Повномасштабне вторгнення Росії змусило учнів Донеччини покинути класні кімнати. Школярі з Бахмута, де зараз точаться найзапекліші бої, завершили минулий навчальний рік онлайн і так само розпочали новий. Ми поспілкувалися з учнями, батьками, педагогами, психологами та керівниками бахмутських шкіл про те, з якими складнощами їм зараз доводиться стикатися та чого навчив їх досвід ковідного онлайн-навчання.
Цьогоріч у школах Бахмута розпочали навчання понад
5500
учнів
0
%
виїхали з Бахмута та вчаться дистанційно
вчаться у бахмутських школах, перебравшись з батьками за кордон
1000
учнів
Евакуювались також і 92% вчителів, розповідає начальниця управління освіти Бахмутської міської ради Оксана Карпець. Залишатись у місті зараз вкрай небезпечно — окупанти нещадно б’ють по житлових кварталах. Серед загиблих містян є двоє школярів та один вчитель.
За кілька місяців протистояння Бахмута російським загарбникам у місті не залишилось жодної вцілілої школи.
Оксана Карпець. Фото: Facebook/Оксана Карпець
“Відсоток руйнувань у всіх будівлях різний. Але зараз ми знаємо, що пошкоджена кожна будівля. Якщо ще нещодавно ми сподівались, що ще принаймні 2-3 школи вціліють, то зараз вже ні, кожна зазнала руйнувань. В якихось школах це декілька вікон вибито, в деяких розбиті і стіни, і дах, і прилеглі території”, — каже Оксана Карпець.
Серед зруйнованих вщент — будівля школи №5, куди 24 липня росіяни скинули авіабомбу. Директорка школи Вікторія Просяник розповідає, що деякі меблі та обладнання вдалося врятувати.
Вікторія Просяник. Фото з архіву Вікторії Просяник
“Основна будівля зруйнована. До того ми встигли зібрати шкільну техніку в шкільних майстернях. І той кабінет не постраждав, на щастя. Деякі меблі та обладнання зі спортивної зали змогли врятувати. Дещо педагоги та батьки учнів повивозили до себе додому. Особливо для початкової школи це дуже цінні матеріали. Наприклад, дидактичні матеріали — лего-конструктори. У нас в школі була і термомодернізація, і заміна вікон, взагалі школа була красуня. Дякувати богу, усі наші співробітники та учні живі”, — говорить Вікторія Просяник.
Школа №5 до та після повномасштабного вторгнення. Фото: Telegram/Павло Кириленко
До відкритого вторгнення Росії в Бахмутській громаді працювали 17 шкіл. Нині 5 з них призупинили свою роботу та не працюють навіть дистанційно. Це:
Не працює поки що й Бахмутський дитячо-юнацький клуб “Дельфін”.
“Там був втрачений контингент — набагато зменшилась кількість дітей, а їх і до того було небагато. Ми запропонували дітям і співробітникам перейти в інші заклади. І плюс руйнування будівель наклали свій відбиток”, — розповідає очільниця бахмутських освітян.
Усі школи громади зараз працюють віддалено. Більшість учнів долучаються до занять з інших регіонів або з-за кордону. Дехто ж і досі залишається в Бахмуті. Такі школярі відвідують уроки лише коли в них є світло та інтернет. З цим проблема, адже останні місяці у місті немає ані електрики, ані зв’язку.
“Тут, звичайно, ситуація важча. Якщо світла немає, то класний керівник зв’язується з родиною телефоном. Дитина може дізнатися завдання і самостійно опановувати матеріал. А коли з’явиться можливість, надсилати виконані роботи. Якщо якась тема незрозуміла, то пояснення інколи отримують від вчителя і телефоном”, — розповідає директорка школи №5 Вікторія Просяник.
Такий учень є у класі вчительки української мови школи №7 Юлії Муханової. Хлопець під час війни перейшов у 10 клас і досі живе під щоденними обстрілами росіян.
Юлія Муханова. Фото з архіву Юлії Муханової
“В нього є підручники, якими він обмінявся з дітьми, які зараз в 11 класі. З ним я спілкуюсь телефоном, коли є зв’язок та мобільний інтернет. Він навчається самостійно, виконує та передає самостійні та контрольні роботи. Контролювати його — незрозуміло як, бо зв’язок постійно зникає”, — каже Юлія Муханова.
Більшість школярів, які переїхали з родиною за кордон або залишились в окупації, вчаться одразу в двох школах: і в тамтешніх, і в бахмутських.
“Навчання в школі за кордоном — обов’язкова умова тієї країни, де перебуває сім’я. Там не можна, щоб дитина не навчалася. Чому діти, які перебувають за кордоном, навчаються разом з нами теж? Бо їхні батьки, як і багато хто, мріють повернутися додому, тому не хочуть втрачати цей зв’язок з батьківщиною, з класом, зі школою. До того ж у більшості випадків дітей за кордоном саджають на клас нижче. Якщо дитина, наприклад, у 9 класі, то її саджають у 8. І навіть якщо вона буде повертатись після цього до нас, ми не зможемо прийняти її у 10 клас, доведеться йти у 9 знову”, — пояснює директорка ЗОШ №5 Вікторія Просяник.
Для учнів, які вимушено покинули Україну, складають свій графік занять, за яким вони опановують новий матеріал. У першій половині дня вони навчаються у закордонних школах, а потім виконують завдання українських вчителів.
“Хтось встигає підключатись на уроки наживо, хтось виходить не на всі уроки, в залежності від розкладу в іноземній школі, хтось самостійно опановує матеріал. Зараз у багатьох країнах канікули, то діти в цей час беруть участь в наших уроках. Звичайно, їм важко поєднати це онлайн”, — розповідає Вікторія Просяник.
Вона каже: під час коронавірусного локдауну діти теж вчилися віддалено, але цього разу їхні переживання набагато глибші.
“У лютому ми переходили на рейки дистанційного формату. Вчителі знаходять свої “фішки” на різних цифрових платформах, але трагедія була в іншому — трагедія була у війні. Для дітей це великий стрес — покинути домівку, свій клас, друзів, вчителів”, — говорить директорка 5-ї школи.
А коли по місту почалися “прильоти”, багато школярів геть втратили надію на краще, розповідає вчителька української Юлія Муханова.
Ракети почали влучати у місто, і у дітей була масова тривожність. А це був травень, кінець навчального року, треба було виконувати контрольні роботи, а діти казали: “Ви чуєте, що взагалі за вікном? Я не буду цю контрольну роботу виконувати, я не хочу навчатись, мені страшно і дуже погано”, — згадує вчителька.
Вона додає: хоч школи вже пристосувались вести уроки віддалено, за живим спілкуванням сумують і діти, і вчителі.
“Не вистачає здорового контакту з дітьми, особливо вранці, коли на вулиці похмура погода, а ти переступаєш поріг у школі, бачиш дітей, які кричать: “Юліє Ігорівно, добрий ранок”, то це все… Забуваєш, що ти хотів спати — це позитив і невичерпна енергія від дітей”, — згадує Юлія.
11-річна Настя Маркова переїхала з батьками у Винники, що на Львівщині. Тут дівчинка продовжує вчитися в 6 класі бахмутської школи №11.
Олена Маркова, мама Насті, переводити доньку в місцеву школу не стала.
Олена Маркова. Фото: Вільне радіо
“Не хочу психологічно лякати доньку, хай вчиться дистанційно. Дуже чекаємо і хочемо повернутись у Бахмут. Коли був мир, ми всі мріяли поїхати за кордон, так? А тепер всі в класі кажуть, що хочуть додому і краще б ходили до школи. Ми згодні без проблем перший час, поки будуть відновлювати школи, побути на дистанційці, тільки б повернутись”, — сумує мама 6-класниці Олена Маркова.
Жінка стверджує: під час коронавірусного карантину їй доводилось довше сидіти з донькою над домашнім завданням.
“При ковіді це було вперше, не було повномасштабного вторгнення і виникали питання до дистанційного навчання, тому я була противницею такого навчання. А зараз все цікавіше і дуже суворо”, — ділиться Олена Маркова.
До звичних предметів у розкладі сучасних школярів додалися й уроки безпеки в умовах війни. Під час таких занять дітям пояснюють, як діяти, якщо побачили ракету, що робити, коли починається повітряна тривога.
“На уроках обов’язково є о 9 ранку хвилина мовчання, а ще дітям постійно влаштовують розминку для очей, щоб розвантажити їх. На останньому ж уроці виконують вправи для розслаблення м’язів”, — розповідає мама 11-річної Насті.
І хоча за відвідуваністю прискіпливо слідкують, до вимушених прогулів ставляться з розумінням — через проблеми зі світлом не всім вдається надсилати завдання вчасно.
Ще 503 бахмутських учні перевелися до місцевих шкіл. Серед них — 10-річний Максим Дембровський. Зараз хлопчик вчиться в селі Чуків, що на Вінниччині. Залишатись у бахмутській школі 5-класник і його батьки не бачили сенсу.
Фото: Максим Дембровський
“А яка різниця? Що так я робитиму уроки, що так. Просто тут я можу ходити у школу і бачитися з усіма. А там я сиджу на дистанційці”, — пояснює хлопчик.
У Максима 17 однокласників, але порозумітися вдалося не з усіма. Буває, що інші діти ображають його та віднімають речі. Нова вчителька Максима, дізнавшись про такі випадки, залишила всіх учасників конфлікту після уроків, аби пояснити, що так робити не можна. Після цього неприємних випадків майже не траплялося, запевняє 5-класник, хіба дрібні інциденти, не пов’язані з тим, що він — переселенець.
Зараз у бахмутських школах найбільше бракує педагогів з географії, хімії, біології, математики й фізики. Втім основні вакансії закрили. Адже через дистанційне навчання з’явилась можливість долучити до роботи педагогів з інших міст — Маріуполя, Дружківки, Берестового, Кропивницького, Жовтих вод тощо.
