Чим пахло місто? Віртуальна арома-подорож в минуле Бахмута (монолог)

Наталя Жукова
2020-04-25 16:59

image
Нічна фіалка. Фото з вільних джерел

Жоден музей у світі не зберігає запахи, але вони залишаються в пам’яті людей. Ми розпитали 80-річного бахмутянина Василя Бірюкова про те, як в різні часи пахло його місто. І через ці запахи дізналися про різні етапи історії Бахмута.  

 

АРОМАТ НІЧНОЇ ФІАЛКИ

“В 1940-50-ті не було “багатих” квітів, як зараз троянди скрізь насаджують (навколо одні троянди в Бахмуті — ми такі багаті стали!). А тоді садили квіти звичайні: петунії різних кольорів, а ще нічну фіалку. Це трав’янисті квітки. Клумб було дуже багато, як і зараз, і цю фіалку “підмішували” потроху в усі.

клумби газони парк
Сквер в 1960-ті. Через півсотні років тут відкриють “Нью-Йорк піццу”. Фото: Бахмутський краєзнавчий музей.

 

Вона розкривалася в сутінках, і коли клумби ввечері поливали з машини-водовозки, запах нічної фіалки дурманив до самої ночі! Адже люди гуляли майже до опівночі (якщо не пізніше) по Топталівці та в міському саду. 

Артемівськ Бахмут Топталівка
Вечірній променад по Топталівці в 1970-ті. Фото з фотоальбома “Артемівськ” (1974 р.)

 

І нічого іншого не було, як насолоджуватись цим ароматом, оскільки не було нічого (як зараз можна й спиртне купити, або якісь закуски). Тоді люди могли собі дозволити тільки морозиво, й то не всі. Цей аромат нічної фіалки зберігався довгі роки, поки не викорінили ці прості квітки трояндами. Але, мабуть, тепер це ознака багатства…”.

ЕСЕНЦІЇ ХАРЧОСМАКОВОЇ ФАБРИКИ

Ще один запах, якого більше не відчуєш вулицями Бахмута, — аромати Артемівської харчосмакової фабрики, яку в 1960-ті називали “цукеркова фабрика” або “ситрова”.

ситро етикетка

“Там виготовляли цукерки шоколадні та карамельки. А ще ситро неймовірної смакоти декількох видів. Я пам’ятаю назви “Саяни”, “Літо”, а лимонад  —  це взагалі була безумна смакота у важких скляних пляшках, з зубчастими металевими пробками. Запах есенцій розносився довгі роки далеко, але звісно не на все місто. Й шоколадний запах відчувався”,  —  згадує Василь Бірюков.  

етикетка ситро

етикетка ситро
Етикетки від напоїв Артемівської харчосмакової фабрики

 

Також приємних ароматів додавав хлібний комбінат, але запах хлібу був, на думку чоловіка, досить звичним та дещо буденним у порівнянні з ароматами фіалки та есенцій. До того ж, цей аромат можна досі відчути поблизу хлібокомбінату.    

РИБОКОПТИЛЬНИЙ ЗАВОД

Цей запах Василь Федорович відносить до розряду “напівприємних”. Рибокоптильний завод знаходився по вулиці Гоголя, поблизу від перехрестя вулиць Миру та Маріупольської. 

“На рибокоптильний завод завозили фруктові дрова і ними коптили. Але забагато було цієї кіптяви. Рибу (особливо тріску) продавали у дуже великій кількості на базарі  —  на рядах та в ларьках, і разом з ліверною ковбасою вона була основною їжею для всіх простих громадян”,  —  розповідає чоловік.

ГОРІЛЧАНИЙ ЗАВОД

“Цей завод теж пах своїм особливим запахом. Не знаю яка в них була технологія, але мабуть щось підігрівали. Тому що спиртова пара була відчутна навколо. Я жив поруч, і ми з хлопцями чули цей запах”,  —  згадує Бірюков.

Лікеро-горілчаний завод Бахмут
Артемівський лікеро-горілчаний завод, 1980-ті. Фото та етикетки з архіву Алли Гергало

 

Донедавна цей завод знаходився на вулиці між Садовою та Ковальською та понад століття виготовляв високоякісні лікеро-горілчані напої:

етикетка горілка
Етикетка з пляшки горілки, виготовленої в Артемівську. Фото з аукціону

 

Засноване ще за царських часів, підприємство пережило буремні роки національно-визвольних змагань 1917-1921 років, дві світові війни, але донині не дожив: зараз від славетних будівель залишилися лише фрагменти фасаду.  

горілка Артемівський завод
Ці етикетки клеїли на продукцію Артемівського ЛГЗ. Архів Алли Гергало

 

горілка Артемівська етикетка
Етикетки для продукції Артемівського ЛГЗ. Архів Алли Гергало

 

етикетка бальзам Бахмут
Виготовлялося в Артемівську. Архів Алли Гергало

           

БІЙНЯ

“Раніше такої назви як “м’ясокомбінат” не було, казали “бійня”. Туди гнали худобу по вулиці Шевченка, де в районі алебастрового комбінату була залізнична зупинка товарних вагонів, на яку привозили худобу. В 1965-му я бачив це на власні очі: приходили вагони, і в них мукали ці корови, барани та вівці. Вагони відкривали, й вся ця худоба йшла своєю ходою по вулиці Шевченка, заполонивши всю вулицю повністю. Були випадки, коли невелика худоба заходила на подвір’я людей, і її там залишали, оскільки їх не рахували. І цей сморід від худоби стояв дуже довго…. А її привозили безкінечно. 

Але головний сморід був не від цього. На цій бійні, мабуть, варили щось з відходів — требухи та кісток. І ось цей запах “накривав” усе місто страшним смородом, який іноді стояв кілька діб безперервно! Таке, звісно, було не кожного дня. Коли побудували м’ясокомбінат, цей сморід припинився”,  —  згадує Бірюков.

КРАСИЛЬНА (ІГРАШКОВА) ФАБРИКА

“В 1950-тих на вулиці Профінтерна була в сарайчику так звана красильна фабрика, це за 60-70 метрів від перехрестя вулиць Сибірцева з Ціолковського, в бік СЕС. Спочатку там виготовляли лише чорнило в пляшках з-під шампанського та клей гуміарабік. (До речі, його купляли в незліченній кількості для… прання: розчиняли у воді й у виварках кип’ятили білизну). Ця красильня особливо не пахла, але я жив неподалік, тому спогади про ці запахи цінні для мене. 

Потім це виробництво почали називати фабрикою іграшок. Їх виготовляли так: брали тирсу (яку привозили з пилорами неподалік від хлібокомбінату), змішували її з якоюсь клейкою основою, потім накладали у форми та витискували пресом дві половинки майбутньої іграшки  — усіляких пташок та звіряток. Їх обробляли, прокрашували та склеювали, а знизу приклеювали такі ніби міхи зі свистком всередині: міхи сдавлюєш, потім відпускаєш, і утворюється звук. Звук був один на всі іграшки  —  й на ведмедя, й на птаха. Їх потім часто й густо прикріплювали на ворота. Розміром вони були з долоню, сантиметрів 15-20. 

До  речі, начальничком цієї фабрики був Валентин Силович Гілка. До Другої світової війни він був політруком Артемівського аероклубу, а повернувшись з фронту, влаштувався на це підприємство. Тому що він був і художник, і скульптор. В нього вдома надворі були форми для відливу з гіпсу та дуже багато самих скульптур; також він малював картини”,  —  згадує Василь Федорович. 

ГАЛАНТЕРЕЙНА ФАБРИКА

Згодом красильню перетворили на галантерейну фабрику, де з мушлів, штампували ґудзики.  

“Наша сусідка баба Даша працювала там, і коли приходила, неприємний запах завжди був від її одежі. Потім цю фабрику перевели за Бахмутку (за Миколаївський міст з лівого боку, де починається вулиця Шевченка). Тоді там з’явилися просто гори мушлів та кісток! Мушлі звідкись привозили. Кістки були не трубчасті, а пласкі, величезні, з дірками діаметром з “п’ятак”. То з них “вирубували” ґудзики, і гори таких відпрацьованих кісток валялися скрізь. А з ними й мухи, й дикий сморід гниття, тому що всі ці відходи невчасно вивозили. Там були також й роги та ратиці, з них виготовляли ґудзики, гребні, можливо якесь канцелярське приладдя. 

Запах був дуже неприємний, але люди працювали, і коли десь йшли, то всі знали, що вони з цієї фабрики-галантерейки. 

Після 1965 року ці всі “роги та ратиці” вивезли, а почали завозити прес-порошок різних кольорів, з разючим хімічним запахом. З нього на пресувальних станках штампували великий асортимент: ті ж гудзики та гребінці, прибори настільні під календарі, пенали, коробочки, шкатулки, а ще доміно та шашки. Самі вироби не пахли, але під час виготовлення люди та їхній одяг просочувались хімічним запахом  —  з чим же ж його порівняти?! Навіть не збагну…”  — говорить пан Василь. 

ВЗУТТЄВА ФАБРИКА

“Подібний до галантерейного запах був на взуттєвій фабриці в районі базару: якщо йти по вул. Гагаріна повз “Домотроніки”, то неподалік були ворота цієї фабрики. Туди привозили велику кількість сировини  —  оброблених шкір.

кирзові сапоги дитячі

чоботи артемівська фабрика
Дитячі кирзові сапоги виробництва Артемівської взуттєвої фабрики. Фото з аукціону

 

Площа фабрики була дуже велика, і ці запахи було чути й на базарі, й на більшій частині центру міста. Це був запах шкіри, а ще її фарбували — теж смерділо. Пам’ятаю, коли автобуси приходили, і хтось з галантерейки або з взуттєвої фабрики заходив, люди плювалися, та й людина сама не рада — так вони були просочені запахом. Навіть перевдягнувшись з робочого одягу у свій, все одно смерділи”,  —  згадує Бірюков. 

БАХМУТ СУЧАСНИЙ 

“А зараз я не відчуваю ніяких запахів, навіть від тих величезних “плантацій” троянд  —  ані вранці, ані в іншу пору доби. Милуєшся лише їх красою, але запаху немає. Тому для мене ті старі запахи краще, ніж цей вид зараз. Також запах  —  це робочі місця, яких в сучасному Бахмуті стало дуже мало…”  —  завершує свою розповідь Василь Бірюков.

Читайте також:

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо Ви дочитали цей матеріал до кінця, сподіваємось, він був корисним для Вас

Ми дуже цінуємо те, що Ви з нами!

Запрошуємо Вас стати патроном Вільного радіо та підтримати нашу редакцію.

Якісна незалежна журналістика потребує багато зусиль та ресурсів, і саме Ви можете допомогти нам робити це чесно і кожного дня!

Щомісячна підтримка
Допомогти одноразово
Поділитись публікацією

Ця публікація створена за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов'язково відображає думку EED і є предметом виключної відповідальності авторів


Спонсор

Останні новини

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: