Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Цього дня згадаймо Володимира Махітку. Він — багатодітний батько, який на початку повномасштабної війни кілька місяців оббивав пороги військкоматів, аби стати на захист країни. Захисник боронив найгарячіші напрямки фронту та загинув в Авдіївці напередодні окупації міста. Тепер рідні військового просять надати йому посмертно звання Героя України.
Про Володимира Махітку Вільному радіо розповіла його старша донька Аліна.
Володимир Махітка родом із села Хухра Сумської області. Після школи опанував професію тракториста в Охтирському профтехучилищі, пройшов строкову службу та влаштувався у місцеве лісництво — пилив дерева. Усе життя чоловік займався спортом, це було його основне хобі.
“Він усе життя займався, завжди був таким накачаним, статура в нього дуже гарна. Це вже на війні він і худим став, і посивів. А ще дуже любив тварин, у нього своя собака бійцівська була, Лорд, він із нею займався”, — розповідає Аліна Махітка.
Аліна — старша донька Володимира від першого шлюбу. Усього в чоловіка четверо дітей, троє з яких неповнолітні. Вже під час повномасштабної війни у Володимира народилася онука.
“Батько мою дочку навіть ні разу не бачив. Він її дуже чекав, подарунок хотів Алісі подарувати. Казав: аби тільки дожити до цього моменту, коли зможу її потримати на руках”, — продовжує донька Володимира.
На фронт Володимир Махітка вирішив піти одразу, після початку повномасштабного вторгнення. Кілька місяців оббивав пороги військкоматів — чоловіка не хотіли брати на службу через проблеми зі здоров’ям.
“Я жила у Балаклії і ми потрапили в окупацію. Я телефонувала батьку і багато чого розповідала, мабуть, не треба було. Бо він за мене дуже переживав, я ще й вагітна була, жили у підвалі. І він сказав: “Я піду воювати, не хочу, щоб хтось приходив до мене додому і знущався з моїх рідних”, — згадує Аліна.
На четвертому місяці відкритої війни Володимир підписав контракт із ЗСУ, долучився до підрозділу односельчанина, який воював з 2014-го. У лавах зведеного штурмового загону “Одін” чоловік захищав найгарячіші ділянки фронту — зокрема Донеччину та кордони Сумської і Чернігівської областей. Востаннє донька захисника спілкувалася із ним за кілька днів до загибелі.
“Він почав прощатися із нами. Мабуть, відчував загибель, бо бачив, що там робиться. Казав тоді: я думав, то Бахмут пекло, а виявилося що пекло — це Авдіївка. Нас б’ють і хімією, і всім, що є, прилітає щосекунди”, — каже донька військового.
Аліна Махітка продовжує: її батько не мав виходити на позиції у той день, коли він загинув.
“Позиції в Авдіївці були у 500 метрах від “орків”. І хлопців, що там були, повідморожували собі руки і ноги, їх потравили газом, і вони всі потрапили у госпіталь. Шукали добровольців, які могли б вийти на ту позицію. Усі відмовилися туди йти, а батько пішов. Протримався він там 4 дні, і його накрило мінометним обстрілом. Односельчанин, який допоміг йому потрапити на фронт, розпорядився, аби тіло мого батька винесли. Другого хлопця, який був із ним, вже не змогли винести — росіяни зайняли ту позицію”, — розповідає Аліна.
Володимир Махітка загинув 19 січня 2024-го, йому було 44 роки. Зараз Аліна Махітка просить надати батькові посмертне звання Героя України. Підтримати цю петицію можна за посиланням.
