Чужі діти стали рідними

Історія бахмутянки, яка в роки війни врятувала трьох євреїв від смерті
Тут небайдужа сусідка змогла відкрити двері свого дому та серце ще трьом хлопчикам з-за паркану, а туберкульоз раптом став щитом безпеки від нацистів.

14 травня – День вшанування пам'яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни. Цьогоріч в Україні вперше відзначатимуть цю дату. Ми поговорили з бахмутянкою, чия бабуся у воєнні роки переховувала в себе трьох єврейських хлопчиків та врятувала їх від загибелі.
Ми спілкуємося зі Світланою Кравченко в оточеному квітучим садом одноповерховому будинку неподалік від Нижнього парку. Це її "родовий маєток".
Ліворуч: так виглядає будинок родини Кравченків зараз. Фото: Вільне радіо

Праворуч: так цей будинок виглядав за часів Другої світової війни (ліворуч подалі). Джерело: eBay
У будинку та його мешканців багата історія, гідна художньої стрічки. Рівно 100 років тому прадід Світлани, який колись був купцем, збудував дім для доньки Наталі. Наступного року молода жінка вийшла заміж та оселилася тут із чоловіком Володимиром. Про все це Світлана дізналася з їхніх листів, які знайшла на горищі.
Світлана Кравченко. Фото: Вільне радіо
Жінка розкладає сімейні світлини на застеленому скатертиною столі.
“
"У 1937 році мого дідуся заарештували та відправили у заслання в ГУЛАГ. І бабуся мусила продати цинковий дах будинку – цинк був коштовним матеріалом на той час – аби дати хабар і викупити чоловіка, наче м'ясо. Замість цинку дах перекрили очеретом",
– розповідає Світлана Кравченко.
Наталя і Володимир Кравченки
Фото: Вільне радіо
Коли Наталя привезла Володимира додому, він був хворий на відкриту форму туберкульозу. І хвороба, як не дивно, раптом стала захисником родини. Саме вона стала вирішальним моментом у подальшому розвитку подій, коли у Бахмут (тодішній Артемівськ) прийшла Друга світова війна.
“
"Німці, які окупували місто, як вогню боялися туберкульозу. Вони навіть якісь знаки розставляли біля будинків хворих. Через це наш будинок вони обходили осторонь",
– каже жінка.
Для довідки

Туберкульоз – це інфекційна хвороба, яка передається повітряно-крапельним шляхом. Це захворювання здебільшого вражає легені, але може також ушкодити будь-який інший орган, як-то нирки, хребет, мозок, кишківник тощо.

Відкрита форма туберкульозу є заразною. В інфікованої людини з мокротинням у повітря виділяються мікобактерії.

Без належного лікування від туберкульозу помирають.
Куточок безпеки від німців в окупованому місті став рятівним колом не тільки для родини Кравченко. А й для сусідських хлопчаків-євреїв.
Нацисти вбивали євреїв масово в усіх країнах, куди приходили. Україна не стала виключенням.

Перед знищенням бахмутських євреїв зганяли у місцеву комендатуру. Ця страшна та вже занедбана будівля збереглася й до наших часів. Вона знаходиться поряд із відділом поліції.
У підвалах цієї будівлі утримували євреїв. Фото: Вільне радіо
Анатолій, батько Світлани Кравченко, який застав війну дитиною, згадував у розповідях про крики, які доносилися звідти.
“
"Людей там тримали 2-3 дні, як оселедців у діжці, не давали ані їжі, ані води. І батько розповідав, як мама посилала його з іншими дітьми кидати туди сніжки, аби ті бідолашні люди могли хоч якось попити",
– говорить жінка.
Толік Кравченко та двоє його братів тоді дружили з трьома сусідськими хлопчиками-євреями. Вони часто приходили в гості.
Діти Володимира та Наталі Кравченко. На фото окрім них ймовірно є діти, яких врятувала Наталя. Фото: Вільне радіо
Долю їхніх батьків зруйнувала війна: тато загинув на фронті, а мама збожеволіла від горя.
“
"Цю душевнохвору жінку на ім'я Катерина доглядала моя бабуся. У радянські часи це воліли замовчувати – ані божевільних, ані інвалідів тоді "не було". Її будиночок був поряд із нашим, і бабуся піклувалася про неї до самої смерті",
– каже Світлана.
Один із найстрашніших злочинів, які вчинили нацисти в Бахмуті – вони заживо замурували понад 3 тисячі мирних жителів у виробці алебастрової шахти. Зараз там розташовується завод "Artwinery". На їхній території є стіна плачу, де щороку проводять панахиди за вбитими.
Стіна плачу на території бахмутського заводу "Artwinery". Фото: Вільне радіо
Та в переліку імен замурованих немає тих сусідських дітей, бо Наталя Кравченко забрала хлопців у свій дім і переховувала в підвалі.

Не побоялася й окупантів – вони самі не наважувалися підходити до будинку, де живе хворий на туберкульоз.

Після війни місце порятунку залишилося в історії родини. Підвал зрівняли з землею.
Коли закінчилась війна, старший син Наталі вступив у гірничий технікум у Торецьку (тоді – Дзержинську). За ним туди ж пішли вчитися названі брати, яких врятувала милосердна бахмутянка. Після закінчення технікуму вони працювали на шахті. Потім двоє з них – Володимир і Анатолій Городинські – поїхали в Ізраїль, де живуть і понині. Доля третього брата Світлані невідома.

Жінка зізнається: її бабуся ніколи не розповідала про свій вчинок.
“
"У нас у сім'ї ніколи не розмовляли на цю тему. Я вже потім про все дізналася від брата мого батька. Я почала співставляти факти, і в мене вималювалась більш-менш цілісна картина",
– говорить Світлана.
Один із братів кілька разів приїздив побачитися зі своєю рятівницею. В останній його візит жінки вже не було в живих.
Фото: Depositphotos
У 2006 році Наталі Кравченко посмертно надали звання Праведниці народів світу. На її честь в Ізраїлі висадили дерево, а її ім'я висікли на Стіні пошани в Алеї праведників національного інституту пам'яті катастрофи та героїзму Яд-Вашем. Документи для отримання нагороди збирали правнуки Наталі протягом 3 років.
Фото: Вільне радіо
“
"Я багато розмірковувала над вчинком бабусі, а коли почалася нинішня війна, усвідомила, що я на неї схожа. Ми з моїми подругами домовилися, що якщо місто окупують, то ми заберемо до себе наших десантників, які залишились в ізоляції. Не знаю, що на нас тоді найшло. Так само і бабуся тоді ні про що не думала, вона просто ставилась до тих хлопчиків, як до власних дітей",
– переконана Світлана.