Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Вадима Гордюка, який служив у прикордонному підрозділі безпілотних авіаційних систем “Фенікс”. Серед друзів він був душею компанії, а на передовій не залишав побратимів без допомоги. Вдома на нього чекали дружина Анна та трирічна донька Злата.
Про життя і загибель Вадима Гордюка журналістам Вільного Радіо розповіла його дружина Анна.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
Вадим Гордюк народився 28 жовтня 1999 року в селі Скала на Вінниччині. Там минули його дитинство та юність.
Ще зі шкільних років Вадим захоплювався футболом і музикою, малював портрети. У старших класах його зацікавили мотоцикли.
“Коли пішов у 10 клас, почав купувати мотоцикли, розбирав їх, ремонтував і збирав знову. Після одруження чоловік придбав ще один мотоцикл, який називав «Орльонок», — розповідає дружина Анна.
Після закінчення місцевої школи Вадим вступив до Вінницького училища №5, де опанував професію електрогазозварника. За словами Анни, коханому подобалася ця справа, і він добре знався на своїй професії.
Але найбільше в житті чоловіка важили близькі. У нього було три сестри — Юлія, Альона та Софія — і двоє братів — Назар та Іван. Коли випадала вільна нагода, вони намагалися навідувати одне одного.
Також Вадим любив рибалити, ходити на полювання та проводити час із друзями. Під час таких зустрічей сам готував для компанії: смажив їжу або варив юшку.
“Серед друзів він був, можна так сказати, душею компанії. Дуже старався всім допомогти, старався не відмовляти в допомозі. До старших людей ставився з повагою, завжди був усміхнений, щирий, веселий”, — згадує дружина.
Вадим та Анна знали одне одного ще з дитинства — вони разом навчалися в одній школі. У 2019 році між ними почалися стосунки. На той час обоє навчалися у Вінниці.
У 2023 році Анна дізналася, що вагітна. Тоді пара вирішила одружитися й 10 лютого відсвяткувала весілля. 27 червня у подружжя народилася донька Злата.
“Він дуже зрадів, коли дізнався про мою вагітність, а особливо — що в нас буде донечка”, — розповідає жінка.
За кілька днів до загибелі чоловіка Златі виповнилося три роки. Через складну ситуацію на фронті він не зміг навіть зателефонувати доньці, щоб привітати її з днем народження.
Після початку повномасштабної війни Вадим разом із друзями прийшов до ТЦК, щоб долучитися до війська. Але на той момент їм не виповнилося 25 років, тож їх не прийняли, й Вадим повернувся до роботи.
28 листопада 2024 року чоловік вийшов на роботу й чекав транспорт на зупинці. Там його мобілізували правоохоронці. Після проходження військово-лікарської комісії Вадима направили до Тульчина, а звідти — до Оршанця на Черкащині.
Пройшовши навчання, захисник вирушив на Донеччину: спочатку на Лиманський напрямок, а згодом — боронити Костянтинівку.
Вадим служив у прикордонному підрозділі безпілотних авіаційних систем “Фенікс” 3 прикордонного загону імені Героя України Євгенія Пікуса. Він мав звання старшого солдата та обіймав посаду техніка-оператора безпілотних авіаційних систем.
Про службу Вадим розповідав дружині небагато, аби не змушувати близьких хвилюватися. Лише коли ставало особливо важко, ділився переживаннями та розповідав про несправедливість, яку бачив у війську.
Попри труднощі, Вадим підтримував побратимів, з якими жив в одному будинку. Анна згадує, що чоловік добре про них відгукувався й не залишав їх без допомоги.
“Історій, як таких, не розповідав, але рятував хлопців, допомагав їм. Коли хлопці отруїлися газом чи димом, то допоміг їм, прибіг, кинувся перший на допомогу”, — каже Анна.
За час служби Вадим отримав відзнаки Головного відділу безпілотних авіаційних систем “Фенікс” і Сил безпілотних систем. Також він мав статус ветерана війни.
3 липня 2026 року Вадим Гордюк загинув у Кіндратівці на Донеччині.
“Як мені розповідали, Вадим вийшов із бліндажа перевірити, чи все тихо. У цей момент стався вибух, і його серце миттєво зупинилося. Побратими затягнули його назад, але врятувати вже не змогли”, — розповідає Анна.
Бойові товариші Вадима, які приїхали на його похорон, розповідали дружині, що він часто годував увесь підрозділ.
“Коли їм привозили олію, він міг використати велику пляшку за кілька разів. Готував досить жирно, але хлопці казали, що дуже смачно. Навіть ті, кому через стан здоров’я потрібно було дотримуватися дієти, все одно їли”, — згадує дружина.
Вадиму Гордюку було 26 років. У нього залишилися дружина Анна, донька Злата, батьки, три сестри та двоє братів.
Рідні захисника закликають вшанувати його пам’ять і підтримати петицію про надання йому звання Героя України посмертно. Підтримати ініціативу можна за посиланням.
Світла пам’ять.