В Донецьку почали качати воду з Кальміусу та водосховищ після дощів, щоб хоч частково забезпечити місцевих водою. Самі донеччани жахаються від постійних вибухів в місті та намагаються вижити на російські пенсії. Детальніше про те, як зараз живе Донецьк ми розпитали у місцевої мешканки.
Про ситуацію в Донецьку Вільному радіо розповіла місцева жителька Людмила. Прізвище ми не розкриваємо задля безпеки спікерки.
По відчуттю місцевої, влітку в Донецьку було більше вибухів, ніж зараз. Однак тепер у ЗМІ більше пишуть про них, оскільки здебільшого вони відбуваються у центрі міста.
“Гатять по Донецьку кожен день, особливо по центру міста. Влітку взагалі були такі часи, що я з підлоги не піднімалась, лежала постійно перечікуючи, коли обстріли закінчаться. В місті 9 районів і всі 9 — обстрілюються. Пролетарський район (до відкритого вторгнення, — ред.) жив як на іншій планеті, а тепер все обстрілюється”, — розповідає Людмила.
Окрім центру міста, найбільше дістається району “Текстильників”. Донеччанка каже, що навіть в ті дані про постраждалих, які дають підконтрольні Кремлю адміністрації, — не вірить. Спілкуючись зі знайомими з різних районів, вона вважає, що в Донецьку кожного дня від вибухів гине близько 10-13 цивільних жителів.
“Найстрашніше те, що раніше (в перші місяці повномасштабного вторгнення, — ред.) коли стріляли, то заздалегідь було чутно свист і людина могла встигнути впасти, або під деревом сховатись. Зараз же, ці Хаймерси чи щось — летять та падають без звуку. Тобто, страшно те, що тиша і людина навіть не підозрює, що за 1 секунду може стати трупом. Немає ніякої можливості встигнути відреагувати”, — ділиться співрозмовниця.
Від обстрілів жителька Донецька ховається просто сидячи вдома. Вона не працює, оскільки останні рази її кликали туди, де часто були вибухи.
“Мені якось пропонували попрацювати в Київському районі, а я кажу: “знаєте, моєму сину буде дорожче за похорони заплатити, ніж я у вас зароблю”. Ось на днях неподалік від мене влучили у будинок і вся родина з 3-х людей загинула. Так що ні, дякую”, — ділиться донеччанка.
Тому Людмила, як і інші будівельні фахівці, не має роботи, чекаючи, коли закінчиться війна. Працює лише син донеччанки, але він вже неодноразово потрапляв під обстріл.
“Влітку на “Гладківці”(мікрорайон в Донецьку, — ред.) коли він приїхав по роботі і тільки ось зайшов у магазин, як по вулиці почали прилітати снаряди. Завжди кажу сину — якщо чуєш свист, навіть якщо калюжу бачиш — в неї падай! Все потім можна випрати, а ось життя вже не повернемо”, — ділиться Людмила.
Тоді ж на мікрорайоні “Гладківка” вибухи пошкодили мережі газових труб.
“Оскільки більшість працівників газової служби давно мобілізували, приїхав сам начальник газової служби разом з сином та почали ремонтувати. Однак знову пішов обстріл: начальнику відірвало ногу та руку, а сина розірвало на шматки”, — згадує Людмила.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, води в Донецьку немає у більшості районів міста. Вже 10 місяців окупанти не можуть без допомоги української сторони знайти постачання води у Донецьк.
Перші спроби повернути водопостачання були ще на початку листопада, однак якість води викликала сумніві. Вона була зеленою і з пуголовками.
2 листопада, вода у Калінінському районі Донецька. Відео: Telegram/Типичный Донецк
Людмила каже, що з 9 районів міста тільки в 3-х іноді була вода у кранах. Тому, наприклад, місцеві жителі в жовтні активно зливали воду з системи опалення.
Для того, щоб знайти вихід з ситуації, окупанти почали використовувати воду з річки Кальміус та розвозити її машинами по районах міста.
“Вода йде як технічна, її через фільтри пропускають, адже без них там чистий мул. Бо це ж неможливо було, воду могли давати раз на 5-10 днів. Якось в мене півтора місяця не було води. Тому всі ми кожного дня з відрами ходили до машин”, — каже Людмила.
Підконтрольні Кремлю адміністрації заявили, що їм вдалося відновити постачання води у місто з 25 листопада, хоч і за графіком. Це підтверджує і Людмила, яка продовжує жити в окупованому Донецьку.
“Вдалося завдяки тому, що була дуже дощова осінь, яка наповнила водосховища та річку Кальміус. І ось почали качати воду, фільтрувати та пускати в оселі. Не знаю наскільки її вистачить, але виглядає вода нормально. Хоч і йде з великими перебоями, дають десь раз на 3-5 днів. Ми вже призвичаїлися та завжди готуємо запаси”, — каже Людмила.