“Я особисто розміщувала оголошення у соціальних мережах, шукала співробітників, аби вкомплектувати штат. Бо частина вчителів звільнилися. У нас є вчителі, які призупинили дію трудового договору і зараз перебувають у Бахмуті”, — розповідає директорка школи №5 Вікторія Просяник.
Попри те, що учні й учителі пристосувались до дистанційного навчання після ковідного досвіду, корективи у роботу вносять суто воєнні умови.
“Мінус зараз — ці перебої зі світлом, в цьому є проблема. І повітряні тривоги, коли треба пропонувати дітям перейти в укриття і виходити з уроку”, — розповідає начальниця управління освіти Бахмутської міськради Оксана Карпець.
Крім того, після виїзду не всі учні мають необхідну техніку для навчання з дому, додає посадовиця. Більшою мірою ця проблема стосується багатодітних родин, де у всіх уроки йдуть одночасно.
“Ми збирали інформацію про потребу учнів у гаджетах для дистанційного навчання. Передали інформацію на обласний департамент. З 6 тисяч учнів є потреба у гаджетах у 30-40 дітей. Це в основному багатодітні та малозабезпечені сім’ї. Можливо, буде постачання через якісь благодійні фонди. Але поки батьки викручуються, знаходять рішення”, — розповідає Оксана Карпець.
Третина сільських учнів в Україні не мають гаджетів для дистанційного навчання. Як це вирішують
Денис Колісниченко працює психологом у бахмутській школі №7. Чоловік має чотирирічний досвід роботи, але на “дистанційці” працює вперше.
Фото: Денис Колісниченко
“Легше стало те, що не треба нікуди ходити. На дистанційній роботі з одного боку ти можеш комунікувати, а з іншого боку ця комунікація йде дуже повільно. Наприклад, мені треба щось дізнатись і я пишу у групу вайбер або людині. І сиджу чекаю, коли ж мені дадуть відповідь”, — каже Денис Колісниченко.
Чоловік зізнається: зараз у нього поменшало роботи. Все через те, що деякі види роботи психологи не мають права виконувати віддалено.
“Діагностику, методики та корекційні заняття наразі неможливо проводити, тому що не дотримуються принципи психологів, за якими ми працюємо. Під час цієї роботи ми збираємо персональні дані — дистанційно ми не маємо права це робити. Це регулюється законами від Міносвіти, якими ми керуємось під час роботи”, — пояснює психолог.
Чоловік зізнається: зараз у нього поменшало роботи. Все через те, що деякі види роботи психологи не мають права виконувати віддалено.
Для довідки
Під час діагностики психолог за допомогою тестувань досліджує рівень тривожності та емоційної напруги учня, виявляє, наскільки дитина готова переходити до наступного класу тощо. Раніше психологи роздавали паперові тести та спостерігали, як діти їх заповнюють. Тепер такої можливості немає.
“Корекційну роботу ми також не можемо проводити. Це коли до мене приходить учень чи учениця і ділиться своїми проблемами, просить поради, як вчинити в деяких ситуаціях. Через той же зум я не маю права говорити з дитиною, бо так не буде конфіденційності, оскільки є можливість записати розмову, а це наше головне правило — конфіденційність”, — каже Денис Колісниченко та додає: за порушення конфіденційності на психолога можуть подати до суду.
Тому в умовах війни, коли школярі та працівники найбільше потребують допомоги психологів, доводиться знаходити інші шляхи роботи.
“В нас є “скринька довіри”. Тобто мені на електрону пошту можна відправляти анонімні звернення без будь-яких особистих даних та попросити поради з різних питань. Я, не знаючи хто мені пише, даю поради”, — ділиться фахівець.
До повномасштабного вторгнення кожному класу щотижня відводили один повний урок для занять з психологом. Тепер цей час скоротили з 45 хвилин до неповного уроку — 30 хвилин. З дітьми займаються підвищенням медіаграмотності, проводять анонімні анкетування щодо здорового способу життя, дають поради, як не втратити спокій в умовах війни.
*
*
*
А ще й учні, й педагоги намагаються не втрачати оптимізму і віри в перемогу. Директорка школи №5 Вікторія Просяник вже планує повернення до навчання в рідному місті.
“Я вже не дочекаюсь, коли росіян почнуть гнати від Бахмута, щоб можна було повернутися. Бо вірю, що наступний навчальний рік розпочнемо вдома. Єдине — вже думаю, яким чином ми зможемо організувати навчання у Бахмуті. Я ж розумію, що багато шкіл в нашій громаді зазнали руйнувань. Поки не знаходжу відповіді на це питання, але будемо це вирішувати, коли зможемо повернутись. Вже дуже хочеться додому, — каже Вікторія Просяник.
Читайте також:
В Сіверську окупанти пошкодили всі школи, дитячі садочки, гімназію та ліцеї
У Святогірську окупанти ракетою зруйнували єдину в громаді музичну школу, — голова області (ФОТО, ВІДЕО)
Окупанти планують русифікувати школи Маріуполя, — омбудсмен