Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Олександр Буров, який усе життя прожив у Бахмуті. Працював механіком і водієм, ремонтував автомобілі. Після початку повномасштабної війни він відправив родину в евакуацію, але сам залишився у місті, щоб підтримувати сусідів, допомагати після обстрілів і доглядати за тваринами. Життя 67-річного чоловіка обірвав російський артилерійський удар 4 лютого 2023 року.
Про життя і загибель Олександра Бурова розповіли на сайті Донецької обласної військової адміністрації.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Олександр Буров народився 1 лютого 1956 року в Бахмуті на Донеччині. Після школи здобув середню спеціальну освіту за фахом механіка та слюсаря-ремонтника. Також самостійно опанував професію газозварника.
Працював за спеціальністю на заводі “Трубний”. Після його розформування ремонтував техніку та обробляв землю у приватному сільському господарстві “Хвиля”. Згодом влаштувався водієм на завод “Теплообмінник”, а після виходу на пенсію продовжував ремонтувати автомобілі.
Рідні згадують Олександра як людину працьовиту, відповідальну та завжди готову допомогти іншим.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії Олександр залишався у рідному Бахмуті. 30 липня 2022 року російський снаряд влучив у будинок родини. Вибух вибив вікна і двері, зруйнував подвір’я. Під завалом загинули маленькі цуценята, на яких упав паркан. Попри це сім’я дивом вижила.
Після того обстрілу чоловік наполіг, щоб дружина та діти евакуювалися у безпечніше місце. Сам же вирішив залишитися.
Донька Наталія розповіла, що батько допомагав усувати наслідки російських атак, гасив пожежі після обстрілів, отримував у гуманітарному штабі матеріали для ремонту та закривав вибиті вікна.
Крім того, він доглядав за шістьма собаками та вісьмома котами, які залишалися у нього вдома.
Олександр хотів долучитися до лав ЗСУ, однак через вік отримав відмову. Та навіть після цього не залишився осторонь — допомагав українським військовим ремонтувати автомобілі.
Зв’язок із рідними був нестабільним, тому Олександр телефонував лише тоді, коли вдавалося знайти мережу. Востаннє донька говорила з ним 1 лютого 2023 року — у день його 67-річчя.
Рідні вкотре просили його виїхати з Бахмута, однак чоловік відмовлявся залишати рідне місто.
“На всі мої вмовляння він лише сказав нам жити дружно”, — написала донька Наталія.
Через кілька днів родина дізналася трагічну звістку.
4 лютого 2023 року російська армія завдала артилерійського удару по Бахмуту. Того дня Олександр пішов до гуманітарного штабу, який працював у будинку культури, щоб отримати хліб. Дорогою додому, проходячи повз будинок по вулиці Незалежності, 65, він потрапив під обстріл.
7 лютого рідним повідомили про загибель Олександра.
Донька Наталія згадує батька як сильного та вольового чоловіка, який завжди боровся за своїх близьких.
“Для мене, доньки, мій батько — приклад чоловіка із золотими руками і світлою головою, добрим серцем, який усе своє життя присвятив родині. Таких людей можна зустріти лише раз у житті”, — зазначила вона.
Олександра Бурова поховали у Часовому Яру на Донеччині. У нього залишилися дружина, донька та син.
Світла памʼять загиблому чоловікові.