25 січня 2024 — рік окупації Соледара. Місто зруйнувала російська армія під час багатомісячних штурмів. Від обстрілів загинули 65 жителів, 99 зазнали поранень, ще 559 людей депортували у т.з. “ДНР”. В очікуванні звільнення ми поговорили про бої за Соледар та причини його тимчасової окупації з військовими, волонтерами та посадовцями.
Цей матеріал розповідає історію боїв за Соледар з літа 2022 року до 25 січня 2023 року, коли місто офіційно визнали окупованим. Нижче ви прочитаєте унікальні свідчення тих, хто боронив Соледар, його околиці та навколишні села. Люди, які рятували цивільних і піклувалися про них, розповіли, що відбувалося в цей час у тилу. Також ви дізнаєтесь, чим пояснюють причини окупації Соледара у військовому командуванні.
На початку 2024 року російські окупанти зафільмували поїздку по Соледару вулицями Чапліна, Карпинського, Преображенською та Дачною. Ми проаналізували відео, та зібрали кадри того, як виглядають місцева лікарня, Свято-Преображенський храм, відділ поліції, ДСНС та ДП “Артемсіль”. Також на кадрах є вцілілий пам’ятник Карпинському, ЦНАП, санаторій “Соляна симфонія”, відомий магазин “Аркадія”, електростанція, гуртожитки, де була “Ізоляція”, вулиця Паркова та Маяковського.
Сергій Гошко. Фото: Донецька обласна військова адміністрація
“Бої у Соледарі відбувалися постійно, і [тому] людей там було небагато. Перші ракетні обстріли відбулись ще у кінці лютого — на початку березня 2022 року”, — розповідає Вільному радіо очільник Соледарської міської військової адміністрації Сергій Гошко.
“Бойові дії почались після того, як з Сєвєродонецька та Лисичанська вийшли [ЗСУ] і лінія фронту стала по Соледару. Зі Світлодарської сторони це лінія Попасна — Троїцьке, і ворог пішов на лисичанську трасу. З того часу ворога вдавалось стримувати до січня 2023 року”, — каже Сергій Гошко.
Наступ у напрямку Соледара російські загарбники почали на початку травня 2022 року, коли підрозділи ЗСУ відійшли від міст Луганщини.
Відео: Вільне радіо
З кожним місяцем жити у Соледарі ставало все важче. Пожежників з міста вивели ще у квітні, а вода у кранах востаннє була у серпні 2022-го.
“Всі приміщення, комунальна власність, транспорт та підприємства були зруйновані ще з початку 2022 року та потім протягом літа та зими. Це, наприклад, будівля ЦНАПу, адміністрація, клуб та інше. Мешканці ховались у підвалах. Були рідкісні випадки, коли могли велосипедом або мопедом пересуватись та набрати води на колонці. Останній раз у серпні 2022-го ДСНС підвозили воду біля [заводу] Knauf”, — згадує очільник Соледарської громади.
Влітку у місті вже не було комунальних служб та поліцейських.
“Поліцейські приїжджали на запити. Там неможливо було знаходитись, бо не було вже приміщень. Тобто коли були скарги або відпрацювання, у певний день поліцейські громади, які були у Званівці, приїжджали та патрулювали”, — розповідає Сергій Гошко.
Нові території в районі Соледара росіяни почали захоплювати наприкінці липня. Тоді в окупацію потрапило село Стряпівка. Від нього до заводу Knauf залишалося близько 2,5 кілометра. Оборону на заводі тримали бійці 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Один із них — командир розвідувального відділення з позивним “Зима”. В той час він служив снайпером-стрільцем у складі першого батальйону бригади.
“Основною ціллю противника було прорвати фланги або центр оборони. Противником використовувалось дуже багато артилерії, яка переважала нашу на той час, і це дуже відчувалось в окопах, траншеях та бліндажах. Після артпідготовки [росіяни] силами піхоти намагалися штурмувати наші позиції, але невдало, бо добре працювали наші інженери та сапери, які мінували підходи, а наші штурмовики, які були в окопах, відсікали піхоту”, — розповідає “Зима”.
Бригаді протистояли механізовані та десантно-штурмові бригади регулярної армії Росії, а також бойовики ПВК “Вагнер” з колишніми ув’язненими. Свою тактику загарбники постійно змінювали.
