Села Берхівка, Дубово-Василівка та Оріхово-Василівка на північному фланзі боїв за Бахмут щоденно фігурують у зведеннях українських військових вже декілька місяців. ЗСУ б’ються тут за кожний метр землі. Розповідаємо що це за місця та яка їхня історія.
“Берхівка — це козацьке поселення ХVII століття, дуже старовинне село. А коли вольниці Запорізькі Катерина ІІ розігнала, почався упадок цього козацького села. А потім була кріпаччина. Моя прабабця саме з Берхівки, і є коріння з Дубово-Василівки та Богданівки”, — розповідає Вільному радіо мешканець сусіднього Сіверська, краєзнавець та боєць ЗСУ Віталій Гатченко.
Три маленьких села — Берхівку, Дубово-Василівку та Оріхово-Василівку — можна бачити з траси М03 Київ-Харків-Довжанський, починаючи шлях на Слов’янськ після перехрестя з поліцейським постом на північній околиці Бахмута.
“Ці села стали “затухати” після того, як у 1974 році видали паспорти селянам та сказали, що звідти можна тікати, коли вже не стало того радянського “кріпосного права”, — каже Віталій Гатченко.
“У селі Берхівка за останньою реєстрацією жили 157 людей. Заїжджаєте до села — три вулиці. Інфраструктурних об’єктів там не було. Мешканці займалися сільським господарством — вирощували саджанці та городину для своїх потреб. Серед жителів було багато людей похилого віку, молоді майже не було. Але там були дачні поселення, і люди приїздили на дачі”, — розповідає Вільному радіо староста Іванівського старостинського округу Олена Данько.
За її словами, у Берхівці не було водогону — люди брали питну воду в колодязях та свердловинах. Проте поруч було велике водне дзеркало з прісною водою — Берхівське водосховище. Кілька місяців тому дамбу на ньому знищили, і більша частина води витекла.
“Берхівське водосховище відносилося до “Води Донбасу” (комунального підприємства, яке забезпечує централізоване водопостачання на Донеччині, — ред.) Його площа близько 64 гектарів”, — каже староста.
У Берхівці було сільгосппідприємство та дві водойми, з яких брали воду для поливу, додає Олена Данько.
Попри те, що села зі зведень розташовані близько одне від одного, вони зараз належать до різних громад: Берхівка — до Іванівського старостинського округу Бахмутської громади, а Оріхово-Василівка та Дубово-Василівка — до Міньківського округу Соледарської ТГ.
“Ані шкіл, ані клубу там не було. Це два маленьких селища, одна вулиця та 15-20 домівок. До Оріхово-Василівки діставалися з Міньківки. А до Дубово-Василівки — через Берхівку та Ягідне — вони більше до Бахмута їздили. В основному там жили люди похилого віку. Коли мене призначили (начальником Соледарської ВА влітку 2022-го, — ред.), там було населення 50 людей на два села”, — розповідає Вільному радіо начальник Соледарської військової адміністрації Сергій Гошко.
В цих селах ймовірно було багато жертв в часи Голодомору 1932-33 років. Достовірні дані є лише про померлих від голоду в Оріхово-Василівці.
“Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СРСР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 23 людини”, — йдеться у “Національній книзі пам’яті жертв Голодомору в Україні”.
І це лише зафіксовані дані.
Є там й свої знаменитості. В Оріхово-Василівці 14 лютого 1922 року народився видатний поет Донеччини Микола Рибалко. Він написав понад 20 поетичних збірок, у 1985 році став лавреатом Державної премії імені Т. Г. Шевченка. Микола Рибалко воював у Другій світовій війні, втратив зір. Він відомий своєю воєнною лірикою.
У цих місць цікава історія. Її докладно дослідив краєзнавець Михайло Кулішов. Його статтю “Іллінівка і Берхівка. Історія заснування та заселення” друкували у збірці Бахмутського краєзнавчого музею “Бахмутська старовина”.
“Мало хто знає, що село Берхівка отримало свою назву від прізвища генерал-аншефа Магнуса Йоганна фон Берга, на службі в Російській Імперії – Максима Васильовича Берха, учасника Семирічної та першої російсько-турецької війни”, — розповів на сторінках свого блогу “Шахти та рудники Донбасу” дослідник.
Тож цей колишній військовий отримав ці землі за участь у військових походах.
“У першу російсько-турецьку війну фон Берх командував корпусом, який діяв проти татарських загонів при річці Конці та в Молочних водах, де й відзначився численними перемогами. Після руйнування Січі фон Берх отримав 1700 десятин землі у Бахмутському повіті, що їх заселив колишніми запорізькими козаками”, — пише Михайло Кулішов.
Коли фон Берху було 80-років, він продав своє село Берхівку у Бахмутському повіті підпоручику Християну Івановичу Груберту. Це був дід відомої землевласниці Надії Іллівни Станкович (Мажної), в дівоцтві Груберт. На її землях пізніше побудували голландську соляну копальню “Петро Великий”, це у сусідньому селищі Ступки.
А ще ці місця мають цікавий ландшафт, що утворився у доісторичні часи.
“На лівому березі балки Кудліної, між Берхівкою та Дубово-Василівкою (колишній хутір Тимченки), спостерігається цікава височина, утворена природним відслоненням шару щільного вапняку пермського віку, який періодично використовується як місцевий будівельний матеріал. Поруч, також кустарно, видобуваються червоні пермські глини”, — додає Михайло Кулішов.
Російські окупанти з кінця травня тимчасово контролюють майже весь Бахмут. Українські військові контратакують укріплені позиції армії Росії з півночі та півдня Бахмута. За даними Генштабу, на цих напрямах ЗСУ просуваються поступово, долаючи постійний опір та спроби наступів росіян.
Північний фланг боїв за Бахмут це і є в тому числі села та селища Ступки, Ягідне, Берхівка, Дубово-Василівка, Оріхово-Василівка, околиці Соледара.
На південь від Бахмута точаться бої біля Кліщіївки, Курдюмівки, Ступочок.
За даними заступниці міністра оборони України Ганна Маляр, за минулий тиждень ЗСУ звільнили від окупантів ще 7 квадратних кілометрів на Бахмутському напрямку. Українські військові продовжують рухатися в бік міста Бахмут. Загалом за час наступу тут звільнили 31 кв км.