Боротьба йде за кожні 100 метрів: ситуація на Бахмутському напрямку зі слів військових
Росіяни кілька місяців намагаються штурмувати Бахмут та найближчі населені пункти. Окупанти роблять спроби обійти місто з кількох боків, а за останній місяць ситуація стала значно напруженішою. Найменша відстань між російськими та українськими позиціями — близько 50 метрів, а деякі селища вже переходили під контроль різних сторін по кілька разів.
Про ситуацію на Бахмутському напрямку українські військовослужбовці розповіли журналістам “Української правди”.
Окупанти зосередили свою увагу на Бахмуті в середині липня — після захоплення Сєвєродонецька та Лисичанська. Відтоді в місті з’являється все більше українських військових, протитанкових їжаків, а також величезних вирв від російських прильотів. Ще напруженішою ситуація стала останнього місяця.
“Ми постійно підкріпляємося новими силами. Тут працюють з їхньої (російської, — ред) сторони дійсно спеціалісти. Дуже багато ПВК “Вагнер”, вони набирають зекв, яких використовують просто як м’ясо. Вони гибнуть, привозять нових. Але колись все ж вони закінчаться”, — розповідає Сергій “Савон”, військовослужбовець батальйону “Свобода” який обороняє Бахмут.
Серед “вагнерівців” військові виділяють дві групи — навчені бійці та колишні ув’язнені. Останніх закидають на фронт після 2-3 тижнів слабкої підготовки.
“Нам полонений “вагнерівець” казав: от ви знищили сьогодні 50 людей, рівно 50 до вечора на заміну вже привезли. Знищили 100 – привезли 100. Вони стараються тримати рівно 900 людей у штурмовому загоні. Їм кажуть: “Люди – це не проблема”, – розповідає командир батальйону “Свобода” Петро Кузик.
Через Бахмут проходять траси на Костянтинівку (Т0504) та на Сіверськ (Т0513). З сіверської траси можна дістатися на Краматорськ і Слов’янськ, міста які у 2014 році росіянам так і не вдалося взяти під повний контроль. Тож аби просунутися вглиб Бахмута росіяни використовують багато ресурсів — техніку та авіацію. Дуже багато артилерії, з неї окупанти гатять по житлових кварталах майже без перерви.
“Ми також працюємо артилерією. У нас вона стріляє не так часто, як у них, але у нас стріляє точно. Дуже багато доказів цього”, — додає Сергій “Савон”.
Росіяни намагаються обійти Бахмут з двох боків та взяти місто в кільце. Зверху роблять спроби просунутися зі сторони Соледара. Там окупанти зайняли завод Кнауф, та періодично заходять на крайню вулицю міста, кажуть військові. В Соледарі майже не залишилося будинків з цілими вікнами. Росіяни гатять по житловим багатоповерхівкам артилерією, частина приміщень – адмінкорпус “Артемсолі”, дитсадок – повністю спалені.
Також окупанти намагаються просуватися на Бахмут зі сторони Зайцевого й Опитного.
“Зараз активні бойові дії проходять у напрямку Зайцевого зі сторони Курдюмівки та Зеленопілля. Там одні з самих жорстоких боїв на Бахмутському напрямку. Ситуація вкрай складна як в верхній, так і в нижній частині Бахмута”, — каже Владислав, військовослужбовець батальйону “Свобода”
Українські захисники додають: вони повністю контролюють Бахмут. Однак від найближчих сіл інколи доводиться відступати. Найменша відстань між українськими та російськими позиціями на цьому напрямку близько 50 метрів. Ціль окупантів — вийти на трасу Бахмут-Костянтинівка (Т0504) до Часів Яру.
“Я думаю, що вони видихнуться, бо в нас тут також сил достатньо. Ми не кажемо про кількість, ми кажемо про якість. Десь на якихось позиціях може ми відступаємо, але ворог несе такі втрати що це просто питання часу. Якщо на початку війни росіяни проходили по 200 кілометрів, то зараз так не виходить. Боротьба йде за кожні 100 метрів”, — розповідає один з військовослужбовців, який боронить Бахмутський напрямок
Нагадаємо, ми розповідали як окупанти по кілька разів “беруть під свій контроль” українські міста і селища. Про це вони звітують майже щомісяця, хоча насправді не мають успіхів про які кажуть.
Читайте також:
366Цей матеріал створено у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