“Наприклад, вони могли підходити під міномет та, з’являючись біля наших позицій, починати штурм, а могли вночі підходити поближче до наших позицій та зранку починати штурм. Для вогневого ураження вони використовували авіацію, важку артилерію, танки, БМП, БТР та засоби підтримки вогню: АГС та СПГ (автоматичні та станкові гранатомети, — ред.). Але їм все одно не вдалося тоді прорвати наші сили”, — каже “Зима”.
Під таким щільним артилерійським вогнем бійцям 80-ї бригади було непросто, але вони продовжували тримати оборону.
“Найскладніше було знаходитись на позиції, коли ти засинаєш та прокидаєшся під обстрілом артилерії, а ще бував дощ, ненакриті окопи та відсутність нормальних позицій. Але все одно мотивація була на високому рівні й ми завдавали ворогу вражаючих втрат”, — стверджує боєць 80-ї бригади.
Невдачі демотивували загарбників, зазначає він.
“Командири нам скидали їхні перехвати [розмов] по раціях, як вони не могли забрати своїх 200-х та 300-х (вбитих і поранених, — ред.). Вони постійно казали, що в нас дуже укріплена десантна рота, а ми сміялися з цього. [У нас] просто хлопці на ініціативі та відвазі протистояли ворогу та стріляли, коли та куди треба”, — пояснює військовий.
9 серпня у мережі з’явилися перші повідомлення про те, що окупанти нібито захопили завод Knauf.
Наступного дня цим похизувався очільник Чечні Рамзан Кадиров, а 14 серпня російські пропагандисти виклали відео з інтервентами на території заводу.
“Операція зі взяття Кнауфа тривала півтора місяця. Це був важкий період для мене та моїх підлеглих. Був дуже сильний опір з боку противника (ЗСУ, — ред.). Танки, авіація, міномети працювали, які не давали нам пройти. Ми окопувалися, проходячи кожні 50 метрів”, — казав тоді окупант із позивним “Дикий”, який захоплював завод.
В кінці серпня 2022 року ЗСУ дійсно відійшли з заводу, аби зберегти життя захисників та у майбутньому піти у контрнаступ на інших напрямках.
“Це були перші пів року війни, сили були не рівні. Була обрана тактика, де ми зустрічали противника з боєм та після деякого часу оборони відтягувались, тому що противник, маючи перевагу в артилерії, зносив позиції [ЗСУ]. Така тактика врятувала боєздатну армію, яка змогла доукомплектуватись мобілізованими та перейти у контрнаступ”, — пояснює “Зима”.
За словами очільника Соледарської громади, на території заводу деякий час ще продовжувались бої з окупантами.
“Нашим військовим вдавалось певними діями відбивати територію Knauf, й у певні періоди вона переходила з рук у руки”, — додає Сергій Гошко.
Під час боїв за завод прилеглі Яковлівка та Бахмутське стали прифронтовими селами. Більшість жителів вдалось евакуювати звідти завдяки військовим. Дехто, каже очільник громади, залишився до останнього, а потім окупанти депортували їх вглиб т.з. “ДНР”.
19 серпня російські пропагандисти заявили, що окупанти “взяли під контроль декілька вулиць Соледара”. Насправді ж їм вдалося лише знищити більшу частину міста. За спогадами волонтерки Ольги Зайцевої, у серпні близько 50-60% міста були зруйновані вщент.
Після тимчасової окупації заводу Knauf оборону на Соледарському напрямку на чотири місяці зайняла 93-тя окрема механізована бригада. Командир роти Дмитро з позивним “Сокол” бився з загарбниками північніше заводу Knauf до 8 грудня 2022 року.
Солдати окупаційної армії намагалися просуватись, точково атакуючи окремі позиції бригади. Все починалося з потужного артвогню.
“Противник обирав місце, куди буде йти та, наприклад, цілий день зносив позиції великокаліберною артилерією, мінометами. Ми тоді зазнавали втрат. Без цього ніяк: якщо в одне місце вчепилась артилерія, то там обов’язково будуть втрати. Ввечері того дня або на наступний ранок противник починав штурм”, — згадує боєць із позивним “Сокол”.
