо в нас чітка проукраїнська позиція. Взяли дітей, поїхали в Київ, а звідти в Івано-Франківськ. Тоді вже були новини про те, що Київ обстріляли, почалась війна, але ми були у відносній безпеці. Тобто наші діти нічого страшного не бачили. Вони чули хіба що повітряні тривоги”, — пригадує художниця.
Вже в березні бахмутянка разом із племінниками поїхали в Німеччину. Машика продовжила займатись творчістю та брати участь в культурних проєктах у різних містах Європи.
Також мисткиня вирішила на свій лад українізувати й ім’я.
“Після публікації в одному медіа та дискусії спочатку в коментарях, а потім в особистій розмові з франківським митцем Яремой Стециком, я вирішила змінити форму імені. Мені не подобається Марія, Маша виявилось зросійщеною формою, а всякі Марічки, Марійки й інше мені теж не заходить. Я утворила власну форму імені Марія, а саме Машика, і намагаюсь використовувати її”, — пояснює Машика Вишедська.
“Створювати комікси почала за декілька років до війни. Були вони спочатку про більш життєві якісь ситуації. Деякі сюжети абсурдні. Наприклад, є картина “Золотий дощ”, яка про кондукторку тролейбуса. Їй всі пропонують гроші, на неї сипляться монети, люди протягують банкноти, а вона тримає на середньому пальці ці рулон квитків і так зверхньо на всіх дивиться”, — ділиться авторка.
На думку Машики, війна обов’язково впливає на творчість, тож і в її ілюстраціях з’явились такі сюжети.
“Є історія, яку малювала у Швейцарії. Було таке відчуття ніби ми в раю, бо жили в такому маленькому селищі: майже не було людей, а якщо і були, то це дуже літні люди чи жінки з дітьми з України. У цей час звільнили Бучу, почали з’являтись свідоцтва тих, хто вижив. Ми з подругою все читали й почували себе просто жахливо від того, що ми в безпеці живемо, в дуже гарному місці, а там людей катували. Тому я намалювала жінку, яка стоїть посередині моря і намагається змити з себе оцей бруд чужих злодіянь. Я написала ще про це вірш прямо на своїй роботі”, — розповідає художниця.
Повномасштабна війна впливала й на психологічний стан бахмутянки. Далеко від України та чоловіка, їй доводилось наодинці виховувати двох дітей. Свої переживання вона зображувала в роботах.
“Є мій автопортрет. Там моя відрізана голова лежить з рисом на тарілці, її хоче з’їсти янгол з червоними крилами. Це я малювала у Берліні, тоді мій оптимізм і підняття духа, яке було на початку війни, вже закінчувались. Я думала, як мені жити далі, як влаштувати своє життя в іншій країні. Тоді я жила в безпеці, але не відчувала, що маю право на цю безпеку, коли люди страждають. Водночас я розуміла, що набагато корисніше тут, коли висвітлюю ці історії, коли про них дізнаються люди”, — нарікає мисткиня.
У жовтні Машика все ж вирішила повернутись в Івано-Франківськ. Родина знову об’єдналась та саме тут зараз облаштовують своє життя.
Не на часі. Саме так мисткиня відповіла на запитання: “Чи виставляєте ви в містах України свої роботи, які зображують війну”. Бахмутянка вважає, що для українців зараз це недоречно.
“Це просто множить та нагадує про біль і страждання наших людей. Ми всі й без того знаємо, що у нас відбувається. Можливо, в якійсь іншій формі та потім можна буде подати, а зараз ні. Звісно, мої друзі у фейсбуці й в інших соцмережах все це бачать, але все ж це більше для західної аудиторії поки призначено. Я ще почала писати поезію українською, але, мені здається, що вірші такі злі. Вони краще підходять, щоб обурюватись і не давати забувати за кордоном про те, що в нас йде війна”, — розповідає Машика Вишедська.
Серію ілюстрацій дівчини про війну представили в багатьох інших країнах. Зокрема у містах Касель, Берлін, Гамбург, Нюрнберг у Німеччині, Руані та Парижі у Франції.
