Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сергій Лівандовський будував дороги, виховував дітей та обожнював займатись дачею. У 2022 році чоловіка мобілізували, й майже рік він бився з окупантами у лавах ЗСУ. Загинув захисник під мінометним обстрілом на Харківщині.
Про життєвий шлях Сергія Лівандовського Вільному радіо розповіла його донька Катерина.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Сергій Лівандовський народився 6 червня 1979 року у селі Цекинівка Вінницької області. До 2022 року чоловік працював механізатором у дорожньо-будівельній фірмі. За словами родичів, він “брав участь у будівництві не одного кілометра наших доріг”, а вільний час присвячував своїм дітям.
“Продухом тата була наша дача. Він казав, що то його четверта дитина. Бо окрім мене з братом, третьою була наша собака Аська. З нею він теж обожнював проводити час”, — говорить донька.
Також чоловік захоплювався спортом і колекціонуванням.
“Разом з татом та братом ми відвідували заняття з карате, захоплювались реставруванням старих меблів. Також він цікавився історією України та нумізматикою. А ще був природженим водієм, навички чого так, на жаль, і не встиг нам передати”, — сумує Катерина.
Дівчина згадує батька турботливим і добрим.
“Це стосується не тільки його стосунків з рідними, а й з усіма. Гарний наставник, чудовий друг та побратим, прекрасний батько, який слугував прикладом для наслідування, дбайливий син та чоловік”, — чутливо говорить Катерина.
Після початку відкритого російського вторгнення Сергій ще якийсь час працював на цивільній роботі, й 27 жовтня 2022 року його мобілізували. У лавах ЗСУ чоловік став стрільцем-помічником гранатометника у механізованому батальйоні військової частини А4053.
За час служби у ЗСУ Сергій встиг побувати на захисті кордонів Сумської, Донецької та Харківської областей.
“З родиною бачився один раз за весь час, коли приїжджав забирати авто, куплене за кошти небайдужих українців. На жаль за рік служби у відпустці так і не був”, — зазначає донька.
Майже рік стрілець-помічник гранатометника боронив країну від російської армії. 21 вересня 2023 року він загинув.
“Батько загинув неподалік населеного пункту Лиман Перший Куп’янського району Харківської області під час виконання бойового завдання з виявлення та знищення сил противника. Під час мінометного обстрілу зазнав вибухових травм, несумісних з життям”, — з сумом говорить донька.
Військовому було 44 роки. Його поховали у рідному селі Цекинівка.
“Тато завжди був душею компанії. Компанійським, відкритим до усіх і всього. Серед друзів дитинства [його називали] “Гонзік”, а серед побратимів — “Льова”. У сімейному оточенні був татом та коханим — саме таким він і закарбувався в наших сердечках”, — говорить донька.
У Сергія Лівандовського залишилися літні батьки, дружина, донька, неповнолітній син та сестра.
Близькі бійця прагнуть, аби йому надали звання “Герой України”. Для цього вони створили петицію. Підписати її можна за посиланням.
Світла пам’ять.