93-тя бригада тримала оборону як у “полях”, так й у забудові міста. Зокрема, бої були у посадці, на кар’єрі заводу Knauf, в районі 14-ї школи та на залишках приватного сектору на східних околицях Соледара.
Українські захисники згадують: здавалося, що групи загарбників, які йшли на штурм, не мали між собою ніякої взаємодії.
“Це виглядало так: одна група йде на одну позицію, через три наших позиції наступає інша група. Найбільше в нас було, що вони одночасно наступали на п’ять позицій”, — розповідає Дмитро “Сокол”.
У серпні та вересні бригада мала вдосталь снарядів для артилерії й танків. Тому, коли росіяни відправляли на штурм взвод або роту, їх без проблем розбивали. Головною задачею захисників було виявити росіян на підступах, щоб у піхоти не починався стрілецький бій.
“Коли сонечко ще тільки встигало піднятися, ми підіймали коптер, дивились позиції та виявляли на підступах, як противник підповзав для початку штурму. Коли ми виявляли їх, то шансів вони не мали. Як на мене, лізли вони дуже по-тупому”, — згадує “Сокол”.
У кінці вересня — на початку жовтня снарядів у 93-ї бригади поменшало, але захисники стали більше нищити окупантів дронами зі скидом гранат. Це виявилось ефективною зброєю проти штурмів окупантів. Проте з часом в інтервентів теж з’явилося багато безпілотників.
“Чим більше ставало підрозділів, то тим більше ставало безпілотників. Особливо коли прийшли “вагнера”, які мали необмежені бюджети”, — згадує військовий 93-ї бригади.
Проте окупанти використовували безпілотники не так ефективно, як ЗСУ, стверджує “Сокол”.
“Вони ставили задачу: “Пілоте, облети мені позиції та привези відео командиру, який був за 5-10 кілометрів у Стряпівці або Володимирівці”. У цей час ми вже давали прямі стріми й командири одразу все бачили”, — каже Дмитро.
Боронячи Соледар, військові 93-ї бригади брали різних полонених. Це були підрозділи “вагнерівців”, бойовики т.з. “ДНР”, бійці “Шторм-Z” та “кадирівці” з “Ахмату”.
“Найжорстокішими були бійці “Вагнера”. У них покинути позицію можна тільки якщо ти 300-й (поранений, — ред.). Всіх, хто відмовлявся йти у штурм або хотів покинути позицію, просто розстрілював на місці командир відділення”, — стверджує “Сокол”.
Відео з архіву бійця 93-ої бригади “Сокола”
Тіла загарбників могли днями лежати під сонцем, поки їх не забирали під покровом ночі. Часом трупи не забирали й довше.
“Коли ми вже діяли поряд зі школою (Соледарська ЗОШ №14, — ред.), то там вони свої трупи забирали тільки через місяць. Пріоритет [в окупантів] був забирати командирів впродовж ночі або максимум наступної ночі. Всіх інших [забирати вчасно] — неважливо. Такі однакові накази були у всіх — “вагнерівців”, “ДНРівців” та інших. “ДНРівці” — це взагалі “терпіли” були для російських командирів, “принеси-подай”, — розповідає захисник.
Не маючи успіхів проти 93-ої бригади, окупанти накопичували сили в надії прорвати оборону ЗСУ у Соледарі великими силами.
“Бувало, два дні ніхто не наступає, а потім в один прям масово йдуть одразу на багато позицій. Атаки тривали по цілому дню, наприклад, починаючи з вечора, до ранку та наступного вечора. Якщо ми протримались та знищили всіх, то знов від двох до чотирьох днів затишшя. Вони напідтягують нових груп — і знову навала”, — згадує Дмитро.
Проте часом вдавалося зірвати штурми росіян, коли вони ще не встигали їх почати.
“Коли артилерія противника починала активно гатити, це свідчило про підготовку до штурму. Тоді всі роти отримували завдання терміново шукати штурмові групи росіян. Ми їх знаходили, знищували — і все, навіть обстріли припинялися, бо не було ким штурмувати”, — розповідає військовий.