“Створена ця серія робіт у співпраці з громадською організацією СТАН з Івано-Франківська, яка збирає історії людей, що знаходяться в окупації чи прифронтових містах. А я їхні спогади ілюструю. Наприклад, спогади відомої письменниці з Нової Каховки Яни Малиги, яка писала щоденник в окупації. А контракт на створення цих ілюстрацій й фінансову підтримку мені надала німецька організація MitOst e.v. Зараз вже ми взяли невеличку паузу, але думаю, що і далі робитимемо це для західної аудиторії. Ці історії перекладаю англійською, і ілюстрації їздили по різних виставках в різних країнах, публікувались в журналах, газетах. Навіть хтось мене просив роздрукувати це для мітингу. От зараз ці історії представлені на виставці коміксів в Сан-Франциско”, — каже бахмутянка.
Художниця пояснює: у такий спосіб не дає людям у мирних країнах забувати про Україну, а реальні історії з життя українців більше закарбовуються у їхній пам’яті.
“У Бахмуті було дуже багато моїх робіт. І в приміщеннях, наприклад дитячій лікарні, і на будівлях по місту. Здається, п’ять чи шість муралів. Одна на Інституті іноземних мов, одна на гуртожитку медичного коледжу. Найбільша моя робота розташована на вулиці Горбатова. Це цоколь дев’ятиповерхівки”, — згадує Машика Вишедська.
Більшість з тих будівель вже зруйновані. Однак деякі роботи все ж вціліли.
“Звичайне явище для стріт-арт робіт — вони з часом знищуються, не можуть жити вічно. Автори такого мистецтва готові до цього. Зараз мої роботи в Бахмуті знищує артилерія ворога. Але я бачила будівлю Інституту іноземних мов, влучання було за кілька сантиметрів від моєї роботи. Так само біля кінотеатру Победа. Там згоріло все, вся будівля прогоріла всередині, але з моїми роботами нічого, вони цілі”, — розповідає бахмутянка.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, в Бахмуті ще працювала пошта, каже дівчина. Друг родини допоміг врятувати серію робіт художниці, відправивши їх поштою. На той час вони перебували в музеї міста. Саме їх декілька днів тому представили в приватній художній студії на заході України.
Ілюстрації та казки — творчість бахмутянки на таку мирну тему цього тижня приходять подивитись у Львові. На виставці “(Не)ВигаданіКазки” Машика Вишедська представила 12 робіт, лише дві з них пов’язані з війною.
“Це неповна серія, їх набагато більше, але там обмежений простір. Я обрала ті, які, мені здається, гармонійно поєднуються між собою. Їх я почала робити ще в Бахмуті у 2020 році. Це антиілюстрація. Класична ілюстрація робиться на готовий текст, а тут навпаки — я писала казку вже на готові малюнки. Це фантазія моя або глядача. Такий інтерактив, бо кожен може інтерпретувати по-різному. Мені завжди цікаво почути, яку історію люди бачать за моїм малюнком”, — ділиться Машика Вишедська.
“Молодший син Левчик спочатку малював свій портрет з танками і військовими, але не закінчив і закинув, а я домалювала таку жабу. Якщо брати казки, то якогось такого закінченого сюжету немає. Вони такі більш легкі, жартівливі. Наприклад, казка “Життя Іхтіандра”. Вона про те, як народився Іхтіандр, його мати була русалкою, а батько звичайним чоловіком. От і по знаку зодіаку він був рибою, тобто це такі якісь словесні жарти. Я писала спочатку російською, бо це старих років казки, а зараз їх просто переклала українською. На мій погляд, вони стали краще, ніж були”, — розповідає мисткиня.
Виставка Машики Вишедської у Львові триватиме до 8 квітня в просторі 31_artspace за адресою: вул. Яблонської (колишня Заводська) 31, білий корпус, 4 поверх. Аби відвідати її, потрібно спершу написати на сторінку закладу в соцмережі.