“Діти з радістю вчили гімн України”: інтерв’ю з бахмутською вчителькою про навчання під час війни

Юлія Муханова 6 років викладає українську мову та літературу в бахмутській школі №7. До середини літа вона проводила уроки з прифронтового Бахмута, а потім евакуювалась. Вчителька розповіла, як вела уроки під час обстрілів, наскільки важко було вчителям та учням звикати до навчання в умовах війни та чи легше стало працювати дистанційно.

Як виглядає ваша робота після початку повномасштабного вторгнення?

Ми вже працювали у форматі онлайн-навчання. Тому це не було для нас проблемою, оскільки ще під час пандемії [COVID-19] ми були змушені покинути парти та перейти до домашніх комп’ютерів. Але ж проблема була в постійних обстрілах, перебоях зі зв’язком, працювати було важкувато. Однак ми знаходили виходи: телефонували дітям, робили різні опитування та тести.

Чи є різниця у дистанційній роботі зараз та під час пандемії COVID-19?

Так, в першу чергу під час пандемії були все ж послаблення і ми іноді бачилися з дітьми, у масочках і на вулиці, але ж перетиналися та бачились. А коли обмеження знімали, ми одразу збирались у класі, так, у масках, але вже бачили один одного. Зараз ще під час [повномасштабної] війни додалася тривожність під час уроків. Бо ці постійні тривоги, всі ж розуміють, що може статися під час тривоги.

Як ви реагуєте під час повітряної тривоги?

Коли починається тривога, я кажу: “Діти, почалась повітряна тривога, пропоную вам перейти в більш безпечне місце, у підвал або коридор за системою двох стін”. Після кінця повітряної тривоги діти повертаються на урок.

Однак бувають же тривоги у різних регіонах. Тому дорослі діти, буває, самі кажуть: “Вибачте, у мене повітряна тривога”, відключаються та йдуть у безпечне місце. Потім вже самостійно доопрацьовують матеріал, який був на уроці.

Розклад уроків не змінився через повітряні тривоги?

Навчальний процес починається о 8:50, я даю настанову на сьогоднішній день. Потім у нас загальноукраїнська хвилина мовчання і перший урок. Якщо це синхронне заняття, вони йдуть у Google Meet (сервіс, через який можна здійснювати відеодзвінки, — ред.), а якщо асинхронне, то вони самостійно дивляться відео або вчать. Такого, щоб діти з 8:00 до 16:00 сиділи за комп’ютерами, немає. В нас усе вирахувано за міністерським наказом, яке навантаження на яку категорію дітей ми даємо.

Чому уроки починаються майже на годину пізніше, ніж зазвичай?

Ми знаємо, що повітряні тривоги і вночі бувають, діти стривожені, ми не знаємо, чи спали вони вночі. Тому й вирішили починати пізніше.

Заходи доводилось переводити в онлайн-формат?

Як класна керівниця, тоді ще 9-го класу, я робила випускний в онлайн-форматі. Ми зустрілися з дітьми, побажали один одному найкращого майбутнього та зробили пам’ятне відео, зібравши всі фотографії.

Як виглядає спілкування з дітьми при дистанційному навчанні?

Ми працюємо і зустрічаємось через Google Meet. Ще у нас у вайбері й телеграмі є групи, де ми з дітьми постійно на зв’язку. Якщо діти не можуть вийти, то вони одразу відписуються у месенджері, що хоча б “зі мною все добре”.

Сумуєте за живим спілкуванням?

Не вистачає здорового контакту з дітьми. Все ж хочеться ближче до них знаходитись. Наша професія в першу чергу — черпати енергію в позитиві дітей. Через це хочеться йти на роботу, особливо вранці, коли на вулиці похмура погода, а ти переступаєш поріг у школі, бачиш дітей, які кричать: “Юлія Ігорівна, добрий ранок”, то це все… Забуваєш що ти хотів спати — це позитив і невичерпана енергія з дітей. Зараз цього підживлення дуже не вистачає.

Екрани монітора не можуть передати ці відчуття?

