Гальстенбецька “Рукавичка”. Німецька родина з-під Гамбурга прихистила 13 українців з Донбасу (ФОТО)
Німкеня Ясмін Зьонер та її партнер Мальте Майєр надали прихисток та свою турботу одразу 13-м жителям Донеччини та Луганщини. Наймолодшому гостю німецької родини зараз 8 місяців, а найстаршій — 87 років. Вони розповідають, як усім живеться під одним дахом зараз.
15 років тому Ясмін Зьонер рік прожила у Бахмуті Донецької області як волонтерка в громадській організації. Відтоді вона щороку приїздила в Україну та підтримувала зв’язок з українськими друзями. Після повномасштабного вторгнення Росії жінка умовила свого бойфренда Мальте прийняти у себе українців у Гальстенбеку — містечку у 20 км від Гамбурга.
“У нас 4 невеличких квартири разом з нашим домом, це приблизно 200 кв.м [житлової площі]. Спочатку прибули Маша, Льова, Тимофій, Наташа та Софія з Бахмута — це п’ятеро. Потім були Настя, Іра, Діма та Ваня — це дев’ятеро. Й Оля-мисткиня ще приїхала. І третя “партія” — це Ольга, її мати Ірина та Аня. Всього 13. Це наче невдала цифра, але Настя вже повернулась в Україну, тож зараз українців 12”, — розповідає Ясмін.
Майже всі гості німецької родини — з Бахмута. Вони знали один одного “через одне рукостискання”. Не бахмутянка лише Настя — вона уродженка Золотого Луганської області та працювала лікаркою у Запоріжжі. Вона вирішила повернутись в Україну та надалі працювати в медицині.
Серед “гальстенбецьких” бахмутян — 5 дітей до 10 років, повнолітня дівчина та літня жінка, яка не встає з ліжка.
“Чесно кажучи, не пам’ятаю, як пройшов день 24 лютого. Здається, я була у шоці, читаючи новини увесь день. Напередодні я не вірила у вторгнення, адже у Росії немає достатньо військ, і це занадто тупо. Я такого не очікувала. 24 лютого я сказала Машиному чоловікові: “Якщо потрібно місце, де б розмістити Машу з двома дітьми, просто скажи мені”, — каже Ясмін.
Маша — це відома бахмутська мисткиня Маша Вишедська. Вона скористалася пропозицією та з двома племінниками 6 та 10 років дісталася Гальстенбека 7 березня. З нею приїхала й Наташа та її донька, 6-річна Софія. Зараз їхнє рідне місто Бахмут щоденно бомблять російські окупанти.
“Ми усі виїхали звідти, аби зберегти життя, психіку дітей та дати можливість українським військовим бити ворогів на Донбасі, не оглядаючись на нас, цивільних. Ясмін та Мальте відмовились від частини комфорту та спокою, особистого часу для себе та приватності, аби прихистити нас. Я безмежно вдячна за це”, — каже Наташа.
“Найголовніше, що вони дали мені — це відчуття дому, в якому тебе чекають і допоможуть. Я знаю що завтра не опинюсь на вулиці, що мені допоможуть розібратися з документами, банком. Але при всій цій допомозі немає жодної гіперопіки. Я дуже вдячна за все Ясмін і Мальте, вони чудові люди та добрі друзі”, — каже Маша.
Історикиня за фахом, Ясмін багато років вивчає історію Другої світової війни та вже кілька років пише дисертацію про розслідування нацистських злочинів владою Німеччини та СРСР.
Замість того, щоб сконцентруватись та закінчити свою наукову працю, Ясмін Зьонер багато займається справами своїх гостей, українських біженців.
“У нас найбільша “громада українців” у Гальстенбеку. На це йде в середньому по дві години щодня, іноді більше, іноді менше. Це забирає час від нашого власного життя, але це не проблема. Бо більшість з тих, хто у нас зараз живе, — вони з місця, яке є зараз найбільшою ціллю російських атак, яке руйнується все більше з кожним днем війни. І добре, що всі тут з дітьми, інакше для них це було б тяжче. Таким чином є сенс бути тут”, — каже Ясмін.
За її словами, німецькі установи, які працюють з біженцями, виявились не готовими для такого потоку людей.
“Спочатку я думала: “Яка класна німецька бюрократія тут у невеличкому містечку, коли є окремий співробітник, який займається біженцями”. Але бачимо, що бюрократія працює небездоганно: нема цифровізації, комунікація ускладнена, німецьке місцеве самоврядування виявилось неготовим до війни”, — каже жінка.
Адже кожного українця треба:
- зареєструвати у Ратхаусі (міськраді, — ред.) та подати документи на соцдопомогу,
- для тих, хто приїхав у Німеччину лише з українським паперовим паспортом — отримати в українському консульстві посвідчення особи німецькою мовою,
- допомогти придбати та встановити у телефон німецьку сім-картку, відкрити банківський рахунок, оформити страховку, влаштувати на мовний курс,
- поставити на облік до центру зайнятості, пройти сканування у міграційному центрі (з відбитками пальців та фото),
- зробити необхідні щеплення та влаштувати дітей у дитсадки чи школи, записати охочих на бустерні дози щеплення від ковіду, записати до стоматолога або до інших лікарів за потребою.
Виплату пенсій в Україні можуть призупинити: кому та за яких умов
Мальте Майєр: “З українцями не було особливих проблем, всі готові були допомогти”
Саме він володіє житлом, і хоча пара заздалегідь нічого не обговорювала, чоловік одразу погодився прихистити українок та їхніх дітей. Зазвичай усі його квартири, які він успадкував, вони здавали. А в березні помешкання звільнилися.
“Я сказав наступним претендентам: “Вибачте, ми очікуємо на друзів з України” [тож квартира не здається]. Я подорожував Україною кілька разів, але то було років 15 тому”, — каже він.
Мальте з Ясмін живуть у будинку з його матір’ю, в якої деменція: жінка потребує багато уваги та постійного супроводу.
У червні сюди приїхала бахмутянка Ольга Шпаченко з 18-річною донькою та 86-річною матір’ю, яка кілька років не встає з ліжка.
“Я займаюся цією бюрократією, заповнюємо купу форм та бланків, щоб усі отримували соцдопомогу, медичне страхування, орендну плату від держави за житло. З хворою літньою жінкою клопоту збільшилося: вона потребує інтенсивного догляду, для неї привезли спеціальне ліжко та лікували у лікарні від чергового нападу”, — розповідає Мальте лише про частку проблем, з якими він стикається.
У пари не вистачало меблів для усіх, але допомогли сусіди — дістали з гаражів або комор свої старі меблі та віддали.
За словами Ясмін та Мальте, німці також змінюються під час відкритої війни Росії проти України. Вони добре пам’ятають попередню велику хвилю біженців у 2015-му — з Сирії, яких теж вигнала російська агресія. Але тоді в Німеччину прибули переважно чоловіки.
“Ні в кого не було особливо ніяких проблем з українцями, і настрій був дуже доброзичливий, з готовністю допомогти. Сирійців приймали в основному муніципальні установи, а українців прихистили багато німців у своїх родинах — бо це в основному жінки з дітьми”, — розповідають Ясмін та Мальте.
Усі разом тут відзначають дні народження дітей та намагаються допомагати один одному.
“Багато німців захоплюються українцями, бо не впевнені, що німецьке суспільство змогло б так само постати на захист німецького суверенітету, як це роблять українці. Коли почалася ця відкрита війна Росії проти України, ми також побачили як багато активізму серед українців тут, які роблять все що можуть”, — каже Ясмін.
Німці все більше розуміють вплив Росії на внутрішні справи Німеччини, додає вона.
“До відкритого вторгнення в Україну в основному було розповсюджене судження у дусі “Росія — наш партнер”, а до України особливого інтересу не було. Зараз у німецьких журналах з’явилася українська транслітерація українських імен та назв, а до того це виглядало як російськомовні території”, — наостанок каже Ясмін Зьонер.
З початком повномасштабного вторгнення військ Росії у країни ЄС виїхали декілька мільйонів українців, переважно жінок з дітьми та людей похилого віку. Серед них і художник з Бахмута Сергій Садчиков. Про те, як він адаптується до життя у нових умовах, ми розповідали в матеріалі “Їхав з надією на краще та просив у Бога захисту”. Як 72-річний митець з Бахмута адаптується у Німеччині”.
Читайте також:
105Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
