Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Цього дня згадаймо Дмитра Дереку з Харкова, який після початку повномасштабної війни повернувся в Україну волонтерити, а в серпні 2022 року долучився до армії. Життя захисника обірвалося на Бахмутському напрямку.
Про Дмитра Дереку Вільному радіо розповіла його дружина Ольга.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних і знайомих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами. Це безкоштовно.
Народився Дмитро Дерека 27 листопада 1986 року в Харкові, де провів дитинство та шкільні роки.
“Він завжди був душею компанії, легко знаходив спільну мову з людьми, і вчителі досі згадують його з теплом. Хоч він і не був відмінником, оцінки у нього завжди були хорошими. Якщо щось у школі відбувалося “не за нормами,” він обов’язково був у центрі подій. Його завжди поважали за щирість і готовність допомогти, навіть у юному віці”, — ділиться дружина Дмитра Ольга.
Хлопець змалку захоплювався спортом і завжди був у хорошій фізичній формі, додає кохана захисника.
“З дитинства ходив на турніки, пізніше займався боксом, хоча й непрофесійно, більше для себе. У школі часто брав участь у заходах, пов’язаних із фізкультурою”, — розповідає співрозмовниця.
Також Дмитро ходив на риболовлю разом з братом і батьком.
Після школи хлопець вступив до Харківського політехнічного інституту, але не закінчив навчання. Пішов працювати на ринок, де разом з другом продавав зимові куртки. Згодом Дмитро влаштувався таксистом, а влітку 2021 року поїхав на заробітки до Польщі, адже, за словами дружини, у сім’ї тоді були скрутні часи.
Повномасштабне вторгнення Дмитро застав за кордоном. У цей час його дружина з двома донечками була в рідному Харкові.
“Коли почалась війна, я одразу зателефонувала Дімі. Тоді ще біля нашого будинку влучили у військкомат. Він хотів допомогти, але поки не знав, як саме”, — розповідає Ольга.
Тоді, за словами співрозмовниці, вони в перший же день разом із донечками, сестрою та її чоловіком виїхали до Полтавської області, де живе свекруха сестри.
Ольга постійно була з чоловіком на зв’язку. Вони спілкувалися через месенджери, але одного дня Дмитро подзвонив з українського номеру.
“Я була в шоці. Беру слухавку, а він каже: “Я приїхав до України і вже записався у волонтери”. Діма попросив нас швидко зібратись, аби він зміг відвести нас до кордону. І вже на початку березня ми з донечками, моєю мамою та мамою чоловіка приїхали до сестри в Німеччину”, — ділиться Ольга.
Після повернення в Україну Дмитро почав волонтерити: вивозив жінок та дітей з різних регіонів до кордону.
“Ми з донечками виїхали, й Діма не знав, що робити. Не міг сидіти склавши руки й чекати на диво. Завжди щось робив, коли з роботою були проблеми — шукав підробітки”, — ділиться Ольга.
У серпні 2022 року Дмитро вирішив піти добровольцем до Збройних сил України. Чоловік пройшов місячну спецпідготовку у Великій Британії. Після закінчення навчання його зарахували до 3-го полку Сил спеціальних операцій у Кропивницькому. Трохи згодом захисника перевели до військової частини А7295 129-го батальйону 112-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ в Києві.
Військовий був оператором-розвідником розвідувального відділення розвідувального взводу.
Ольга розповідає, що приїздила до Дмитра в жовтні 2022 року. “Чоловіку дали відпустку, й це були чудові 5 днів. Попросив тоді донечок не брати, бо хвилювався за них. Я тоді й подумати не могла, що бачу Діму востаннє”, — каже жінка.
Стосунки Ольги та Дмитра почалися не за звичними стереотипами — без квітів чи кафе, згадує жінка.
“Натомість мене підкорило його добре ставлення, увага до дрібниць, які для мене були зовсім новими. Ми швидко стали парою: народилася донька Настя, а потім — Аня”, — розповідає Ольга.
За її словами, Дмитро був дуже турботливим батьком і ніколи не залишав дружину наодинці з труднощами.
“На майданчику він катав дітей на гойдалках, бігав за ними, поки я сиділа з подругами. Діти його обожнювали, тягнулися до нього”, — каже дружина військового.
Ольга додає: “Діма мріяв подорожувати світом і завжди говорив, що ці емоції — безцінні, а найбільша гордість — наші доньки. Він дуже хотів дітей, і після війни ми навіть планували третю дитину — хлопчика”.
“Діма рідко дзвонив. Коли був на Бахмутському напрямку, казав, що просто немає чим дихати через загиблих”, — пригадує Ольга.
1 серпня 2023 року Дмитро написав дружині, що йде на завдання й може надовго залишитися без звʼязку. Згодом Ольга отримала таке повідомлення: “Кохана, я живий, але зв’язку нема, попросив побратима роздати інтернет, тому дзвонити не можу. Я вас люблю, донечок цілуй, за мене не хвилюйся, все добре”.
Та 3 серпня жінці подзвонили з військкомату і повідомили, що напередодні Дмитро загинув під Бахмутом.
“Я відмовлялась це слухати, через сльози навіть не чула, що мене питають, бо коли тільки жінка сказала, що вона з військкомату й почала питати дані про чоловіка, я одразу все зрозуміла і просто плакала”, — з болем пригадує дружина загиблого захисника.
Для дітей смерть тата теж стала тяжким ударом, каже Ольга.
“Я спробувала пояснити їм, що тато тепер Янгол і він оберігає нас із неба. Ми разом пішли на балкон, і я показала їм зірки. Вони стояли, дивлячись на небо, і я сказала, що тато тепер завжди поруч із нами”.
Після смерті Дмитра нагородили орденом “За мужність”.
Рідні захисника створили петицію з проханням надати йому звання Героя України. Підтримати її можна за посилання.
Вічна памʼять військовому.