Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Мар’ян Духневич. Він із юнацтва багато працював, бо залишився без батька, а його матері було важко з шістьма дітьми. Через прагнення допомагати близьким у нього майже не залишалося вільного часу для хобі. Після відкритого вторгнення Росії він приєднався до лав ЗСУ та боронив державу на Донеччині, Харківщині та Курському напрямку.
Вільне Радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Про життєвий шлях захисника Вільному Радіо розповіла його сестра Мар’яна Верміяш.
Мар’ян народився 16 липня 1992 року в селі Майдан-Вербецький на Хмельниччині. Після того як закінчив школу в рідному селі, він поїхав до Голоскова. Там юнак здобув спеціальність водія-механіка у місцевому технікумі.
Після здобуття освіти Мар’ян одразу вирушив за кордон на заробітки, адже прагнув підтримати матір, яка залишилася сама без чоловіка з шістьма дітьми.
“Всі роки він працював у Польщі на лісопильні на циркулярці. Тобто він на машинах підвозив деревину і завозив її на циркулярку. Додому він приїжджав лише раз на рік, на один місяць. Згодом він одружився, але вони з дружиною розлучилися і в них залишився син, якому зараз 11 років. Та коли він приїжджав додому, завжди бачився із сином”, — розповідає сестра.
Крім цього, він їздив до Києва, де працював на будівництві.
Вільного часу чоловік не мав від самого юнацтва, згадує Мар’яна. Коли ж випадала вільна хвилина, любив присвячувати її футболу та родині.
“Він навіть хотів стати вчителем фізкультури, але у нас не було грошей, щоб оплачувати таке навчання. Тому він, як найстарший брат, працював, щоб допомагати нам, і так склалося, що в нього своєї долі та життя й не було навіть, — весь час приділяв сім’ї”, — згадує Мар’яна.
Близьким він запам’ятався спокійним, мудрим та добрим.
“Завжди опікувалися нами, хвилювався за нас і прагнув допомогти. Скільки б він не працював, собі майже нічого не мав з цього. Хоча, якби захотів, міг би й хату, й машину придбати, але опікувався нами”, — додає сестра.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії Мар’ян повернувся в Україну й у березні 2022 року уклав контракт на 3 роки із 46-ю бригадою ЗСУ. У ній він став штурмовиком.
“Він без вагань приїхав і сказав, що не буде сидіти за кордоном, а прагне захищати державу. Його головна мотивація полягала не в захисті тих людей, які зараз є в Україні, а в тому, щоб перемогти зараз і нашим дітям не довелося потім воювати. Тобто, наперед вберегти свою дитину хотів”, — ділиться сестра.
У лавах 46-ї бригади чоловік боронив Харківщину, Краматорський напрямок на Донеччині, а згодом виконував завдання на Курському напрямку.
“Їх там сильно розбили, тому, коли він звідти повернувся, планував перейти до іншого підрозділу”, — говорить Мар’яна.
Коли у військового закінчився контракт, він у березні 2025 року уклав новий — із 11-м Краматорським загоном Державної прикордонної служби України. У лавах прикордонників він теж боронив Донеччину, але більшість часу провів на Харківщині.
“Головним його завданням було, як у водія-механіка, їздити й доставляти їжу та оснащення. Ще одна важлива задача в нього була — забирати наших хлопців з позицій, а також російських полонених”, — уточнює сестра.
Побратими, з якими розмовляла сестра військового, казали про Мар’яна так:
“Він виявив себе як відважний та відданий присязі воїн, командування частини неодноразово відзначало його за зразкове виконання бойових завдань та мужність”.
Позивний на службі “Добрий” він отримав від побратимів, і, як стверджує сестра, це красномовно говорить про його характер.
“Всі побратими, кого мені вдалося опитати, казали, що він ніколи ні на що не жалівся і завжди всіх підтримував. Єдине, на що він скаржився, — влада. Бо вважав, що влада не підтримує їх, і вони все обладнання мусили купляти своїм коштом та зборами”, — говорить Мар’яна.
25 травня 2026 року захисник загинув. Трагедія сталася в районі селища Білий Колодязь на півночі Харківської області.
“Він забрав з позицій двох полонених росіян і ще на шляху забрав тіла наших загиблих хлопців. І ось в одній з локацій у його машину влучив FPV-дрон, який був “ждуном”. Він розірвався просто в районі його плеча, і один з осколків влучив у голову”, — розповідає сестра.
2 червня із захисником попрощалися на Алеї Слави в селищі Летичів Хмельницької області. Йому було 33 роки. У чоловіка залишилися син Сергій, мати Світлана, а також три сестри і два брати.
Рідні захисника прагнуть, аби йому надали звання Героя України. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за посиланням.
Світла пам’ять.