Ні, вони не передають, тим паче зараз такий вік у дітей, що у когось можуть бути психологічні проблеми [через увімкнену камеру]. Наприклад, у когось може бути повна хата людей, хтось у школі чи церкві проживає, бо всі ж переселенці, й тому не всі діти можуть увімкнути вебкамеру.

Чи є зараз завдання вчити вірші та переказувати твори на дистанційному навчанні, і як це можна контролювати?

Вірші ми вчимо, є усні та письмові перекази. Є діти, які дійсно вчать на пам’ять, і їм це цікаво. Ось у нас у 6-му класі був дуже актуальний вірш “Ой у лузі калина”, який ми переспівали, і діти з радістю його вивчили. Хтось співав, хтось записував прикольні відео з піснею. Далі ми вивчали гімн України — звісно, повністю, а не уривок. Діти вчили з радістю, бо патріотичне виховання в нас на високому рівні.

Можливо, і є хитруни. А так це ж діти, деякі просто кажуть що не хочуть і не будуть вчити. Бувають такі моменти, і я кажу: “Хоч прочитай його виразно”, хоч якусь оцінку поставлю за намагання.

Тобто через відкриту війну ви не тиснете зараз на дітей?

До дітей зараз більш лояльно ставимось, їм і так важко, вони не вдома, немає поряд друзів. Тим паче мій 10 клас — це вже дорослі діти, і вони сприймають все це як дорослі, тримаючи більше в собі. Тому якщо тиснути на них, мені здається, їм психологічно буде ще важче.

Серед ваших учнів є ті, хто досі залишається в Бахмуті?

Скажу за свій клас: в мене залишився в Бахмуті один хлопчик.

Як він навчається?

В нього є підручники, якими він обмінявся з дітьми, які зараз в 11 класі. З ним я спілкуюсь телефоном, коли є зв’язок та мобільний інтернет. Він навчається самостійно, виконує та передає самостійні та контрольні роботи. Контролювати його — незрозуміло як, бо зв’язок постійно зникає. Тому сьогодні, наприклад, контрольна, всі її зробили й надіслали, а він відправляє, коли з’являється зв’язок.

Дитина дуже позитивна, але у батьків складні обставини, тому вони не можуть виїхати. Втім він навіть у таких умовах брав участь в обласному конкурсі до Дня українського козацтва та Дня захисників і захисниць України. І він посів друге місце по області, створивши патріотичний смайл.

Всі ваші учні залишились на території України?

4 дівчинки за кордоном навчаються паралельно, тобто пішли в місцеві школи та залишаються в нашій. В першій половині дня вони навчаються у закордонних школах, а потім у синхронному форматі виконують роботи в нашій школі, щоб здобути українську освіту.

Які складнощі виникають під час роботи через війну?

Ще на початку [відкритої] війни мої учні були в 9 класі та ще знаходились у Бахмуті. Ракети почали влучати у місто, і у дітей була масова тривожність. А це був травень, кінець навчального року, треба було виконувати контрольні роботи, а діти казали: “Ви чуєте, що взагалі за вікном? Я не буду цю контрольну роботу виконувати, я не хочу навчатись, мені страшно і дуже погано”.

Індивідуально проводила бесіди та казала: “Сонечко заспокойся, давай я тобі допоможу”. Телефонувала вчителям та просила дати дітям час, щоб вони могли виконати контрольну роботу пізніше, коли заспокояться. Постійно до кожної дитини шукали особливий підхід, ми ж вчителі та психологи, й повинні постійно заспокоювати дітей та батьків.

З батьками теж доводиться працювати?

Коли [повномасштабна] війна почалась, батьки постійно були у стані загальної тривоги. Телефонували та казали: “Юліє Ігорівно, а можна з вами поспілкуватися, чи виїжджати, що робити?” Ось навіть таки випадки були.

Що ви радили батькам, коли вони питали у вас про евакуацію?

Звісно, виїжджати, тому що я розуміла, що буде з містом. Це була обов’язкова порада, казала: “Ви повинні в першу чергу зберегти дітей”.

Ви самі коли евакуювалися з Бахмута?

