Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Цього дня згадаймо 38-річного Руслана Рябого. Він працював за кордоном, однак повернувся в Україну після початку повномасштабної війни та став волонтером. На початку 2024-го чоловіка мобілізували, а у червні того ж року воїн загинув боронячи Донеччину. Тепер його вагітна дружина просить надати захисникові посмертне звання Героя України.
Про Руслана Вільному радіо розповіла його дружина Наталя Ряба.
Руслан Рябий родом з села Скригова, що на Волині. Після школи вивчився на зварювальника. Чималу частину життя провів на заробітках: до 2014-го року працював у Росії, а після початку війни на сході України, каже його дружина, перестав їздити до окупантів та знайшов роботу у Німеччині, де ремонтував будинки.
“Він був майстер на всі руки, все вмів, односельчанам завжди допомагав. Багато працював і усього в житті добився: і квартиру, і машину купили. Все для родини, він сім’янин. Я була вдома з дітками, а він їздив працювати”, — розповідає Наталя Ряба.
Руслан із Наталею у шлюбі 10 років. Жінка каже: насправді, вони були знайомі ще з молодих років. Однак покохали один одного вже після того, як Наталя розлучилася із першим чоловіком. Двох синів Наталі Руслан виховував як рідних, а згодом у пари народилася донечка Анна-Марія, якій зараз 6 років.
“Ми 10 років прожили разом і ніколи за цей час із ним не посварилися. Це була ну дуже хороша людина. Він мені був і батько, і друг, і чоловік. Найгірше, що могла від нього почути, це коли він мене називав Наталею. А так завжди мене називав кицькою, серденьком”, — ледь стримує сльози Наталя.
Коли почалася повномасштабна війна, Руслан Рябий був на заробітках у Німеччині. Однак, каже жінка, повернувся майже одразу, бо не міг працювати через проблеми зі здоров’ям. В Україні почав волонтерити. За словами Наталі, ймовірно, через стан здоров’я її чоловік міг би відмовитися від служби. Втім, Руслан був готовий до того, що доведеться стати на захист країни.
“Він казав: “Якби я хотів тікати, я би не повернувся з Німеччини, нам треба йти і захищати Україну, щоб російський чобіт не ставав сюди і щоб не ґвалтували наших жінок і дітей”. Ну, тобто, це був його свідомий вибір”, — каже дружина воїна.
16 січня 2024-го Руслана мобілізували. Він став солдатом окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького. Після навчання на Львівщині чоловіка відправили боронити Донеччину.
На службі Руслан зазнав поранення. Під час лікування у госпіталі парі вдалося побачитися, а незабаром подружжя дізналося, що в них буде ще одна дитина.
“Він завжди казав, що має два сина і хоче дві донечки. Він навіть коли востаннє на позицію виходив написав мені: “Бережи себе, бо в нас буде дівчинка-квітонька”, — згадує Наталя Ряба.
Руслан Рябий загинув 23 червня 2024 поблизу Красногорівки. Це сталося за тиждень після того, як подружжя дізналося про вагітність.
“Моя донечка Анна-Марія каже: “Мамо, я щаслива, тому що я тата бачила шість рочків. А народиться дитинка — вона його взагалі не знатиме, не бачитиме…”, — переповідає Наталя.
Зараз родина Рябих просить надати Руслану посмертне звання Героя України.
“Для мене він — Герой. Мені просто, ну може так смішно сказати, але мені цінна просто сама оця медалька. Що він не втік, не сховався. Є люди, які платять тисячі і тікають за кордон, а він свідомо повернувся і прийняв присягу”, — говорить вдова.
Підтримати петицію родини можна за посиланням.
Світла пам’ять захисникові.