“Коли ти в нього попадаєш, то з нього вже не вилазиш” — так Дар’я Євенко з Волновахи розповідає про волонтерство, якому вона присвячує весь свій час після початку відкритої війни. Дівчина одночасно збирає гроші на потреби військових на фронті та допомагає дітям з будинків-інтернатів. Наскільки важко бути волонтером та чому будь-яка допомога важлива — Дар’я розповіла журналістам Вільного радіо.
Як розповідає Дар’я Євенко з Волновахи, до волонтерства вона долучилася ще у 2014, коли їй було ще 15 років. Тоді допомагала плести сітки та займалася іншою волонтерською діяльністю. Після початку відкритої війни дівчина продовжила допомагати.
“Під час повномасштабного вторгнення моя рідна сестра — вона військовослужбовиця 28 ОМБр — була в окопах під Миколаєвом. Потім вона була під Херсоном, зараз — під Бахмутом. Тобто вона завжди в самому пеклі, воює вже 6 років. І будучи тут більш-менш в безпеці, я не могла уявити, як я можу тут спокійно їсти, коли є люди, які потребують допомоги”, — розповідає Дар’є Євенко.
Оскільки волонтерська справа забирала дуже багато часу, Дар’ї довелося звільнитися з роботи в компанії, де вона працювала рекрутером.
“Розуміла, що це максимально не моє. І коли почалось повномасштабне вторгнення, я 100% свого часу віддала волонтерству. Потім мені довелось звільнитися, тому що я просто не виконували свою роботу.
Я повністю занурилася у волонтерство і тоді зрозуміла, на що я здатна і де я маю бути. Для мене ціль життя — це залишити по собі якусь стежку хороших справ і допомогти тим, кому я можу допомогти. І власне, тоді я зрозуміла, де я маю працювати, куди я маю рухатись”, — каже волонтерка.
На початку зі зборами допомагали підписники в соцмережах, хоча їх було небагато — близько 300: колеги, друзі тощо. Але згодом її аудиторія збільшилася вже до 1,5 тисяч підписників — вони допомагають збирати на потреби військових, які звертаються до волонтерки за допомогою.
“Всі збори — це завдяки цим людям, завдяки маленькому внеску. Я бачу, які суми донатів приходять, я бачу донати і в декілька тисяч, декілька десятків тисяч. Але я бачу донати і в 1 гривню, і 2, і 15, і 10.
Копійка до копійки — і складаються дуже великі суми. Треба людям пояснювати, що скинути 5 гривень — це не соромно. Не скинути нічого, не допомогти ніяк — ось це соромно. Тобто, куди краще будь-яка маленька допомога, ніж її відсутність”, — каже Дар’я Євенко.
Як зазначає співрозмовниця, за час відкритої війни загалом їй вдалося зібрати вже 1,5 мільйона гривень.
За словами Дар’ї, бути волонтером — це, насамперед, бути самовідданою людиною і часто ставити потреби інших на перше місце. Тож, якщо хтось вирішить стали волонтером, потрібно бути до цього морально готовим.
“Насправді я нікому не раджу присвячувати себе волонтерству, бо коли ти в нього попадаєш, то вже з нього не вилазиш. Ти не можеш потім відмовити в допомозі. Я кожен раз кажу: я все, я закінчую. Але коли хлопці пишуть і кажуть “треба”, ти такий “треба”. Це дуже важко. І якщо людина просто морально не готова витримувати всі ті історії, які вона буде слухати, то краще відмовитись”, — каже волонтерка.
Разом з цим, найбільший страх для волонтера, за словами дівчини, це не встигнути зібрати на потреби людини.
“Найгірше для будь-якого волонтера — це не встигнути. На жаль, в мене теж були такі ситуації, коли ти збираєш-збираєш, але не встигаєш. І це — найгірше”, — розповідає співрозмовниця.
Як розповідає Дар’я Євенко, їй важливо нагадувати людям, що допомагати можна не тільки донатами — є волонтерські хаби та спільноти, де також потрібна допомога.
“Десь допомогти розвантажити, допомогти, посортувати, допомогти зв’язати сітки. Поділитися речами з тими, кому це потрібніше. Навіть якщо в тебе є курточка, яка на тебе маленька і вона лежить — то краще віддати її тому, хто залишився без нічого. Репостити, нагадування світу про Україну”, — наголошує волонтерка.
Крім того, як зазначає співрозмовниця, не слід соромитися пересилати оголошення про збори друзям та в робочі чати — хтось обов’язково може відгукнутися. Також не слід соромитися маленьких донатів.
“Хочеться доносити людям, що маленькі справи — дуже і дуже важливі. Тому що хтось має робити щось велике, а хтось має допомагати це робити. Коли мені там дякують, я завжди кажу, що все, що я роблю, це завдяки тим людям, які зі мною, які мене підтримують, і завдяки тому, що кожен робить малесенький вклад. Не тільки грошима і не тільки великими донатами. Донат в одну гривню — це теж донат”, — каже Дар’я Євенко.
Інформацію про збори Дар’я розміщає у своєму інстаграмі. Знайти її ви можете за посиланням.
Зараз Дар’я Євенко працює у благодійному фонді “Шанс на зміни”, який займається допомогою дітям, що залишилися без батьківської опіки
“Цей благодійний фонд обрав для себе дуже непопулярний напрямок на наш час: ми допомагаємо не військовим, не тим, хто постраждав від війни, а саме діткам з інтернату, сиротам.
Ми називаємося “Шанс на зміни”, тому що наша задача — не допомогти одноразово дитині, а дати шанс на зміни, показати їй краще життя”, — каже волонтерка.
Зокрема фонд допомагає дітям з інтернату у Старій Басані, що на Чернігівщині. За рік, як зазначає співрозмовниця, їм вдалося допомогти трьом місцевим вихованцям поступити вчитися у столицю. Загалом нині благодійники опікуються приблизно 20 дітьми.
“Там (у Старій Басані, — ред.) дуже важко з навчанням. Але за рік нам вдалося 3 діточок підтягнути і вивезти їх до Києва. У столиці вони вступили в коледжі, тут ми ними опікуємося повністю. Ми прямо куруємо дітей. У нас є й програма менторства, аж до того, що ми лікуємо дітям зубки”, — розповідає Дар’я.
Волонтери періодично організовують профорієнтаційні заходи та майстер-класи, аби зацікавити дітей у навчанні.
“Нам важливо не тільки розказати, але саме показати дитині атмосферу, повести на кухню, щоб дитина знала, що треба зробити для того, щоб бути кондитером, як працювати. Щоб діти просто розуміли, що є ще щось, окрім роботи доярками. Бо на жаль, дітки, які залишаються в селі, часто не мають перспектив”, — каже волонтерка.
За словами волонтерки, діти з інтернатів не вміють багатьох базових навичок: вони не знають, як правильно ходити в магазин, обирати продукти.
“Ми придумали “ченджі” — це не справжні гроші, але купюри роздруковані. І, наприклад, ти купаєшся кожен вечір — і за кожну компанію ти отримуєш умовних 20 “ченджів”. 1 “чендж” — це 1 гривня. Ми даємо завдання, за кожне виконане завдання у вас є така сума. Так, одна дівчинка назбирала ікупила собі старенький п’ятий “айфон”.
Важливо те, що ми не даємо їм потім гроші на руки, тобто вони збирають ці “ченджі” і ми разом ідемо та обмінюємо на те, що вони дійсно хочуть. Тобто вони мають розуміти, що гроші треба заробляти, для цього щось треба робити, щоб вони (діти, — ред.) просто були прилаштовані до життя”, — розповідає Дар’я Євенко.
Також зараз благодійники розпочали велику програму психологічної освіти для дітей. Навчають підлітків у декількох аспектах.
“Ми вчимо підлітків, по-перше, комунікації, по-друге, проживати свої страхи, вчимо проявляти свої емоції. Плюс окремо надаємо точково психологічну допомогу, особливо “важким” дітям, які пережили зґвалтування, побиття і т.д. Наша задача — це дати дитині шанс на зміни і навчити її ставити цілі, їх виконувати, перетворювати мрії в цілі і щось для цього робити”, — каже Дар’я.
Нагадаємо, раніше ми розповідали про волонтерку Ольгу Зайцеву, яка за понад рік відкритої війни з командою евакуювала з Донеччини сотні людей. Їй довелося пережити не один обстріл росіян, контузію, бачити сльози дорослих та обличчя наляканих дітей.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