Покинула Бахмут я не одразу аж на початку липня.  Мій чоловік військовий приїхав і сказав, що вже потрібно. В місті були вже масові обстріли, це був великий стрес. Почав зникати зв’язок, з’явилися проблеми з інтернетом, і я розуміла, що не зможу якісно працювати під час навчального процесу.

В мене була дуже важка евакуація, тому що в моєму будинку жили 3 собачки і у батьків ще 3 собачки, загалом 6 собак і 4 кішки. Найняли вантажівку, туди зібрали наші речі, та ще їхали додатково на двох легкових машинах. Я їхала з чоловіком, у нас невеличка машина Kimo Chery, і в ній у кошиках сиділи кішки. Також з нами сиділи 4 неконфліктні собаки. Батьки їхали в іншій машині, і в них сиділа одна собака спереду та ще вівчарка на задньому сидінні.

Для тварин це був дуже великий стрес. Купували їм постійно заспокійливе. Без цього, мені здається, вони б не пережили таку подорож. Будинок для всіх знайшли у Дніпрі. Зараз всі тварини живуть в одному дворі.

Після евакуації з Бахмута навчальний процес стабілізувався?

Більш-менш, але в мене 5 учнів перебувають теж у Дніпрі, й коли були “прильоти” по місту, в тому числі й по центру, мені писали діти та питали чи все зі мною добре, бо самі вони сиділи у підвалах. Вони живуть у багатоповерхівках, і коли починається повітряна тривога, їх консьєрж масово забирає у підвал. Було таке, коли вночі діти збирались та йшли у підвал і звичайно, що вранці ніхто з них не виходив на навчання через неспокійну ніч.

Усе одно з тривожністю ми стикаємось кожен день і пояснюємо дітям, що вони в безпеці, поряд з ними батьки, та нагадуємо дотримуватись правил безпеки.

Діти, які пропустили навчальний день через тривожну ситуацію, надолужують пропущене?

Вони допрацьовують пропущене самостійно. Я як класна керівниця веду журнал, де відмічаю, хто і коли не вийшов на урок. Потім нагадую, хто і що повинен самостійно опрацювати, перевіряю та дивлюсь, чи здав учень цю роботу.

Буває, що діти самі попереджають або батьки телефонують та кажуть, що дитина не вийде на онлайн-зустріч через якісь проблеми. Я кажу “добре” і нагадую, що на платформі “Нові знання” є всі завдання, презентації та відео для самостійного опрацювання, а також кажу, що саме треба зробити.

Тобто ви відповідаєте не тільки за свої предмети, а й за всі у класі, де ви класна керівниця?

Звісно, постійно моніторю: “ага, там самостійна робота, а в учня порожня клітинка, потрібно зателефонувати батькам”. Нагадую дитині та батькам та питаю, чому учень ще не виконав якесь завдання, може забув. Тобто рука постійно на пульсі та відкриті всі месенджері.

Онлайн-платформа не завдає зайвих перешкод в роботі?

Діти, буває, кажуть, що якесь завдання не прикріпляється, і просять надіслати в телеграм. Ще бувають масові атаки на нашу платформу і вона взагалі не працює, діти одразу панікують і питають куди надсилати. Тому починають пересилати виконанні завдання через різні месенджери. 

Зарплата не стала меншою чи більшою через роботу в умовах війни?

Ні, все добре, отримуємо без затримки, навіть на день вчителя видали премію в розмірі окладу.

***

Нагадаємо, ми розповідали про вчительку сіверської гімназії №3 Людмилу Денищук. Армія окупантів знищила будівлю гімназії, але заклад продовжує працювати онлайн. За словами жінки, ані вчителі, ані діти не втрачають надії, що знову зустрінуться у стінах гімназії після війни. 

Читайте також:

• Потрапили в полон, бо окупанти захотіли машину: історія фермерів з Донеччини, які змогли вибратись з окупації
• “Орієнтувався по сонцю”: як фермери пройшли десятки км, щоб повернутися додому з полону (2 ч. інтерв’ю)
• “Бджолиний рій проти ведмедя”. Бахмутянин про службу в теробороні Києва під час масштабної війни (інтерв’ю)