За час відкритої війни з Росією на Донеччині загинули четверо лісників. Троє з них віддали життя за рідний край у лавах ЗСУ, ще один загинув під час розмінування лісу. Є серед працівників лісництва й поранені, але точна їхня кількість невідома. 15 вересня, у День працівників лісу, розповідаємо історії лісників, яких не стало через масштабну війну.
Про загиблих колег журналістам Вільного радіо повідомив голова Донецького обласного державного управління лісового та мисливського господарства Віктор Стороженко.
“Цього року День працівників лісу сумний в нас, не до свят. У Лиманському лісгоспі в нас загинув один при розмінуванні. А ще у Слов’янському лісгоспі загинули вже три працівники у бойових діях. Тобто загалом у нашому управлінні загинули чотири працівники. Поранені також були, і, якщо чесно, їх вже стільки було, що й не порахувати всіх. У одного з них були такі поранення, що я думав, не виживе, а є такі, що вже й не раз були поранені та продовжують воювати. Один працівник Ямпільського лісництва в нас є, який і у 2014 році воював, і з 2022 року воює — Володимир Ульянов, взяв позивний собі “Ленін”. Одного разу його ледве зібрали після поранення, я думав не виживе”, — говорить Віктор Стороженко.
Нижче — історії лісників, які загинули внаслідок повномасштабної війни.
Про загиблого підлеглого Вільному радіо розповів колишній директор державного підприємства “Слов’янський лісгосп” Сергій Олійник.
Сергій Клімченко народився 3 жовтня 1971 року у селі Сидоровому неподалік Маяків. У 18 років відслужив строкову службу в лавах прикордонників. Після армії працював збиральником на меблевій фабриці у Слов’янську. Потім одружився, повернувся у Сидорове та влаштувався у місцевий колгосп. Спочатку був трактористом, потім прибирав зерно.
Після розформування колгоспу Сергій став лісником у Маяківському лісництві. На роботі чоловіка пам’ятали як доброго, відповідального та патріотично налаштованого працівника.
“Був єдиним сином в родині. До початку повномасштабної війни відпрацював близько року в нас єгерем. Він займався охороню та захистом мисливських угідь. Виловлював браконьєрів, коли бачив когось у лісі з рушницею чи капканом, тобто з пристроями для вилову тварин”, — говорить Сергій Олійник.
Та через повномасштабне вторгнення росіян Сергій Клімченко мусив покинути цивільну роботу. З перших днів відкритого вторгнення він мобілізувався до лав ЗСУ.
“Був мобілізований, але пішов добровольцем. Родина виїхала за кордон, а він служив у нашій 109-й бригаді територіальної оборони з Донеччини”, — зазначає тодішній директор державного підприємства “Слов’янський лісгосп”.
Чоловік боронив Ізюм, а потім Святогірськ та прилеглі села. Загинув під мінометним обстрілом неподалік рідного села Сидорового 20 червня 2022 року. Сергієві було 50 років.
“Він їхав на мопеді та показував дорогу лісами бойовим спецпідрозділам, та потрапив на якусь міну чи “розтяжку”. Був у бронежилеті та касці, але вибух пішов знизу й пошкодило його дуже. Ховали його у закритій труні. Прощання пройшло у Дніпрі, а потім відправили на кремацію. Подальшу долю не знаю, напевно, близькі чекають кінця війни, щоб попіл поховати вдома”, — додає Сергій Олійник.
У Сергія залишились мати, дружина, з якою він прожив 25 років, та дві доньки.
Сергій Чернишев народився 15 березня 1980 року. До повномасштабного вторгнення працював майстром лісу Часів-Ярського лісництва. Він доглядав за деревами та висаджував нові замість загиблих.
5 квітня 2022 року чоловік добровільно долучився до лав Національної гвардії України. Колеги кажуть, що він був відданий українському народу та мужньо боронив Батьківщину від загарбників.
Сергій мав досвід служби у розвідроті повітряно-десантних військ. Під час відкритої війни служив головним сержантом взводу спеціального призначення батальйону спеціального призначення “Донбас”.
Загинув Сергій Чернишев 10 вересня 2023 року поблизу Куп’янська Харківської області. Йому було 42 роки.
З війни чоловіка не дочекалися дружина та 10-річна донька.
Руслан Єфименко народився 6 жовтня 1988 року в селі Маяках. Тут же одружився та виховував двох доньок. На посаді майстра лісу Білозерського лісництва він встиг попрацювати лише рік, доки не почалось відкрите вторгнення Росії в Україну.
Мобілізували чоловіка у березні 2022 року. Він служив у десантно-штурмових військах: спочатку піхотинцем, а потім водієм бронеавтомобіля “Козак”. Майже рік Руслан боронив країну від окупантів та 14 лютого 2023 року загинув у бою. Трагедія сталася неподалік від Білогорівки на Луганщині.
Колеги згадують, що Руслан був усміхненою, привітною і щедрою людиною з відкритою душею.
Чоловіку було 34 роки. В нього залишились дружина, двоє дітей та батьки.
Олександр Івков народився 30 травня 1974 року в селі Дробишеві Лиманської громади. Лісничій справі чоловік присвятив 25 років. До 2020 року він рятував від пожеж ліси Дробишівського лісництва.
“Коли пожежа в лісі розповсюджувалась, він як тракторист розорював землю в лісі, щоб захистити інші дерева та будинки від вогню. Доволі складно проїхати проміж сосен, тому він був справжнім професіоналом своєї справи. Його завжди брали на всі важкі пожежі”, — розповідала Вільному радіо подруга та голова профспілки працівників ДП “Лиманське лісове господарство” Олена Мирошниченко.
Згодом Олександр перейшов на посаду майстра лісу. На цій посаді він висаджував нові дерева. Але 2 червня 2023 року загинув під час розмінування лісів.
“При розмінуванні майстер лісу Олександр Івков показував для саперів, де стоїть розтяжка. А сам другу не побачив та наступив на неї. Це сталося у Дробишівському лісництві, в районі Блакитних озер”, — говорить голова Донецького обласного державного управління лісового та мисливського господарства Віктор Стороженко.
Олександра Івкова поховали у Лимані. У нього залишилися цивільна дружина, неповнолітня донька, син та мама.
Читати також: Хвилина мовчання: вшануймо Олександра Івкова, який 25 років рятував ліси від пожеж на Донеччині
Світла пам’ять загиблим лісникам.
Нагадаємо, на початку 2024 року в Донецькій області близько 100 тисяч гектарів лісів вважалися забрудненими нерозірваними снарядами, ракетами та мінами.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
