26 травня 2014 року почалися бої за Донецький аеропорт. Цю дату також називають першим днем, коли між ЗСУ та окупантами почалися прямі бойові дії із сотнею жертв. Пізніше стане відомо, що серед тих, хто штурмував аеропорт, було чимало російських військових. Разом зі свідками згадуємо, яким був цей бій.
Перші спроби взяти під контроль Донецький аеропорт сепаратисти здійснили ще у квітні 2014 року. Але тоді проросійськи налаштована група лише вивісила прапор так званої “ДНР”, а контроль над об’єктом залишився за українською стороною.
Вже за місяць окупанти підготувалися до масованого штурму та спробували захопити аеропорт.
За словами співрозмовника Вільного Радіо, доктора історичних наук, професора, письменника та старшого наукового співробітника Національного музею Голодомору-геноциду Дмитра Білого, який тоді жив у Донецьку, напередодні штурму аеропорту до міста заїхала піхота, ймовірно, з Росії.
“Тоді ж окупанти контролювали адміністрацію, будівлю СБУ та інші важливі споруди. Вони спокійно їздили містом і до міста. Вже тоді місцеве телебачення, яке ще намагалося бути нейтральним, показувало, як у місто заїхали від 6 до 8 КамАЗів, забитих росіянами, які висаджувалися в центрі міста. Там були й російські військові, ГРУшники, ФСБшники і так далі. Я тоді ходив подивитися на адміністрацію міста, бачив їх — вони дуже професійно себе поводили. Було видно, що це кадрові військові: не кричать нічого, а просто контролюють територію”, — згадує Дмитро Білий.
Зазначимо, що влітку 2014 року в російських джерелах з’явилася стаття нібито від одного з учасників штурму аеропорту, який детально розповів, як проходив невдалий для окупантів штурм. Ця стаття вже видалена, і її можна побачити лише у вебархіві.
За словами автора статті, для штурму аеропорту зібрали три групи. До їхнього складу увійшли ветерани різних війн на пострадянському просторі, найманці-добровольці з Криму та Чечні, а також чинні військовослужбовці армії РФ (зокрема 45-го полку спецпризначення).
Весь загін новоприбулих окупантів налічував близько 120 людей. Групами командували загарбники з позивними “Граніт”, “Сєвєр” та “Старий”. Загальне командування штурмом здійснював колишній ветеран ОМОНу з позивним “Іскра”.
Після прибуття до Донецька ця група об’єдналася з місцевими сепаратистами, після чого приблизно 220 бойовиків вирушили на штурм аеропорту.
Сили ЗСУ в аеропорту були такими:
Під час бою захисники отримали підкріплення.
Як згодом стане відомо, окупанти не штурмували аеропорт одразу, а спочатку висунули бійцям ЗСУ ультиматум.
“Після першої години дня [26 травня 2014-го] бойовики дали ультиматум, щоб усі покинули Донецький аеропорт. Вони якраз ходили захоплювати його, але ще без бою”, — розповідає Дмитро Білий.
Того дня в Донецьку була й бахмутянка Наталя Жукова. Вона разом із колегами з бахмутської меблевої фабрики їхала до Києва через Донецьк. Під’їжджаючи до міста, жінка почула вибухи та побачила дим на обрії й авіацію в небі.
“Колеги [телефоном] казали: “У Донецьку бій в аеропорту…” Хоч вставай перед в’їздом у Донецьк і повертайся назад. Але не брати участі в тій виставці-ярмарку було неможливо”, — каже бахмутянка.
Вокзал, куди вона прибула, виявився майже порожнім.
“Бачила закривавлені ноші… Вийшли на привокзальну площу, колеги розійшлися по магазинах… І раптом звуки, яких ніколи в житті до цього не чула — гуркіт вибухів, свист і гул різних тембрів. Площа перед вокзалом вмить спорожніла, таксі роз’їхалися, виючи гальмами… Куди бігти? У церкву біля вокзалу? Втиснутися в кут вокзалу? Хтось закричав, що на дорозі до вокзалу осколком убило чоловіка. Дивлюсь — справді, хтось лежить на асфальті метрів за 150… Нарешті хтось розсудливий сказав: «Треба йти в підземний перехід під колією — він витримає»”, — згадує Наталя Жукова.
Вибухи та бої почалися після обіду. Їх чули з усіх околиць міста й навіть у сусідніх селищах. Місцевий житель Антон (ім’я змінено з міркувань безпеки, оскільки чоловік продовжує жити в окупованому Донецьку) добре запам’ятав цей день.
“Того дня “накрили” селище, де я жив. Тоді працювала не тільки артилерія та міномети, а й українські бойові літаки вперше літали над містом. Пам’ятаю дим та постійні вибухи в стороні аеропорту. Крім цього, було чутно стрілецькі бої, а ще я бачив, як БТРи їздили по місту. Але самих військових я тоді взагалі не бачив. Та попри все це, я пішов до школи, як завжди. Уроки не скасували, це, здається, понеділок був, хоча й було страшно”, — згадує донеччанин.
Початок боїв за аеропорт запам’ятав і доктор історичних наук Дмитро Білий. Тоді він жив у Путилівському районі за півтора кілометра від аеропорту.
“Того дня в мене був робочий день, і я працював в юридичному інституті. Коли ми почули вибухи та постріли, вийшли з викладачами, студентами і курсантами на вулицю. Там ми побачили, як над нами пролетів гвинтокрил, який відстрілював за собою димову завісу. Потім почалися “хлопки” і все інше”, — розповідає Дмитро Білий.
Ми віримо, що разом зможемо більше, тож кличемо вас долучитися до команди однодумців. Підтримка нашої спільноти — це не просто фінансова допомога для медіа. Це інвестиція в майбутнє Донеччини та інструмент досягнення спільної мети. Якщо ви поділяєте наші цінності та прагнете змін на краще — приєднуйтесь до нас!Приєднуйтесь до спільноти вотчдогів розвитку Донеччини
Битва за аеропорт почалася з точного пострілу українського снайпера. Загарбники встигли захопити летовище й почали наводити зенітну установку ЗУ-23 на гвинтокрили ЗСУ, які кружляли над територією. Побачивши загрозу, український снайпер ліквідував навідника.
Бій в аеропорту прикривали літаки та гвинтокрили ЗСУ, а згодом транспортні гвинтокрили висадили підкріплення.
Активний бій закінчився близько 17:00. Окупанти зазнали втрат та відступили. Кадри з тілами загарбників стали резонансними у ЗМІ.
Увага! Наступні кадри містять зображення мертвих тіл. Якщо ви чутлива людина, прогортайте вниз до наступного блоку з текстом.
“«Сепарів» тоді на аеропорт пішло багато, і коли бій закінчився, вони почали активно вивозити поранених та тікати з аеропорту. Є версія, що один із КамАЗів, повний сепаратистів, підбили прямо в аеропорту, а основну частину просто перебили у терміналі. Але була ще одна історія: коли КамАЗ із пораненими сепаратистами виїжджав з Донецького аеропорту на великій швидкості, він перекинувся. Там загинуло чоловік 30 — повний КамАЗ тіл був. Але вже наступного ранку, коли журналісти фотографували, тіл там не було”, — говорить Дмитро Білий.
Після провального для окупантів штурму лікарні Донецька були заповнені пораненими бойовиками, згадує співрозмовник.
“Тоді я купив квитки і вирішив покинути місто з родиною та виїхати до Львова. Бо як “правильний історик” вже розумів майбутнє. Потім у місто зайшли дві з половиною тисячі бойовиків зі Слов’янська, і я поставив хрест на надії повернутися додому”, — сумує історик.
Того вечора місто покидала й працівниця меблевої фабрики з Бахмута Наталя Жукова, яка з колегами дочекалася на вокзалі поїзда до Києва. Вона побачила, що попри успіхи ЗСУ, окупанти не націлені здаватися.
“Проїжджаємо лісосмугу, що вздовж аеропорту була, і бачу: буквально за 10 метрів від мене через вікно сидять озброєні чоловіки в посадці під опорами бетонного мосту, з автоматами, і дивляться на нас. Їх було багато — десятки, до сотні. Я відчинила двері в купе, подивилася у вікно з іншого боку — а там те саме. Це був сюр, але тільки з роками прийшло усвідомлення, що ми тоді могли загинути, вони могли відкрити по нас вогонь”, — ділиться жінка.
Найбільше бахмутянку вразило те, наскільки віддаленим від цих подій було життя у столиці.
“У Києві прокинулися в зовсім іншому світі — все як завжди, усі вільні та радісні, весна, дуже багато людей у вишиванках у будні дні. Але тоді боліла душа за те, що побачили в Донецьку та регіоні — все це здавалося маренням. Київ же оговтувався ще від Революції Гідності, але вже зализував рани, а в нас морок тільки розгортався, і страшно було туди повертатися”, — додає Наталя Жукова.
Загиблих серед бійців ЗСУ тоді не було, лише троє військових дістали поранень.
Точних даних щодо втрат бойовиків немає. Натомість є слова тодішнього самозваного “прем’єра самопроголошеної ДНР” Олександра Бородая, який заявляв про сотню вбитих.
Пізніше стане відомо, що цей бій став першим зіткненням між ЗСУ та російськими кадровими військовими. Адже за декілька днів представники підконтрольної Кремлю адміністрації визнають, що серед загиблих було щонайменше 33 уродженці Росії.
Через два роки у Сергієвому Посаді Московської області з’явилася меморіальна дошка. Вона містить перелік імен російських військових, які загинули під час першого бою за Донецький аеропорт.
Список налічує імена 39 чоловіків віком від 23 до 52 років:
Протягом літа 2014 року на території аеропорту майже не було зіткнень. Та вже з вересня сепаратисти відновили штурми, і протягом наступних місяців за Донецький аеропорт точитимуться запеклі бої.
Захисники цих споруд здобудуть славу “кіборгів”. Журналісти Вільного Радіо поспілкувалися з учасниками тих подій та зберегли їхні спогади: