“Був органічним і на війні, і в Паризькій опері”: 7 років тому під Бахмутом загинув співак Василь Сліпак (ФОТО, ВІДЕО)

29 червня 2016 року снайпер російських окупантів на Донеччині вбив українського оперного співака та Героя України Василя Сліпака. Це сталося у Бахмутському районі, біля селища Луганське, неподалік від Світлодарська.

 

Львів’янин Василь Сліпак був солістом Паризької національної опери та волонтером, який допомагав фронту. А ще він час від часу їздив на схід та приєднувався до добровольчих формувань, як боєць у російсько-українській війні. 

Він загинув у Бахмутському районі 29 червня 2016 року. Про те, яким пам’ятають його побратими, Вільному радіо за лічені тижні до повномасштабного вторгнення розповідала Ольга Коновалова — волонтерка та посестра, яка воювала з Василем Сліпаком в одному підрозділі.

“Так, звучить як щось таке богемне, світське. А він був дуже сміливий, бо насправді треба дуже багато сміливості. Не тільки щоб піти прямо в бойовий підрозділ, а взагалі — щоб зі свого Парижа, зі свого суперкомфортного життя приїхати кудись — хоча б у прифронтове місто, передати поміч хлопцям. Таких людей одиниці. Просто зірватись з місця — треба сміливість. Багато людей навіть цього не можуть: дехто навіть до Краматорська боїться — з Києва здається, що там війна, господи-боже… А він з Парижа готовий був все кинути, поїхати не просто у прифронтове місто, а у бойовий підрозділ”, — розповідає жінка.

 

“Він міг би поберегти своє життя”

За словами співрозмовниці, Василь Сліпак не міг змиритися, що наша країна воює і майже кожного дня на сході гинуть хлопці.

“От ми на нього дивимось, і нам здається: “Боже, це ж така величина! Ти б поберіг своє життя, ти ж така значуща фігура”. А він не вважав свого життя ціннішим за життя хлопців, що йому треба себе поберегти, поки вони там гинуть — для нього це була дика думка. Він мусив стояти з ними пліч-о-пліч, на рівних”,  — каже посестра.

Ольга Коновалова розповідає: Василь Сліпак вперше приїхав на фронт навесні 2015-го.

“Він поїхав до 7 батальону “Правого Сектору”, ДУК ПС (добровольчим українським корпусом). Там він завів собі дуже багато побратимів, з якими у нього склалися дуже теплі відносини. Потім повернувся у Париж на літо, бо в нього там були контракти. І поки його не було, я познайомилась з цими хлопцями, бо я їздила до них як волонтерка”, — розповідає співрозмовниця.

Тоді Ольга познайомилася з Василем у соцмережі. Вона як волонтерка викладала багато звітів про допомогу добробату, бійці якого були друзями співака.

“І він мені написав сам: “Привіт, мене звати Василь, я у хлопців там “Міф”, може ти про мене чула”. А я про нього чула, бо хлопці розказували, що до них їздить такий, з Парижа…”, — згадує Ольга Коновалова.

“Міф” — це псевдо Василя Сліпака, від одного з оперних персонажів  —  “Мефістофеля” Шарля Гуно, чия партія була його найулюбленішою.

 

Василь Сліпак співає арію Мефістофеля з опери “Фауст”

Виступав у Карнеґі-Холі ще до свого повноліття

Наприкінці літа того ж року Василь і Ольга опинилися в одному підрозділі.  

“Запропонували приєднатися як доброволець, що я й зробила: приїхала у цей підрозділ на постійно, і десь через тиждень туди приїхав “Міф”, — розповідає Ольга Коновалова.

Тож ким був Василь Сліпак на початок російсько-української війни? 

Співак народився у Львові, у родині, де ніхто з батьків не займався музикою. Але відомо, що унікальний голос був у Василевого дідуся, на честь якого його і назвали. Хлопчик чув мелодії на родинних святах та рано почав співати. З 1983 по 1994 він був у складі Львівської хорової капели «Дударик» — саме там сформувався світогляд майбутнього оперного співака. Цей колектив давав багато концертів наживо, у тому числі спільно з оперними солістами та відомими співаками, записував виступи для радіо, телебачення, на платівки. Ще до повноліття Сліпак співав у Нью-Йоркському Карнеґі-Холі — найпрестижнішому концертному залі світу.

З 1992 до 1996 він навчався у Львівському Вищому державному музичному інституті імені Миколи Лисенка та оволодів значним репертуаром із творів українських і західноєвропейських композиторів. Одночасно продовжував концертну діяльність. 

У 1994 дебютував на одному з найбільших музичних фестивалів у Франції, пройшов прослуховування у відомих фахівців Паризької академії та почав виступати й у Франції. У 1997 він успішно подолав конкурсне випробування на вступ до складу Паризької національної опери. Його голос та працьовитість відкрили йому шлях до сольної кар’єри у Франції та Європі. Василь Сліпак став відомим серед солістів своєю експресивною манерою виконання та мав надзвичайно рідкісний голос — контртенор — єдиний в Україні. Окрім рідної мови, Василь вільно володів багатьма іноземними (італійською, французькою, англійською, німецькою, іспанською, польською та російською).  

Василь координував волонтерський рух Франції на підтримку України

Василь 19 років прожив у Парижі. За цей час йому двічі пропонували французьке громадянство, і двічі він відмовлявся, бажаючи бути громадянином України. У 2004 році він брав активну участь у Помаранчевій революції.

 

Під час Революції гідності мав контракт в Опері, тож не міг прибути до Києва. З початком Євромайдану очолив волонтерський рух — координував у Франції громадські акції на підтримку України. Співак став активним учасником усього, що відбувалося в діаспорі. Постійно відправляв на Майдан передачі з гуманітарною допомогою, збирав гроші та влаштовував благодійні концерти.