Відео з архіву бійця 93-ої бригади “Сокола”
Стабільність фронту на Соледарському напрямку порушилась, коли загарбники захопили село Яковлівка. За даними активістів аналітичного порталу Deepstate, це сталося 17 грудня 2022 року.
Лінія фронту тоді пролягала уздовж автошляху Т1302, який прямував з Луганської області до Бахмута.
“Біля тієї дороги були накопані позиції, а по той бік дороги вже сиділи орки (росіяни, — ред.)”, — згадує львів’янин Максим, який тоді боронив Соледар у лавах 128-ї гірсько-штурмової бригади.
У грудні військовий стикався тільки з “вагнерівцями” та колишніми ув’язненими. Останні йшли в атаку по 15-20 людей з періодичністю у 30-40 хвилин.
“Перші пів дня йшли тільки зеки-“вагнерівці”, яких споряджали боєприпасами, гранатами та всім, чим могли. Коли з групи вже залишалось 1-2 людини, вони розуміли, що дійшли до своєї межі та в’язали білі стрічки. Так наступна група орієнтувалась, куди змогли дійти їхні попередники. У другій половині дня починали йти професійні “вагнерівці”, — згадує Максим.
Професійні найманці з ПВК “Вагнер” ходили на штурм більш обережно та легше споряджені. Необхідні патрони та гранати вони піднімали з убитих ув’язнених.
“Досвідчені “вагнерівці” заходили у незручний час, коли в нас уже закінчувались патрони та не вистачало часу зарядитися. Також зброя вже заклинювала, бо була дуже нечищена”, — додає боєць 128-ї бригади.
Максим був свідком відводу ЗСУ на інші позиції. Серед причин, які до цього призвели, він виділяє брак часу на підготовку мобілізованих, нестачу досвіду та проблеми з підготовкою позицій для оборони.
Дмитро з 93-ї бригади, який також у грудні був під Соледаром, каже, що головною причиною відходу ЗСУ стала перевага окупантів в артилерії.
“Ставало складніше, бо на цьому напрямку артилерія переважала вже у десятки разів. Вона зносила все більше та більше. Ти відкопуєш нові позиції, а туди прилітають сотні снарядів, їх (позиції, — ред.) знищують та починається штурм. Доводиться нові викопувати, й піхоті важко в таких умовах, бо крім поранень постійно контузії йдуть”, — пояснює “Сокол” з 93-ї бригади.
За даними активістів Deepstate, 6 січня 2023 року армія загарбників захопила село Бахмутське. Упродовж наступних днів росіяни просунулися з Бахмутського та Яковлівки, й так Соледар опинився в оточені з трьох боків.
“У січні пішов повномасштабний штурм з трьох-чотирьох боків, я це бачив десь за півтора кілометра від лінії фронту. Соледар тоді потужно “поливали” артилерією”, — згадує очільник громади Сергій Гошко. Того місяця він майже щодня їздив у Соледар, аби допомогти людям пережити зиму та привезти все необхідне.
За офіційними даними, бійці ЗСУ тримались у Соледарі майже до кінця січня. Це були запеклі бої у напівоточеному місті.
Сергій Череватий. Фото: armyinform.com.ua
“Вони навіть тоді десантуру кинули туди, і вони разом з “Вагнером” просто закидували [людьми позиції ЗСУ]. В них було головне питання та ідея фікс — хоч щось взяти. Тому вони, не жаліючи жодних втрат, закидували тоді просто усім, чим тільки можна”, — розповідає у коментарі Вільному радіо речник Східного угруповання військ ЗСУ Сергій Череватий.
10 січня очільник ПВК “Вагнер” Євген Пригожин повідомив, що його угруповання нібито захопило місто, та опублікував фото зі своїми найманцями з однієї з шахт Соледара.
Волонтерка Ольга Зайцева пробула в Соледарі до 15 січня. За її спогадами, вже тоді люди не могли вийти з укриттів.
“Люди ще зустрічалися, звичайно, і нам було їх шкода, тому ми намагалися привезти їм щось. Проте евакуації вже не було, навіть тіла не могли забирати. Соледар у грудні-січні був на 100% зруйнований. Цього міста просто немає”, — ділиться Ольга Зайцева.
Коли окупанти вже заходили у місто, волонтерка приїхала востаннє, аби вмовити на евакуацію працівника місцевої ради.
“Нас почали з автоматів обстрілювати, і ми забігли до нього, просили поїхати з Соледара, а він відповів, що мама нікуди не хоче їхати. У самого очі перелякані, будинку його вже тоді не було, все зруйнували. У цей час за сто метрів йшов стрілецький бій”, — пригадує волонтерка.
https://freeradio.com.ua/wp-content/uploads/2023/08/okupanty-hatiat-15-sichnia.mov
Ольга Зайцева потрапляла під обстріли щоразу, коли була у Соледарі, проте не очікувала, що місто все ж захоплять.
“Соледар якось швидко почав “падати”, якісь буквально п’ять днів — і вони (окупанти, — ред.) вже у Соледарі. Кожну годину та хвилину щось змінювалось. Коли останній раз приїжджала, там вже було не зрозуміти, чи то наші, чи не наші військові йдуть вулицею”, — розповідає Ольга Зайцева.
Навколо міста армія загарбників зосередила у 3-5 разів більше окупантів, ніж було захисників Соледара. Найдовше підрозділи ЗСУ протримались на північних околицях міста, це вулиці Зарічна, Перемоги, Черняховського та Щедра.
“Евакуація цивільних стала неможливою. Квадрокоптери все контролювали, будь-яке пересування контролювалось артобстрілами, “Градами”, авіація працювала”, — розповідає про події січня очільник Соледарської громади.
З 25 січня 2023 року місто вважається тимчасово окупованим.
Сергій Череватий. Фото: armyinform.com.ua
“Ми відійшли планово та не дали ворогу оточити наші підрозділи. Підрозділи не побігли. В силу об’єктивних обставин та збереження особового складу нашого угруповання був плановий відхід на заздалегідь підготовлені позиції. Була побудована нова лінія оборони та зроблено все, щоб ворог не міг рухатись далі”, — говорить речник Східного угруповання військ ЗСУ Сергій Череватий.
Під час оборони Соледара окупанти втратили стільки бійців, що не змогли прорватися далі вглиб регіону.
“Попри те, що ворог взяв Соледар та завод Knauf, він втратив дуже багато боєздатної одиниці та ядра “вагнерів”, контрактників, які потім у Бахмуті почали швидко закінчуватись”, — додає командир розвідувального відділення 80-ї бригади з позивним “Зима”.
За даними активістів Deepstate, упродовж лютого ЗСУ стримували росіян у прилеглих до Соледара селах Парасковіївка та Красна Гора. Проте, наступаючи з міста, інтервенти за пару місяців створили північний фланг, яким пізніше тиснули на Бахмут. Остаточно стабілізувати фронт під Соледаром вдалось у березні 2023 року. З того часу рух фронту на цьому напрямку був мінімальним.
За даними очільника Соледарської громади, у ході боїв у місті загинули 65 жителів, ще 99 дістали поранень. Попри старання посадовців і волонтерів, евакуювати всіх містян не вдалось.
Сергій Гошко. Фото: Донецька обласна військова адміністрація
“На січень місяць на ту сторону [депортували] 559 осіб. Основна частина людей мешкала у підвальних приміщеннях, це вулиці Карпинського, Преображенського, Носова. Ще люди жили у приватному секторі”, — каже очільник громади Сергій Гошко.
Влітку 2023 року з’явилися дані, що близько 20 соледарців повернулись у місто вже після окупації. Тепер росіяни знімають їх у своїх пропагандистських сюжетах.
Військові визнають: окупанти настільки зруйнували місто, що звільнити його буде важко.
“Нам легше точно не буде. Такі міста як Соледар треба обходити та не вв’язуватись у бій, бо втрати будуть у десятки разів більшими у місті. Противник же зробив те саме — він обійшов місто через Яковлівку та тільки потім заходив у місто”, — вважає холодноярець “Сокол”.
“Я вважаю, що такі операції треба проводити як одну велику військову операцію по заходу та виходу з міста з його зачисткою. Це зменшить втрати, які можуть бути при повільному просуванні самим містом, де немає де закріпитись та сховатись в укриттях від ворожої артилерії”, — пояснює командир розвідувального відділення 80-ї бригади з позивним “Зима”.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
