Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
З продовженням російської агресії зберігати зв’язок між тимчасово окупованими частинами України та підконтрольною територією стає все важче. Не сприяє цьому й державна політика щодо ТОТ — наразі, як стверджують правозахисники, вона фрагментарна й іноді створює ризики порушення прав жителів. Однак це можна виправити.
Впровадження змін обговорили на презентації Дорожньої карти законопроєктів і 17 пріоритетних кроків у сфері захисту прав людини, які, на думку фахівців, варто реалізувати у 2026 році.
До початку 2025 року формуванням державної політики щодо ТОТ займалося Міністерство реінтеграції тимчасово окупованих територій. Утім, після його ліквідації й передачі більшості повноважень до Міністерства розвитку громад і територій в уряді немає установи, яка б насамперед опікувалася постраждалими від війни, а не інфраструктурою.
Раніше правозахисники вже закликали Кабмін налагодити взаємодію між Мінрозвитку й різними організаціями, щоб це виправити. Так з’явився Координаційний центр із питань прифронтових і тимчасово окупованих територій. Однак, на думку правозахисників, це не мало відчутних наслідків, зокрема й тому, що політика щодо прифронтових громад і ТОТ потребує різних інструментів. Тож тепер вони просять уряд визначити конкретного відповідального за ТОТ, а президента — вплинути на це.
“Ми бачимо, що немає реакції від уряду. Тому вважаємо, що, оскільки рішення про ліквідацію Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій було щонайменше погоджене президентом, то, напевно, зараз може бути відповідальність президента ініціювати перегляд архітектури підтримки постраждалих, бо нам потрібен дієвий орган в уряді”, — каже директорка з адвокації Центру прав людини ZMINA Альона Луньова.
Разом із тим правозахисники очікують від президента й інших дій щодо ТОТ. І першочергово це стосується перемовин — говорити рекомендують не лише про повернення територій та припинення вогню, а й про людей.
“Зараз ми не контролюємо ці території і, на жаль, наші громадяни піддаються там численним ризикам і переслідуванням. Водночас нам варто говорити про те, що базові речі: питання міжнародного гуманітарного права, пошук зниклих безвісти, гуманітарний доступ, питання виїзду з [тимчасово] окупованих територій, — все-таки мають також з’являтися в перемовному полі”, — зауважує експертка.
Коли жителі ТОТ наважуються виїхати на підконтрольну територію, часто перепонами на їхньому шляху стають не лише безпекові ризики з боку РФ, а й бюрократичні процедури в Україні. Це, зокрема, стосується молоді, яка провела все життя в тимчасовій окупації й не має жодних документів українського зразка, крім свідоцтва про народження, а подекуди і його.
“Зазвичай такі люди виїжджають через територію третіх країн. І бувають такі ситуації, що вони “зависають” у цих країнах на декілька місяців. Це може тривати доволі довго, а за відсутності юридичного статусу і легальних підстав для перебування — це доволі проблематично для такої особи. [І щоб повернутися] вона змушена комунікувати через зовнішню дипломатичну установу з державою Україна”, — розповідає спеціаліст із національної адвокації “КримSOS” Дмитро Сафаров.
За словами фахівця, у таких випадках людям зазвичай відповідають, що про них немає відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі України. Така система не враховує існування ТОТ, звідки реєстр не наповнюється. Тож, аби полегшити виїзд, правозахисники пропонують впровадити систему комплексного супроводу та реінтеграції дітей і молоді, що повертаються з ТОТ. Також там рекомендують спростити отримання українських документів, щоб після виїзду з тимчасової окупації люди могли принаймні влаштуватися на роботу й отримати медичну допомогу.
“У першу чергу важливо розробити механізм використання відомостей з незаконно нав’язаного паспорта Російської Федерації, який часто має наш громадянин, коли виїжджає з ТОТ, тому що саме цей, знову ж таки, незаконно виданий, нав’язаний документ містить фотокартку і міг би слугувати одним із доказів, які б спрощували процедуру ідентифікації такої людини під час отримання вже паспорта громадянина України”, — наголосив у коментарі журналістам Вільного Радіо Дмитро Сафаров.
У контексті використання відомостей із документів, виданих на ТОТ, правозахисники закликають Верховну Раду відхилити проєкт Закону №12312. Він пропонує встановити жорсткий перелік доказів смерті на тимчасово окупованій території, не враховуючи, що люди часто не можуть отримати всі необхідні документи. Суди зараз розглядають кожен випадок окремо, а новий закон цю гнучкість забере. Також експерти пропонують запровадити адміністративну процедуру, яка б дозволила видавати документи українського зразка без звернення до суду.
Почасти оформити документи для в’їзду на підконтрольну територію України чи вже після повернення туди може бути складно через безпекову політику держави. На думку правозахисників, вона розходиться із заявами про підтримку зв’язків із жителями ТОТ, адже на практиці їх сприймають як надмірний ризик. І це, зокрема, відображається в законодавстві.
“Коли ми говоримо про ініціативи держави щодо застосування поліграфа до людей, які походять з [тимчасово] окупованих територій, щодо їхнього паспорта, або про ризик втрати громадянства жителями [тимчасово] окупованих територій нібито через те, що вони несуть ризик — це стосується безпекового компонента”, — пояснює Альона Луньова.
Через це правозахисники просять владу підходити до формування безпекової політики виважено. Зокрема, вони закликають відхилити Проєкт Закону №14230. Він передбачає, що люди з ТОТ, яким нав’язали російський паспорт, не зможуть стати держслужбовцями чи обійняти посади в органах місцевого самоврядування. Також законопроєкт суттєво розширює застосування поліграфа поза межами кримінального процесу.
Крім того, правозахисники вкотре закликають Верховну Раду внести зміни до Кримінального кодексу України щодо колабораційної діяльності. Станом на 1 січня 2026 року через широке формулювання цього поняття в Україні вже винесли 3 103 вироки, зокрема пожежникам, працівникам ЖКГ та головним лікарям із ТОТ. І хоч у парламенті є щонайменше 14 законопроєктів, які пропонують це змінити, вони перебувають без руху.
“Верховна Рада має звернути увагу на те, що є різні підходи, але врешті консолідувати позицію з цих питань”, — підсумовує Альона Луньова.
Раніше ми розповідали, які прогалини існують у статті про колабораціонізм і як її можна змінити, аби це виправити.