Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Сергія Колодинського із села Гонорівка Вінницької області. До повномасштабного вторгнення він працював покрівельником в Одесі, а після початку великої війни повернувся на малу батьківщину та долучився до війська.
Про життя та обставини зникнення Сергія журналістам Вільного Радіо розповіла його сестра Дарʼя.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
Сергій Колодинський народився 10 травня 1997 року в селі Гонорівка Ямпільського району на Вінниччині. Там минули його дитинство та шкільні роки. До дев’ятого класу хлопець навчався у місцевій школі, а після цього вступив до Комаргородського вищого професійного училища. Там здобув фах електрозварювальника-водія.
Сергій цікавився автомобілями, любив музику та подорожі, а також умів виконувати різну домашню роботу.
Його сестра Дарʼя згадує брата як людину, яка завжди була готова допомогти іншим і не залишалася байдужою до чужих переживань.
“Він був добрий, чуйний, відзивчивий. У ньому не було байдужості, злості чи скупості. Він умів ділитися, співчувати, робити добро не заради подяки, а просто тому, що таким було його серце”, — розповідає дівчина.
Дарʼя та Сергій мали близькі стосунки.
“Він завжди мені в усьому допомагав, переживав за мене. Ми ділилися всім: своїми спогадами, болем і радощами. У нас були дуже хороші й щирі стосунки”, — згадує Дарʼя.
До початку Великої війни Сергій жив і працював в Одесі. Чоловік замінював та ремонтував покрівлі. Був загалом роботящим, і де б не працював, завжди знаходив щось хороше.
Вільний час Сергій проводив із друзями або дивився фільми. У спілкуванні він був веселим і життєрадісним, любив жартувати та розповідати анекдоти.
“Поза військовою службою Сергій був веселий, радісний, завжди біг на допомогу всім. Це була не людина, а ясне сонечко, яке заходило в дім і все навкруги оживало”, — ділиться сестра.
Сергій мріяв про власний будинок, затишок і достаток для близьких. Хотів, аби в майбутньому на нього чекало спокійне й щасливе життя. До рідних чоловік ставився з повагою та намагався робити все, щоб його мрії здійснилися.
Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Сергій повернувся з Одеси до Гонорівки — села, де народився та виріс. Згодом чоловік отримав повістку.
“Я не буду ховатися, я не буду осторонь. Я йду захищати свою родину, Батьківщину. Усе в руках Божих”, — цитує слова Сергія з їхньої розмови того часу Дарʼя.
Чоловік служив у військовій частині А4862, підрозділі “Скеля”. Був старшим стрільцем-оператором 4-го штурмового відділення 3-го штурмового взводу 1-ї штурмової роти. Захисник виконував бойові завдання поблизу Новоолександрівки на Донеччині.
Про військову службу Сергій розповідав переважно сестрі, оскільки не хотів тривожити батьків. До того часу, за словами Дарʼї, він не мав поранень. Нагород та відзнак за службу чоловік не отримував.
29 квітня 2024 року родина отримала сповіщення, що Сергій зник безвісти. Відтоді близькі намагалися з’ясувати, що сталося з чоловіком під час виконання бойового завдання.
Родина самостійно намагалася відновити обставини того дня. За словами Дарʼї, під час власного розслідування вони дізналися, що Сергій міг зазнати поранення, несумісного з життям. Один із побратимів, якого вдалося знайти, спочатку розповідав, що бачив, як чоловіка поранило.
“Казав, що хотів повернутися за ним, але побоявся за власне життя й не повернувся”, — переказує слова побратима сестра.
Згодом, за словами дівчини, цей військовий почав відмовлятися від своїх попередніх свідчень. Отримати більше інформації про те, що сталося із Сергієм, родині не вдалося. Звернення до військової частини також не допомогли з’ясувати обставини зникнення.
Понад два роки родина не знала, що сталося із Сергієм. Лише 10 жовтня 2026 року близьким зателефонували з Мукачево й повідомили про збіг ДНК.
Через три дні Дарʼя разом із мамою приїхала до міста. 13 жовтня вони підтвердили, що це Сергій.
Так після 2,5 років невідомості рідні змогли встановити долю чоловіка, який зник безвісти під час служби на Донеччині.
У Сергія Колодинського залишилися батьки, сестра, куми та син, про якого чоловік так і не встиг дізнатися.
Рідні захисника закликають вшанувати його пам’ять і підтримати петицію про надання йому звання Героя України посмертно. Підтримати ініціативу можна за посиланням.
Вічна пам’ять.