Часів Яр-Званівка-Сіверськ. Волонтер про евакуацію, гумдопомогу та поїздки по Бахмутському району (інтерв’ю, фото, відео)

Благодійник Євген Ткачов з травня регулярно їздить до Сіверської громади через Бахмут та Званівку. Туди везе гуманітарку, а назад людей в евакуацію. Ми розпитали його як змінилися ці подорожі за літо та як змінився Бахмутський район за його спостереженнями.

 

“Я 4 місяці їжджу тим самим маршрутом. Після Лисичанська просування росіян застопорилося”

Куди зараз вам вдається доїжджати?

Та куди й завжди: Серебрянка, Дронівка, Сіверськ, Свято-Покровське, Різниківка, Платонівка — все як зазвичай. Тільки у Григорівці їздити ні до кого, всі мешканці виїхали. Я почав туди їздити з початку травня. 

Тобто виходить, що за 4 місяці окупанти ніяк не просунулися у Бахмутському районі зі сходу?

Колись я проїжджав у Білогорівку (Луганської області), поки її не взяли.

Але, як я розумію, росіяни відступили звідти, тому що вона унизу. І хто б у неї не зайшов, буде під обстрілами іншої сторони. У Григорівці Сіверської громади періодично то тихо, то гучно: у військових РФ є намагання форсувати Сіверський Донець. Там день-два бій, потім знову тиша. 

Ні, вони реально як там застопорилось після [захоплення] Лисичанська… буквально, ще “наїзди” були у наш бік може 2-3 тижні. І все, той напрямок “став намертво” — наші добре тримають все, припиняючи усілякі спроби просування. 

Проте їхати все одно дуже небезпечно?

Звісно, що обстрілів немало: їдеш, постійно нові вирви. Також, росіяни, я так розумію, узялися превентивно усю “зеленку” обробляти (знищувати,  —  ред.), усі посадки. Мабуть, думають, що скрізь можуть бути наші війська, а у росіян артилерії та снарядів достатньо. Тому тупо б’ють по лісосмугах на всяк випадок, є там хтось чи ні  —  неважливо. 

Так само у Сіверську це стосується усіляких там заводиків, складів тощо  — [окупанти] накривають усе, все одно радянські снаряди дівати нікуди. У мене таке розуміння ведення цієї війни.

Руїни Сіверська. Розбомблений житловий квартал та ринок

І по Серебрянці б’ють — думають, що скоро холоди, [українській] армії треба буде кудись укриватись. Тому просто розбивають дома.

Що ви бачите за вікном автівки?

Дорогою все виглядає гірше й гірше. Наприклад, коли я починав у травні, то доїжджав до Сіверська за 40-45 хвилин. Тепер я їду годину. Якщо тоді я міг їхати зі швидкістю 90-100 км на годину майже усю путь, то зараз 70 км/год максимум. А по селах та по Сіверську деякі вулиці вже не проїдеш: то стовпи лежать, то величезна кількість осколків, то ями на дорогах, то цегла з розбомблених будинків. 

Буваю по одних й тих маршрутах циклічно — кожні 10-15 днів, тому всі ці зміни та руйнування мені дуже помітні. 

Поля згоріли не убрані. Жнива “зупинились” на рівні Благодатного (Соледарської громади, — ред.) — це перший населений пункт по трасі після Бахмута у бік Сіверська.  

“Поки в обстрілювані райони завозять тонни гуманітарки, евакуація звідти стопориться”

Яка тенденція вимальовується зараз щодо евакуації місцевих?

За серпень дуже багато виїхало людей з дітьми, які там сиділи й незрозуміло на що чекали. Виїхали багато літніх людей, які збагнули: без ліків вони там просто “загнуться”. І третя категорія — виїхали ті, хто нарешті піддався на вмовляння рідні. Таким було куди їхати, й вони зрозуміли, що попереду зима, дров не буде, жити ніде, то “поїдемо до рідні”. 

Як ви оцінюєте роботу місцевих військових адміністрацій Бахмутського району?

Я бачу, що зараз вони дуже намагаються організувати та упорядкувати [допомогу цивільному населенню], але одна з проблем — на місці не вистачає волонтерів. Не має “генерал” їздити роздавати хліб (голова Сіверської ВА Олексій Воробйов власноруч роздає хліб місцевим. Так само робив і його попередник та деякі інші голови місцевих ВА,- ред.) Він має все це організовувати, залучати гуманітарку. Але на місці є не так багато людей, кому це можна довірити. 

Багато благодійних організацій не готові, як я, їздити пару годин містом та роздавати хліб. Багато хто готовий завезти, вивантажити в одному місці, забрати тих, хто хоче евакуюватись та пошвидше поїхати у бік Дніпра. 

А на місці розподіляти та доставляти маломобільним — з цим проблеми. Тому частину гуманітарки вивантажують в одному й тому ж місці, і виходить “то густо, то пусто”. 

Тобто, виходить, що хтось отримує гуманітарну допомогу частіше за інших? А до когось вона доходить рідше?

Звісно: простіше вивантажити біля багатоповерхівки, допомогу люди як птахи розбирають звідти моментом! А ті, хто живе у селищах, у приватному секторі, — це проблема. 

Знаю, що вони (місцева влада Сіверська, — ред.) намагаються організувати усі ці “заїжджі групи волонтерів”, якось їх координувати. Зідзвонюються, пишуть на вайбер куди та коли ми плануємо їхати, аби не виходило їхати в одне й те ж місце. Щоразу, як я туди їду, я списуюсь із заступником міського голови, і вони кажуть де була допомога, а де не було. Чи по селах варто проїхати, чи по районах міста.

Яка основна проблема з доставкою гуманітарної допомоги?

Не вистачає транспорту. Якщо їздити по всіх селищах та вулицях, то величезна ймовірність посікти колеса. Тому повністю покрити такого розміру місто, з такою кількістю вулиць, селищ, вирв та повалених стовпів, які неможливо об’їхати, — це нереально. А там будуть жити якісь дві бабульки, і їхні діти-онуки постійно будуть писати у соцмережах, що ті ніколи нічого не отримують. І дійсно — доставити туди [гумдопомогу] проблематично. 

Простіше, звісно, біля багатоповерхівок з підвалами. Ти знаєш, що у тому підвалі 20 людей, у тому 30, десь 35 та 8 “гостей”, які приходять чисто поїсти.  

Знаю, що Сіверська громада зараз тісно співпрацює зі Званівською, бо вони ж й сусідствують: разом простіше й транспорт знаходити, і розподіляти.

За вашими спостереженнями, чи беруть місцеві очільники письмові заяви з відмовами від евакуації?

Взагалі не бачив й навіть не чув! Дивлюся, і поліція там буває й пропонує евакуюватись, але ніяких папірців нікому не дають. 

 

«Скоро всі ці пікніки та “романтика” у дворах закінчаться, й наступить холод»

Чому, на вашу думку, мешканці Бахмутського району, й зокрема Сіверська, досі обирають залишатись в обстрілюваних населених пунктах?

Деякі залишаються “на авось”: хоч і розуміють, що в них немає дров, що зараз підуть дощі, холод, сніг, що зараз закінчиться їхня “романтика”, їхня оця “комуна”. Зараз вони у багатоповерхівці там разом у дворі смажать-парять барбекю, супчики. Це романтика  як у старі радянські часи: збиралися дворами, бухали, привід завжди є. Коли на вулиці +30, це одне, а як похолодає  —  це буде геть по-іншому. 

Будуть у квартирах меблі ламати, підлогу зривати, зруйновані будинки розбирати на дошки, будуть підриватись у цих дворах на снарядах, які не розірвалися. 

Що ви кажете таким? 

Намагаюсь достукатись до людей у підвалах та пояснити, що таке зима. І що це все буде “без вікон-без дверей повна горниця людей”: навіть якщо вас “Путін звільнить”, ніхто ж нічого не зробить! Не буде ані газу, ані вікон. Можливо, буде лише електрика 150-160 вольт, на якій ви зможете лише лампочками користуватись та іноді електропічкою. Навіть якщо війна завтра зупиниться, ніхто ж нічого не встигне відремонтувати!

“Мене просять звідкись пофотографувати Платонівку, або відвезти харчі їхнім родичам”

Які прохання ви отримуєте від людей з Сіверська та їхніх рідних з інших міст та країн? 

Так, люди пишуть в основному у месенджері. З Сіверська вже “замовляють”: привезіть дров для багаття. 

Хтось пише: “Чи не могли б ви зняти на фото та відео всю Платонівку? Бо я дуже скучив за цим селом” Реально, люди “непробиваємі”!

Я підбив підсумок усіх таких прохань. Співвідношення прохання щось зробити з пропозиціями допомогти [Євгену щось зробити] — 100:1, у допомозі родичам — 30:1. Наприклад, 500 прохань зробити фотки та приблизно з сотня прохань евакуювати рідних звідти (або допомога чужим коштом). Тобто приблизно співвідношення 1:5.  Або люди пропонують своїм коштом, — це, мабуть, співвідношення 1:50 або 1:100. 

“Відвезіть харчі” — це приблизно 200 прохань, а “відвезіть, я надішлю гроші чи ці продукти”, — це приблизно 10 прохань.

Пишуть діти-онуки земляків. Причому дивишся іноді їхню сторінку, а вони у Барселоні, розумієте? “Завезіть моїй мамі те-то й те-то”. Людина у Барселоні! 100 євро скинути для людини, яка працює у Барселоні, — це взагалі ніщо. 

Гумор на блокпостах та для місцевих

Навіщо ви “чудите” зі своїм клаксоном, коли приїздите до населених пунктів? Нащо ви це робите?

Це моральна підтримка й людям, які проводять ніч під обстрілом, коли “бабахають”. І підтримка української армії: хлопці потім розповідають, що чекають на нові фрази та приколи.

Євген Ткачов завозить гуманітарку в одне з сіл Бахмутського району

 

На блокпостах у вас не виникає проблем? Ви писали у соцмережі, що військові постійно вигадують вам якісь нові прізвиська

Капелман, Айболить, Нелюдський Доктор, Злий, Соковижималка, Жека-ООН, Жека-Червоний Хрест, Пролісок, Мамаша (Євген Ткачов – ветеринар за освітою. Також донедавна він був представником гуманітарної місії “Проліска”,  —  ред.)

Так іноді кажуть. Іноді чуєш, під’їжджаючи до блокпосту, як один військовий каже іншому: “Вдягни шапку, “Мамаша” приїхала, сваритиме”. Соковижималкою прозвали, бо роздавав їм по пляшці фруктового соку.  

Коли їздив туди (через дальні блокпости Бахмутського району,  —  ред.) на білій “ООНівській” машині, хлопці потім капеланам розповідали: їм це трохи підносить бойовий дух. Мовляв, вони не покинуті, і що там значить не смертельно небезпечно, якщо їздить людина на машині з символікою ООН. 

Вони (військові на блокпостах, — ред.) чомусь думають, що я знаю більше, ніж вони (сміється, — ред.) В сенсі, “ООН знає більше”: якщо ООН евакуює своїх співробітників, значить все погано, а якщо ні, значить все нормально. 

Тобто, якщо я є, значить “будемо жити”.  

Читайте також:

• В Бахмуті палає найстаріший палац культури, пошкоджена будівля ДСНС та немає води. Наслідки обстрілів на 8 вересня (ФОТО, ВІДЕО)
• За добу російські військові вбили 12 мешканців Донеччини, ще 27 дістали поранень. Найбільше жертв у Бахмуті (фото, відео, оновлено)
• Українські військові звільнили більше тисячі квадратних кілометрів наших територій за 8 днів, — Зеленський