Те ж саме продовжив робити, коли російські гібридні війська вторглися в Україну. Василь Сліпак організував регулярні публічні лекції для представників європейських ЗМІ, освіти та політиків, що допомагало правдиво висвітлювати події в Україні.

“Якщо розкинути сухо, розумом, він міг би не їхати туди, лишатись живим і з Парижу робити дуже великі справи для держави. Тому що він був не просто якийсь волонтер, який щось десь передав. Він організовував дуже-дуже великі волонтерські процеси. Він був лідером волонтерів-українців у Франції, вони дуже-дуже велику підмогу надавали, колосальну. Без нього її б не було у таких масштабах”,  —  розповідає волонтерка.

“Найбільша міра допомоги — це фізично віддати себе війні”

Та організовувати таку допомогу за кілька тисяч кілометрів від епіцентру подій для Василя було мало, каже Ольга Коновалова. 

“Він не міг сидіти там. Добровольці, хто пішли на фронт, вони мають оце спільне почуття того, що тобі аж зудить все всередині, ти просто не можеш сидіти. І того, що ти робиш на відстані,  —  цього абсолютно недостатньо. Треба дійти до кінця. І найбільшої мірою допомоги здається те, що ти приходиш та фізично віддаєш себе війні. Я не маю на увазі, загинеш, а приходиш на фронт і воюєш  —  береш зброю в руки… У нього була така внутрішня ідея — така чиста й така сильна й така щира  — цей поклик душі й серця переважав над усім іншим”,  — згадує побратима співрозмовниця.

Тож вдруге Василь Сліпак поїхав на фронт у вересні 2015-го, у Водяне.

“І пару місяців, поки він був на ротації, ми провели разом, у тому підрозділі. Бойових завдань ми не виконували, але багато тренувалися. Це було неподалік Карлівки Донецької області, яка на Піски веде. Нас тоді ще перевели на базу “Азова” до Бердянська, він з нами туди переїжджав”,  —  розповідає Ольга.

За її словами, Василь Сліпак хотів бути справжнім бійцем, а не зіркою, яка приїхала на фронт. 

“Його сидіти не влаштовувало: якщо він приїхав з Парижа, то він приїхав робити щось, щоб воно того вартувало. Завжди рвався в бій —  були в нього такі амбіції: не просто посидіти, пофотографуватись, типу, “він воїн”. Він був дуже справжнім. Йому не було потрібно, щоб всі думали, що він воїн. Йому було потрібно реально щось робити й реально приносити користь країні.  Він дуже рвався на виїзди, щоб виконувати бойові задачі”,  —  згадує вона.

Ольга розповідає: Василь Сліпак був багатогранною людиною.

“Він міг дуже органічно пасувати й до війни (як би це не звучало), й до Паризької опери. Бо там він одні свої якості проявляв, з нами інші. Насправді він був дуже простим, дуже позитивним. В нього була дуже сильна енергія, він постійно посміхався, сміявся, жартував, мав класне почуття гумору. Абсолютно не нехтував чорним гумором. Він цілком природньо вписувався в атмосферу, яка була на фронті”,  — розповідає його посестра з “Правого сектора”. 

І на фронті він співав, каже Ольга Коновалова.

“Він постійно тренував голос. Не так щоб прямо концерти давав хлопцям, але те, що він співав, нам було чути постійно. Потрошку, не так щоб там арію в цілому. Але він щось собі приспівував, іноді гучно, голосно”, — згадує дівчина. 

Куля знайшла його у Бахмутському районі

Восени 2015 Василь Сліпак знову повернувся до Парижа. 

“За пів року наш підрозділ розформували. Тому він обирав куди йому знову поїхати, писав, що дуже шкодував, що нашого підрозділу немає”, — згадує ветеранка.

У ті часи українська армія окріпла, і добровольців почали виводити з фронту: добробати оформлювались до ЗСУ цілими підрозділами, а якщо не могли цього зробити, то їх добровольці підписували контракти із ЗСУ. 

18 червня 2016 року Василь Сліпак втретє поїхав на Донбас, щоб доправити зібрану допомогу захисникам-добровольцям. Планував залишитися там на пів року. 

“Василь обрав поїхати у 54 бригаду (якщо я не помиляюсь), бо там були його інші побратими та посестри, яких теж добре знав. Там в нього точно були бойові задачі. Він власне і вибрав те місце, тому що його побратими були на лінії фронту, були бойові дії, і він брав у них участь. Я там не була, але приблизно тиждень, напевно, він там пробув на фронті, коли його знайшла його куля”, — розповідає Ольга Коновалова.

29 червня 2016 року, виконуючи бойове завдання як кулеметник у складі 1-ї штурмової роти Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”, він загинув у бою, близько 6:00 ранку, від ворожої кулі снайпера.

 

Поховали видатного співака сучасності у рідному Львові, на Личаківському кладовищі. А в районі місця загибелі, неподалік Луганського Бахмутського району встановили пам’ятний знак. Торік Нацбанк України видав пам’ятну монету до 5-ліття загибелі Василя Сліпака — 35 тисяч таких, номіналом у 2 гривні, ввели в обіг перед річницею його загибелі.

Є така й в Ольги Коновалової. 

У березні 2022-го пам’ятний знак Василеві Сліпаку біля Луганського зруйнували найманці російських окупантів. Побратими тоді відновили його. Але з кінця травня 2022-го цю місцевість тимчасово контролюють росіяни, тож їхні найманці знову розвалили пам’ятку на честь Героя України.