Втім, графік подачі води залежить від районів міста, в деяких з них знайомі співрозмовниці сидять без води по 2 тижні.
Зі світлом в Донецьку ситуація теж нестабільна, як і на вільній території країни. За останні місяці в Донецьку сталась низка вибухів, які зруйнували дві підстанції, що живили місто електроенергією. Кожного разу жителі Донецька залишались на 4 доби без світла.
Попри всі проблеми, комунальні послуги дорожчають. До повномасштабного вторгнення за світло жителі окупованого міста сплачували 1,20 російських рублів. Наразі ціна за один кіловат — 1,56 рубля.
“Вартість води теж підняли, до 24 лютого я за двох людей платила 400 рублів, а зараз стало 750 на місяць. Це дуже багато, це дорожче навіть, якщо одна людина буде споживати 10 кубів на місяць, а стільки ніхто не споживає. Я їм сказала, що не збираюсь платити таку суму, коли вони повноцінно пустять воду, я поставлю лічильник і до побачення”, — обурюється Людмила.
Згодом, за словами жінки, окупаційна влада скасувала плату за воду, визнавши, що послуги надаються не стабільно.
Єдине, що постійно є в оселях донеччан — це газ, і ціна на нього не змінилась за ці 9 місяців.
“За ці 8 років і період [повномасштабної] війни, в нас не разу не було такого, щоб зник газ. Сплачую я за нього, як і до 24 лютого всього 60 рублів на місяць”, — каже донеччанка.
Пенсії на окупованій Донеччині підняли на гроші країни-агресорки після того, як загарбники окупували Маріуполь.
“Коли все це сталося (бої за Маріуполь та його окупація, — ред.), то маріупольцям стали виплачувати одразу по 10 тисяч в місяць. А ми почали казати: “молодці, а ми що тут лисі?”. І через 2 місяці вирівняли. В мене була пенсія 7 500 [рублів], тепер підняли до 10 тисяч. Тим, кому за 80 [років] ще додатково кожні пів року 3 тисячі дають, цього мало, але ще хоч щось”, — згадує співрозмовниця.
Втім цих грошей не вистачає на все необхідне, адже ціни за час відкритого вторгнення значно зросли.
“За комунальні послуги я зараз сплачую 1 500 рублів, залишається 8 500, якщо не жити на широку ногу і раціонально витрачати, то прожити можна. Ось курячий гуляш купляю за 175 рублів за кг, те що мені не подобається відрізаю кішкам, інше все варю собі. Вижити можна, але тільки завдяки дуже низькій комуналці, ми це розуміємо. Я відчуваю себе добре тільки завдяки тому, що мій син працює та допомагає. Без нього, не було б за що сидіти вдвох, ось за ці 10 тисяч”, — визначає жителька окупованого міста.
Не дивлячись на відсутність роботи, в Донецьку активніше стали купувати житлову нерухомість. Так, сусіди Людмили декілька років продавали невеличку квартирку за 7,5 тисяч доларів і не могли продати. Наразі вони знов виставили оголошення за ту ж ціну і квартиру купили через тиждень.
“Квартири та приватні будинки розлітаються як смажені пиріжки. Навіть не знаю, як це пояснити, але ціни та житло піднялись. Наприклад, знайома вирішила змінити район через майже повну відсутність громадського транспорту. Будинок, який 3 роки тому коштував 13 тисяч доларів, зараз викупили за 20 тисяч доларів”, — дивується донеччанка.
Житлову нерухомість за такі гроші можна купити з сучасним ремонтом. Співрозмовниця визнає, що там, де давно не робили ремонтів, все ж продають значно дешевше.
За словами місцевої жительки в місті припинили будь-які заходи щодо мобілізації чоловіків на війну проти України.
“Навіть коли в Росії оголосили ото (мобілізацію, — ред.), наших хлопців вже не чіпали. Свавілля, коли забирали прям з вулиці [на початку повномасштабного вторгнення] — вже немає. Знаю тільки один випадок кумедний від напарниці по роботі, коли вдалося тоді уникнути мобілізації: раніше ж навіть автобуси зупиняли і висаджували всіх. Так ось чоловіка знайомої висадили, попросили документи. А в нього прізвище Кадиров, таке саме як у “того”. Так ці військові як побачили прізвище, одразу віддали честь та пішли далі”, — сміється співрозмовниця.
Тепер, коли перші місяці паніки від повномасштабної війни пройшли, тим хто незаконно хапав людей на вулицях, окупаційна влада загрожує відповідальністю в судах.
“Так, скрізь бардак, але зараз вже є закони, за якими вже не страшно прийти до когось і лаптем по столу стукнути”, — стверджує жителька окупованого міста.
Читайте також: