“Ми будемо допомагати людям дістатися до внутрішніх голосів”, — каже про мету створення Театру ветеранів драматург Максим Курочкін. Упродовж наступного місяця він навчатиме близько двох десятків військових, що погодилися віддзеркалити історії з лінії фронту на сцені новоствореного театру. Ми поспілкувалися з учасниками проєкту та його організаторами й дізналися, як мистецтво може поліпшити внутрішню рівновагу бійців.
У Театрі драматургів на столичному Подолі метушаться десятки журналістів. Під спалахами їхніх камер сьогодні близько двох десятків військових, які ніяковіють, трохи бояться говорити на публіку та все ж по черзі розташовуються перед об’єктивами. Відсьогодні вони постануть перед самими собою у нових амплуа — драматургів та акторів.
Поміж натовпу одразу помічаю чоловіка, вдягненого у футболку з написом Bakhmut. Вже за кілька секунд після початку нашої розмови він не може стримати сліз. Вони продовжують крапати на скельця його окулярів наступні 20 хвилин.
“Я народився 1983 року в першому пологовому будинку Бахмута. Нас у родині шестеро, батько був військовослужбовцем”, — починає знайомство ветеран Андрій Лоза.
Чоловік брав участь у Революції Гідності, служив за часів АТО та обороняв Київщину під час відкритого вторгнення росіян. На війні Андрій втратив старшого брата. Олександр на псевдо “Піонер” поліг у Пісках на Донеччині 15 квітня 2015-го.
“Тоді Фоззі (учасник музичного гурту ТНМК, — ред.) написав вірш “На східному фронті без змін”. Він починається з таких рядків: “На східному фронті без змін. Все тихо, загинув лише один”, — з болем каже Андрій.
З 2014-го воює й молодший брат Андрія Олексій, який одержав позивний “Бахмут”. На початку широкомасштабного вторгнення неподалік від Очеретиного він потрапив у полон росіян. Спершу 30 днів окупанти тримали його в буцегарні на окупованій частині Донеччини, далі ще на 5 днів запроторили до в’язниці в російському Ростові-на-Дону. Під час чергового обміну “Бахмут” повернувся додому.
Увесь цей досвід спонукав Андрія шукати вираження в новоствореному театрі ветеранів. З-поміж десятків історій про війну, які чоловік міг би розповісти, йому доведеться обрати одну. За її мотивами (під керівництвом професійних драматургів) Андрій напише п’єсу. Те саме зроблять ще 16 учасників театру. А згодом їхні тексти трансформують у повноцінну виставу.
“У мене історій дуже-дуже багато. Тому подивимось. Я буду робити так, щоб суспільство роздуплилось [щодо ситуації на фронті]”, — обґрунтовує свою мотивацію Андрій.
Разом із ним у театрі гратиме й 60-річна чинна військова Наталя Плахотнюк. У 20 років вона брала участь у афганській війні, а з початком антитерористичної операції поїхала працювати на схід журналісткою. Врешті вирішила змінити професію й стала бойовою медикинею, а за рік повернулася до цивільного життя.
“Я думала, що це вже все, я зняла форму назавжди. [Але] війна весь час до нас повертається. І я вдягла форму знову”, — каже Наталя про причини повернення до військової справи. З перших днів великої війни вже не лише мама, а й бабуся знову стала до війська.
У театрі ветеранів Наталя прагне виплеснути переживання жінок, які опиняються на фронті.
“Я розумію, що жінка з війни не повертається. Скільки б не минуло часу… Для мене найголовніше — передати те, що відчувають дівчата на війні. Жінка — це сестра, мама, подруга, а ще — боєць. Досі є приниження жінок. Також бувають конфліктні ситуації, коли [у підрозділ] приходять молоді дівчата. Жінки з досвідом дивляться на цих дітей і кажуть: “Що ти тут робиш?” Ти забуваєш, що колись була такою самою”, — ділиться Наталя.
Заняття в новоствореному театрі відбуватимуться раз на тиждень. Поруч із ветеранами працюватимуть психологи та професійні актори. Проєкт запустило управління комунікацій Командування Сил територіальної оборони ЗСУ, розповідає його керівник, полковник Олексій Дмитрашківський.
“Через театральне мистецтво ми зможемо допомогти цим людям повернутися в соціум. Тому що вони отримали поранення й контузії і потребують нашої допомоги в реабілітації. Ми не є піонерами даного проєкту — в Івано-Франківську був створений такий театр для учасників АТО, який діє по сьогодні. Але найбільше досвіду, думаю, будемо черпати в британському театрі”, — припускає Дмитрашківський.
Написання текстів та їхня трансформація у виставу має допомогти ветеранам вивільнити емоції та по-новому подивитися на пережитий раніше досвід. Водночас глядачі дійства зможуть краще зрозуміти переживання військових, вважає драматург Максим Курочкін.
“Ми не є школа, яка вчить якоїсь [театральної] системи. Ми будемо допомагати людям дістатися до них самих. Тобто дістатися до внутрішніх голосів, до того, де людина унікальна. Ми не вважаємо, що всі мають бути професійними драматургами, але ми щиро віримо, що в кожної людини є унікальний контент бодай на одну неповторну п’єсу. Нам дуже хочеться, щоб люди вільного світу знали про українську боротьбу через слова тих, хто взяв до рук зброю і захищає Україну. Так складається, що поки їхні голоси не завжди доходять до тих, хто ухвалює рішення про виділення всього, що потрібно для перемоги”, — каже Максим.
Автори проєкту сподіваються поставити принаймні дві вистави.
“Одна буде більше з акцентом на документальні тексти, бо ми будемо займатися за методикою вербатім (документального театру, — ред.), а інша буде складатися з художніх текстів. Якщо нам перепаде трохи грошенят, то зробимо третю виставу — поставимо п’єсу найкращого автора”, — з надією зауважує драматург.
Прем’єру запланували на серпень-вересень 2024-го.
Нагадаємо, раніше ми розповідали про те, як військові можуть безкоштовно поновити сили на заняттях звукотерапії у Києві.