Постійні обстріли, розбиті села біля Бахмута, коригувальники та зрадники серед місцевих. Так описує Донеччину та Бахмутський напрямок загалом боєць сил спеціальних операцій з позивним “Кока”, який зараз боронить рідну країну на сході України. Він розповів журналістам про те, якою він бачить зараз ситуацію на сході.
Свою історію боєць ЗСУ з ССО з позивним “Кока” розповів журналістам Цензор.НЕТ. Частини відповідей з великого інтерв’ю військового ми об‘єднали в коротший монолог. Далі слова військового від першої особи.
— У 2014 році я сидів вдома без роботи й тут, бац, повістка прийшла. Хоча я в армії не був. Я пішов у військкомат і потрапив у 12-й бат. Це той, який Бондаренко збирав для оборони Києва, а потім було трохи тренування в “Десні” і нас закинули на схід, в Луганську область. Потім у мене були контузії, поранення і мене списали у 2015.
Коли 24 лютого 2022 року все почалося, я встав, поїхав на роботу на студію. Приїхав додому, не спиться. Думаю, що треба кудись іти. Йти в ТРО гарматним м’ясом не хотілося. Хотілося чогось незвичного. Набрав одного чувака, він каже: “Приходь до мене”. Ну я пішов, так і опинився в Силах спеціальних операцій.
В перші ночі я був в аеропорту “Жуляни”. Вже була комендантська година, а в мене собака і два мої стволи офіційні. Потім зранку зрозумів, що собаку треба комусь віддати, зброю свою теж завіз додому. І повернувся. Тут нам уже позакидали зброї. Ми чекали, чекали прильоту, було пару “вертушок”, які заходили, але повернулись. Ну і з “Жулян” ми поїхали в частину оформлюватись. Спочатку був на Київщині, а потім поїхав на схід України.
Найбільше мене вразило, як росіяни гатять по цивільних без розбору. На Харківщині здебільшого “ЛДНР” було. З ними було якось простіше, бо вони менш мотивовані. Їх приводили на позиції буряти, ставили на позиції, а потім самі відходили до кордону.
Вони ж тоді думали, що вони зайдуть у Харків і їм нічого не буде, але наші їх вибили. Є такий “фельдман-екопарк”, ми там теж потім були. В екопарку здається 8 березня зникло 2 людини, ми їх потім знайшли 200-ми в одному будинку.
Росіяни гасять все касетними мінами – є такі протипіхотні міни ПОМ-2, ПОМ-3, вона зверху випадає там з цієї “кастрюлі” і в радіусі 30 метрів завдає шкоди. Ще вона із сейсмодатчиком, і якщо ти десь в районі 7 метрів проходиш, то тобі хана. Тому ми вдячні тваринам з Фельдман екопарку, які порозбігались навкруги по лісу і ціною свого життя багато тих мін підірвали.
На Харківщині відсотків 80 – це “ЛНР-ДНР” , вагнерівців не було, були ще тіктокери (кадирівці) і буряти. А на Донбасі діє “Вагнер”. І тут дуже багато людей зникає безвісти. В полон можуть взяти капітана, майора, піхоту – ні. Були випадки, коли ми знаходили по 6 наших, які заснули вночі і їх зарізали. Так працюють вагнерівці.
Або ми стояли біля річки Ізюм, де вони поставили сейсмодатчики. І ти виходиш з річки, тебе фіксують і починають по тобі лупити. Вночі треба особливо вартувати. Дощ не дощ, вітер, все що завгодно, ти маєш пильнувати.
Б’ють зранку до вечора, виходити на позиції дуже проблематично – все “палиться”. В один день так прилетіло… Вийшли на завдання, розійшлись по різних посадках, одних побачили, інших – ні. Тих, кого побачили – впродовж години обстрілював танк. Там просто випадковий нефарт.
Зараз війна йде артилерією. У 2014 році такого не було. А зараз криють зранку до ночі. Скільки ракет прилітає по Україні. Просто таке враження, що росіяни навчаються лупити або з гармати, або з танку. Якщо наші вчаться це робити на полігоні, то у них полігон — Україна. “Оскільки у вас боєкомплекту багато, то стріляйте куди і як хочете” — така логіка росіян.
В нашому випадку стріляли й туди, де ми стояли, і як попало — де військових взагалі нема. Погано те, що в Бахмуті та Краматорську багато проросійськи налаштованих людей лишилось, і вони часто українських військових “здають”.
Буває зустрічаєш, а вони кажуть: “Скільки вони будуть стріляти, ці наші”. А ти питаєш: “А наші це хто?”, — “Ну як хто? Наші..” вони не кажуть — Україна чи Росія, а кажуть “наші”, просто по їхньому виразу обличчя ти розумієш, хто їм “наші”. Або буває, що є якась їжа, тушонка, яка зайва і ти можеш віддати. І от зустрічаєш когось на вулиці, кажеш: “Ось вам їжа”. “Та, дякую, дякую, ми потім вас так само розберемо”.
Всі, хто хотів виїхати, – вони виїхали. 20-30% залишаються. Десь 10% страшно виїхати, бо вони бояться. А інші – чекають на “руський мір”.
Зі сторони Опитного і Соледара ідуть основні прильоти. На околицях міста є п’ятиповерхівки спалені. Там, де Зайцеве і Кодема, там вже нічого немає, там рівні поля стоять. Бахмут ще стоїть. Чи надовго? Це питання.
Є підрозділи піхоти, які стоять на місцях, щоб там не було, хоч вони і вперше. Але вони розуміють, що треба окопуватись і триматись, інакше – ж*па. А інші – приходять, “о, тут треба копати…”… і тікати.
На Вугледарській ТЕЦ вони поставили камери на трубах, і тепер вони можуть спокійно дивитись до Бахмута все. А в нас звичайний Nikon, ти там бачиш нормальну картинку на 5 км. Думаю, так і у них. А від ТЕЦ до Бахмута там по прямій кілометрів 10. Ще РЕБ у них дуже добре працює, глушать сигнали і рації часто можуть не працювати. Авіація у них дуже активно працює.
Київ навряд чи вони візьмуть, ракетами закидати – це можуть, їх в них ще лишилось. Спочатку в мене було відчуття, що до осені все закінчиться. А зараз розумію, що затягнеться надовго, рік так точно. З тим озброєнням, яке прийшло по ленд-лізу, стало легше. Але воно все одно затягнеться.
Нагадаємо, наразі Бахмутський напрямок один із найгарячіших. Нещодавно загарбники намагалися захопити Кодему, що під Бахмутом. Але українські військові відбили росіян. А от в районі Соледара за кілька місяців окупанти змогли просунутися вперед. Що прогнозують експерти та як це коментують місцеві — ми розповідали в цьому матеріалі.
Читайте також: