Замість шкільного двору — невеличка кімната, а замість вальсу випускників — спогади про традиції рідних шкіл. Так пройшов останній дзвоник у школярів Соледарської громади. Вперше за два роки деякі учні та вчителі зібрались на свято офлайн. Останній дзвоник проводили у Дніпрі, бо туди переїхали найбільше дітлахів з Соледара та найближчих сіл. А онлайн до урочистостей долучилися й вчителі та школярі, які живуть в інших містах України.
Декілька старшокласників та ще менше першачків — у такій компанії у Дніпрі прощалися з навчальним роком учні з Соледарської громади.
Замість шкільного подвір’я — невеличка кімната. Це приміщення Соледарського освітнього хабу, який відкрили цьогоріч. Тут немає місця ані для вальсу випускників, ані для традиційного графіті випускників на асфальті. Тож шкільні традиції цього дня лише згадували.
“В мене не було випускного нормального ні в 9-му класі, ні в 11-му. Ми зустрілися, посиділи. Але дуже хотілося станцювати вальс, і все інше, що роблять на випускні”, — ділиться випускниця Соледарської школи № 13 Руслана Степаненко.
Цей шкільний дзвоник для Руслани останній. Дівчина ділиться: поки не визначилася із планами на майбутнє, а найбільше випускниця мріє потрапити додому. У Соледарі вона не була вже рік.
“Я хочу стати візажистом, але це не дуже подобається мамі. Чим займатимуся далі? Поки не знаю, не знаю куди вступати… Дуже хочу додому повернутися, це головне. Дніпро це класно, це велике місто, але це дуже незвично. Я звикла жити в маленькому містечку, там усе знаєш: куди піти, що знайти”, — розповідає випускниця.
Більшість школярів, які прийшли на останній дзвоник у Дніпрі, не бачилися вживу понад рік. Уроки проходять онлайн, а діти та вчителі роз’їхалися по різних містах.
“З мого класу тут нікого не було. Але я була дуже рада бачити Руслану, ми з однієї школи. Ми сьогодні подружилися”, — ділиться 9-класниця Мілана Охрименко.
“Все, чого хочеться — це додому” — так відповідає на питання про плани на майбутнє і 9-класниця Аня. Повномасштабна війна змусила дівчину покинути не тільки власну домівку, а й улюблене заняття. У Соледарі вона навчалася у спортивній школі, грала у волейбол. Через відкриту війну довелося перевестися в іншу школу.
“Я тренувалася у двох командах — Соледарській та Бахмутській, за яку я грала у спортшколі. Вони виїхали за кордон до Польщі, я не змогла поїхати. А моя перша команда розкидана по різних країнах та містах. Зараз ні з ким грати, я і не тренуюсь зараз. Ось тільки планую почати займатися одна, з тренером, треба відновлювати фізичну форму”, — розповідає учениця Соледарської школи №13 Анна Огаркова.
Змінили школу більшість школярів з Соледарської громади. Навчальних закладів там було 11, після початку відкритої війни їх об’єднали у два. Це Соледарська школа №13 та Бахмутська школа (з села Бахмутське). Більшості освітніх закладів більше не існує фізично.
“Нашу школу зруйнували ще влітку 2022 року, в неї влучили росіяни і вона згоріла. Школи немає”, — розповідає в.о. директора Соледарської ЗОШ №14 Катерина Устименко.
“Ті школи, що я бачив, — вони всі зруйновані, принаймні частково. У Міньківці були авіаудари, у Никифорівці зруйнували артобстрілом, Соледар — самі розумієте, школи зруйновані вщент. Парасковіївська також зруйнована”, — каже заступник начальника Соледарської ВА Максим Черевко.
Останній дзвоник провели у Дніпрі, бо тут нині живуть найбільше дітлахів та працівників шкіл Соледарської громади, кажуть педагоги.
“У 2022 році останній дзвоник відзначали онлайн, тому що не було ще хабів і освітніх просторів. Зараз є можливість зустрітися, але прийшли не всі. Багато хто боїться, останнім часом Дніпро стали більше обстрілювати”, — каже в.о. директора Соледарської ЗОШ 14 Катерина Устименко.
Ті, хто живуть в інших містах — долучилися до свята онлайн. Учні та вчителі разом заспівали гімн та привітали один одного із завершенням навчального року.
Нагадаємо, у 2023 році зі шкіл Донеччини випустилися понад 16,5 тисяч учнів (це і 9-класники, і 11-класники). 119 школярів не дожили до цього дня.