Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Олександр Тараман із Маріуполя. Хлопець з дитинства захоплювався футболом, займався єдиноборствами, любив історію та мріяв побачити Карпати. У 2020 році він долучився до полку “Азов”, а на початку повномасштабного вторгнення став на захист рідного міста. Олександр загинув під час оборони Маріуполя у 2022 році.
Історію життя і загибелі Олександра Тарамана розповіли на сайті благодійного фонду Трибуна Героїв.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Олександр Володимирович Тараман народився 12 червня 1999 року в Маріуполі. Навчався у школі №4, а після дев’ятого класу вступив до Маріупольського вищого професійного металургійного училища №99.
З дитинства життя Олександра тісно пов’язалося зі спортом. У молодших класах хлопець вступив до футбольної академії “Іллічівець”. Рідні згадують, що одна зі стін у його кімнаті була завішана грамотами та медалями за спортивні досягнення.
Згодом Олександр захопився контактними єдиноборствами, зокрема тайським боксом.
Саме любов до спорту привела його до фанатського руху. Хлопець вболівав за футбольну команду “Кривбас”. Пізніше він долучився до колективу “Братія”, заснованого у Кривому Розі.
З майбутньою дружиною Марією Олександр познайомився у 2013 році, коли обом було по 14 років. Через два роки вони почали зустрічатися.
“Зараз згадую це з усмішкою, якими ж ми були дітьми. Я бачила, як із хлопця формується чоловік”, — каже Марія.
У серпні 2020 року пара одружилася.
“Просто пішли подавати заяву до РАЦСу, а вийшли вже чоловіком і дружиною. Того дня ми були найщасливішими”, — згадує дружина.
За спогадами близьких, Олександр був дуже різносторонньою людиною. Любив комп’ютерні ігри, багато читав, цікавився історією та обожнював тварин. Особливе місце в його житті займав рідний Маріуполь.
Дружина Марія згадує, що Олександр завжди прагнув розвиватися, відкривати для себе нове та мав чітке бачення свого майбутнього.
“У Саші був сильний характер: цілеспрямований, різносторонній, йому все було цікаво. Він був добрим, позитивним, чуйним, хоча інколи міг «підколоти». Умів слухати, з ним завжди було про що поговорити, і я дуже це цінувала. Він дуже любив батька, мене, нашого мопса Барніка і рідне місто Маріуполь”, — розповідала в коментарі платформі “Меморіал” вона.
Олександр мріяв об’їздити всю Україну, а найбільше хотів побувати в Карпатах.
У лютому 2020 року Олександр здійснив одну зі своїх головних мрій — долучився до полку “Азов”. Втім, шлях до підрозділу був непростим. Щоб пройти відбір, хлопцю довелося докласти чимало зусиль. Він скинув близько 30 кілограмів та наполегливо працював над фізичною підготовкою, щоб виконати всі нормативи.
Побратим з позивним Вог згадує, що Олександр ніколи не здавався, навіть коли щось не виходило з першого разу.
“Курс молодого бійця він пройшов із першого разу, хоча фізичні нормативи давалися не одразу. Але він не здавався – знову і знову перездавав. Безвідмовний та відважний”, — так характеризує його військовий.
Спочатку Олександр був навідником, а згодом став командиром однієї з гармат.
В останній рік перед повномасштабною війною пара замислювалися про дитину. Олександр дуже хотів сина.
Початок повномасштабного вторгнення Олександр зустрів у рідному Маріуполі разом із побратимами. Він брав участь в обороні міста, яке опинилося в оточенні російських військ.
Поки ситуація дозволяла пересуватися містом, чоловік приїжджав кілька разів до дружини та батька, привозив їжу та необхідні речі.
Востаннє вони побачилися 9 березня 2022 року.
Того дня Олександр приїхав до рідних і намагався заспокоїти дружину. Він говорив, що захисники Маріуполя обов’язково вистоять, а найбільше хвилювався за безпеку своїх близьких.
Навіть в умовах облоги та постійних обстрілів він не втрачав віри й сили духу.
Побратим Льова згадує, що Тара був прикладом впевненості та міцного характеру, стійко проходив усі випробування та залишався хорошим другом для інших.
Солдат Олександр Тараман загинув 1 травня 2022 року під час оборони Маріуполя. Оборонця посмертно нагородили орденом “За мужність” III ступеня. На честь Олександра у Києві біля Пішохідного мосту створили мурал. Прах захисника покоїться у колумбарній стіні на Лук’янівському кладовищі у столиці.
У Олександра Тарамана залишилися дружина Марія та батько.
Світла памʼять