“Бджоли любили його та ніколи не кусали”: згадаймо хвилиною мовчання військового Миколу Синящока

Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Микола Синящок усе життя любив працювати з бджолами та був працьовитим господарем. Під час повномасштабної війни його мобілізували до лав ЗСУ. Спочатку він боронив Київщину, а потім Харківщину. У січня 2024-го він загинув, коли росіяни пішли у наступ та тимчасово захопили село, де був захисник.

Про життєвий шлях чоловіка Вільному радіо розповіла його донька Вікторія Сагайдак.

“З бджолами завжди була любов”

Микола народився 3 жовтня 1970 року у селі Синьощоки Миргородського району Полтавської області. Після школи закінчив технікум, де здобув спеціальність пасічника.

“Потім працював за професією у рідному хуторі. Там була пасіка, і відпрацював він там до 21-річчя. А потім зустрів маму й вони переїхали у село Остапівка також Миргородського району. Ось тут він й прожив усе своє життя”, — говорить Вікторія.

На новому місці чоловік змінив сферу робота та влаштувався у місцеву школу оператором котельні. Згодом кількість учнів ставала усе меншою й Микола потрапив під вимушене скорочення робочого штату. Тоді чоловік повернувся до розвитку власної пасіки та займався господарством.

“Бджоли завжди лазили в нього по руках, ніколи не кусали — така в них любов була. Також він був працьовитий, побудував власний двоповерховий будинок та займався благоустроєм землі. Хобі якихось навіть не мав, бо увесь свій час присвячував роботі. А коли був вільний час, то майстрував щось руками.  В нього був знайомий наставник-пічник який навчив його всього. І йому так подобалось майструвати та будувати пічки, каміни, системи опалення та інші такі конструкції по будівництву. Він був такою працьовитою та безвідмовною сільською людиною”, — ділиться донька.

“В мене усе добре —  у бліндажі з мишами”

Коли почалось повномасштабне вторгнення, Микола Синящок не міг стояти осторонь та одразу вступив до лав місцевої територіальної оборони.

“Потім йому прийшла вже повістка з ТЦК, і з 4 березня 2022 року його офіційно мобілізували”, — згадує Вікторія.

Микола у званні старшого сержанта став стрільцем військової частини А2573. Але, за словами доньки, на службі боєць здебільшого був кулеметником.

“Спочатку він боронив Київщину та отримав за це статус учасника бойових дій. Потім він весь час був на Харківському напрямку. Останній його бойовий вихід — це була Табаївка Харківської області”, — говорить донька полеглого захисника.

За час служби Микола Синящок ніколи не скаржився близьким й завжди казав:“У мене усе добре, спіть спокійно, а я у бліндажі з мишами”.

З близькими за час великої війни Миколі Синящоку вдалося побачитись двічі.

“У 2022 році, на жаль, відпустки не було, а ось у 2023-му його відпустили на 30 днів. І у січні 2024 він також приїхав у відпустку. Відпустка закінчилася, довелося їхати на “нуль”. По закінченню відпустки він пробув на службі 10 днів й не повернувся.  Таке зазвичай буває після відпустки, тому наші хлопці не дуже й люблять їздити у відпустки”, —  говорить Вікторія.

Родина сподівалась, що Микола Синящок потрапив у полон, але потім прийшли трагичні новини

Військовий майже два роки боронив державу від росіян та загинув 26 січня 2024 року.

“Він був на позиції з ще одним побратимом, а через декілька днів з’явилось відео у російських телеграм-каналах, що побратим у полоні. Спочатку батько вважався безвісті зниклим. Побратими запевняли, що літали з дронів і не знаходили його тіла, і впевненості, що він загинув, не було. Тому ми сподівалися, що, може, він також у полоні”, — з сумом говорить донька.

Пізніше з’ясувалось, що російські військові пішли на штурм Табаївки, де був Микола Синящок з побратимами, й вони опинились в окупації. 

16 лютого між бійцями ЗСУ та окупантами пройшов польовий обмін тілами й серед них опинився Микола.

“Нам відомо, що в нього були осколкові поранення від мінометного обстрілу. Ці осколки забрали, сказали, що зроблять експертизу, але результатів досі немає (журналісти Вільного радіо розмовляли з донькою на початку серпня 2024 року, — ред.). Яка там точно ситуація була, нам невідомо, знаємо тільки, що він загинув внаслідок осколкових поранень”, — уточнює Вікторія.

Поховали чоловіка у селі Остапівка, де він жив з дружиною.

“Він був добрим, безвідмовним, щирий, ніколи не казав людям чогось поганого. Навіть ті люди, які робили зло, він на них казав, що “таке в нього життя, а не він сам поганий”. Таке в нього було милосердне ставлення до людей. Він міг й допомогти людям, які робили зло. І так все село знало його та зверталось по допомогу. Односельці називали його справжнім господарем та шанували як доброго та порядного сім’янина, який нічого не робив для себе — тільки для люблячої родини”, — ділиться Вікторія Сагайдак.

У чоловіка залишилась дружина, донька та син.

Родина прагне, аби Миколі Синящоку надали звання “Героя України”. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за посиланням.

Світла пам’ять.