Авторський блог підготував Володимир Олексенко, координатор з питань захисту БФ “Право на захист”
Через фактичне блокування роботи КПВВ де-факто “владою” непідконтрольної території (НКУУТ) можливостей для виїзду на підконтрольну Україні територію залишилось вкрай мало. У Луганській області перетин можливий через КПВВ “Станиця Луганська”, де зараз щодня близько 2000 осіб перетинають лінію зіткнення в обох напрямках. В Донецькій області все набагато гірше: виїхати можна лише за наявності реєстрації місця проживання на підконтрольній Україні території, або за наявності дозволу від т.з. «Межведомственного штаба «Здоровое движение», а повернутись на непідконтрольну територію – лише за наявності дозволу від штабу.
Вочевидь, можливості для виїзду з НКУУТ є у дуже обмеженої кількості людей. А причини – серед яких і лікування, отримання адміністративних послуг, відвідування родичів та багато інших – є майже у всіх мешканців непідконтрольної території. Тож зазвичай люди користуються вкрай незручними та довгими маршрутами: деякі – особливо молодші – обирають літак з Ростова до Стамбула, із подальшою пересадкою до Києва. Це трохи дорожче, ніж наземним транспортом, проте швидше та комфортніше. Але через скорочення кількості рейсів з РФ до Туреччини, найімовірніше, цей спосіб втратить свою актуальність.
Найпопулярнішим та найдоступнішим для всіх вікових груп є автоперевезення – подорож тривалістю понад 20 годин в залежності від міста призначення. Зрозуміло, що це справжнє випробування навіть для молоді – перетнути декілька кордонів в тісному мікроавтобусі з іншими пасажирами, які можуть бути носіями Ковід-19, та заплатити ще за це від 2 до 3 тисяч гривень. Зазвичай такі перевізники привозять людей вночі до міжнародних пунктів пропуску Мілове або Гоптівка (в залежності від місця призначення). Так, наприклад, на КП “Мілове” щоденна кількість перетинів на час підготовки матеріалу складає приблизно 1500 осіб на добу, у той час, як на кінець 2020 року ця кількість не перевищувала 600 осіб та 300 автомобілів. 90% з усіх нині подорожуючих через ці пункти пропуску є мешканцями непідконтрольної частини Донецької області. За моніторинговою інформацією, на кожну п’яту особу складають адміністративний протокол за статтею 204-2 КоАП. Для сплати штрафу прямо на пунктах пропуску створені всі умови – встановлені термінали для оплати. Прикордонники щиро радять людям сплачувати протокол на місці, бо у випадку не оскарження протоколу в судовому порядку протягом 10 днів штраф подвоюється.
Що стосується оскарження протоколів щодо незаконного перетину державного кордону в судовому порядку, то практика показує, що зазвичай суд приймає рішення про задоволення позову, а саме скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Тож радимо звертатися до нас для захисту своїх прав. Телефонуйте за цими номерами у будні з 09:00 до 18:00:
Варто зауважити, що при несплаті та не оскарженні в судовому порядку протоколу про адміністративне правопорушення проти особи може бути відкрито виконавче провадження, а згодом її може бути внесено до реєстру боржників, що унеможливить виїзд за межі України.
І якщо вже казати про реінтеграцію непідконтрольних територій, то про що може йти мова, коли стомлених людей, що майже добу провели в автівці, зустрічають штрафами у 1700 гривень?
Це авторська колонка. Матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Редакція “Вільного радіо” не відповідає за достовірність наведеної інформації. Точка зору редакції може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
