Підтримайте Вільне Радіо
Колись керівниця відділення банку в Маріуполі, а нині власниця двох кав’ярень в Івано-Франківську Тетяна Васильєва найбільше цінує в людях душевність, тож і заклади свої жінка назвала відповідно. У 2023 році переселенка відкрила власну справу, аби адаптуватися в новому місті, а тепер планує підтримувати на цьому шляху й інших.
Про історію радикальної зміни міста й справи життя, взаємодопомогу й плани на майбутнє Тетяна розповіла нашим журналістам.
“Колись в дитинстві, гуляючи з батьками Маріуполем, я побачила перед драмтеатром центральне відділення банку. Воно було чотириповерхове, дуже гарно виглядало, ніби церква якась. І воно мені так сподобалося, що я сказала мамі, що буду там працювати”, — згадує Тетяна Васильєва.
Жінка народилася й виросла в Нікольській громаді, проте все доросле життя провела в Маріуполі. Шість років вона працювала там керівником відділення одного з відомих банків. Загалом мала понад 12 років досвіду в професії, яку дуже любила, зокрема за спілкування з людьми. Однак налагоджене життя Тетяни обірвало повномасштабне вторгнення.
Про початок великої війни жінка дізналася з робочого чату. Тоді вона була у відпустці, але одразу поїхала до відділення допомагати співробітникам. Пізніше того ж дня разом із 12-річною донькою виїхала в село до батьків — ніби відчувала, що в квартирі, яку потім пошкодить обстріл, лишатися небезпечно. Але залишити місто їй вдалося тільки з другої спроби, бо першого разу росіяни вдарили по блокпосту, до якого вже під’їхала сім’я.
В окупованому селі за 20 кілометрів від Маріуполя так само не було ні світла, ні води, ні газу, а з єдиного продуктового магазину всю їжу винесли за кілька днів. Скільки ще триватиме така ситуація, було незрозуміло, тож на власний ризик частина Тетяниної родини вирішила пробиватися на підконтрольну територію. З ними поїхала сім’я сусіда-прикордонника, а батьки лишилися в окупації — їм би не вистачило пенсії на житло.
“Десь 14-го березня чоловік моєї сестри зміг зловити радіозв’язок. Ми почули, що починають формуватися гуманітарні колони на виїзд, також почули і про обстріли цих колон, — розповідає Тетяна. — Ми розуміли, що виїжджати небезпечно, проте тоді це був вибір без вибору”.
Після виїзду переселенці оселилися в Дніпрі — квартиру родині надав знайомий чоловіка, який орендував приміщення у банківському відділенні Тетяни. Тоді жінка ще отримувала зарплатню за перебування в простої, проте знала, що так триватиме недовго. Зрозумівши, що швидко війна не завершиться, вона почала шукати вакансії у своєму банку.
“За моєю спеціальністю вакансії були тільки в Києві. Я розуміла, що мені треба буде себе добре зарекомендувати, тож я буду постійно на роботі, поки моя донька сидітиме вдома в такий психологічно важкий період. Мені треба було обирати: або перспектива кар’єрного зросту, або відносний спокій для мене і моєї дитини. Тому в травні 2022-го ми поїхали на Захід, в Івано-Франківськ, де мали знайомих”, — каже Тетяна.
Адаптуватися в місті було складно: житло доводилося знімати в доларах, а на роботі — витримувати цькування. Тетяна розповідає, що пройшла всі етапи співбесіди на керівну посаду в іншому банку, проте, як виявилося пізніше, там уже був керівник, якого про таку зміну не повідомили. Він став заступником жінки й замість того, аби проговорити брак комунікації з начальством, звинуватив переселенку, що вона посіла його місце. На бік чоловіка стали співробітники, і за три місяці Тетяна звільнилася.
“У мене був такий стан, що я не хотіла йти на роботу, хоча раніше просто обожнювала її. Я досі спілкуюся зі своїми клієнтами з Маріуполя. Вони телефонують просто поспілкуватися, не тільки по консультації. Я задоволена, що вибудувала такі стосунки з ними. Та після цього випадку вирішила, що більше не хочу працювати в цій сфері”, — ділиться жінка.
Тетяна почала думати про власну справу, бо розуміла — тільки так зможе уникнути зневажливого ставлення до себе від колег і знайти своє місце в новому місті. Жінка згадала, як колись уже думала про заклад: тоді якраз стали популярними кав’ярні на острівках у торгівельних центрах, які не потребували великих вкладень. Проте ТЦ в Івано-Франківську були дещо застарілими, тож Тетяна зосередилася на класичній кав’ярні.
“Я хотіла, щоб це було місце, де люди могли б посидіти, як я люблю. Коли почався коронавірус, ми всі зрозуміли, як це класно — сидіти в кав’ярні й пити каву. Тож я хотіла зробити такий формат”, — коментує жінка.
Тетяна взялася за втілення ідеї: писала грантові заявки й знайомилася з людьми, які б могли дати пораду. Та, попри наполегливість жінки й виграний грант на 2000 доларів, спершу реалізувати задум не вдалося. Тоді якраз почалися блекаути, а дозволити собі генератор Тетяна не могла.
Та переселенка не здалася, а пішла навчатися бізнес-плануванню у місцевої громадської організації “Молода Просвіта Прикарпаття”. Там їй допомогли розробити концепцію — порадили не просто розташувати заклад у спальному районі міста, щоб люди могли насолодитися кавою біля дому, як цього хотіла Тетяна, а присвятити його Маріуполю.
“Коли з’явилася ідея кав’ярні, задуму про Маріуполь не було. Мені одразу прийшла назва «Dusha», бо це про мене й те, як я ставлюся до людей і власної справи. А потім, коли мені підказали концепцію, я знайшла напис «душа в кожній чашці». Тоді вирішила, що на стінах намалюю вигляд зверху на чашки, і в кожній з них буде картинка Маріуполя. Тобто кожна чашка, що ми подаємо, з душею Маріуполя”, — пояснює Тетяна.
Ідею високо оцінили на захисті бізнес-проєктів, куди зокрема запросили власників інших закладів, серед яких були й переселенці. Вони почали пропонувати допомогу жінці, а вона з вдячністю погоджувалася. Так власник закладу з Херсону розповів Тетяні, де взяти обладнання й розхідні матеріали. А засновники бренду іграшок за системою Монтессорі з Миколаєва, з якими навчалася жінка, поставили їй дитячий куточок.
Чашки на стінах малювала дівчина з Дніпра, а десерти для закладу готувала кондитерка з Харкова. До того ж, саме переселенці стали першими відвідувачами кав’ярні, яку жінка відкрила 20 квітня 2023 року.
“Я відкрила кав’ярню, розвісила кульки, але клієнтів не було. Тоді я написала в групу переселенців, і вже скоро в мене були перші відвідувачі. Зараз десь 70% з них — переселенці, проте місцевих теж стає все більше. Майже всі клієнти в мене постійні. Я з усіма знайома й усі знають мою історію. Ми розмовляємо, іноді плачемо разом”, — ділиться жінка.
Ми віримо, що разом зможемо більше, тож кличемо вас долучитися до команди однодумців.
Підтримка нашої спільноти — це не просто фінансова допомога для медіа. Це інвестиція в майбутнє Донеччини та інструмент досягнення спільної мети.
Якщо ви поділяєте наші цінності та прагнете змін на краще — приєднуйтесь до нас!
Попри підтримку, перші пів року роботи закладу далися Тетяні дуже непросто. Якщо за день кав’ярні вдавалося заробити 1000 гривень — це було свято, але такі гроші не могли забезпечити її утримання й життя родини. Переселенка думала, що не зможе протриматися в бізнесі довго, але продовжувала подаватися на гранти, які зрештою дуже допомогли. А потім і люди звикли до закладу біля дому, і поступово справа пішла вгору.
Перший рік Тетяна працювала в кав’ярні сама — у нагоді стали курси баристи, які жінка пройшла в 2022 році. Та навіть коли найняла співробітників, продовжила вдосконалювати свої навички. Після появи другої кав’ярні, яку переселенка відкрила вже в партнерстві з місцевими, у вересні 2024 року за підтримки Маріупольської міськради вона поїхала вчитися кулінарії до Франції у володаря зірки Мішлен Т’єррі Маркса.
“Спершу я побачила цю можливість у якійсь маріупольській групі, проте тоді не могла залишити кав’ярню на два місяці. Коли вже орендували приміщення для другої, мені це оголошення надіслав директор нашого ЯМаріуполя. Я відмовилася, бо не хотіла кидати бізнес і дитину, але ввечері мама сказала, що я маю податися. Тоді я заповнила заявку, а вона приїхала приглянути за донькою”, — згадує свої вагання Тетяна.
Кулінарна школа була побудована в форматі ресторану, тож після тижня навчань переселенці й захисники Маріуполя працювали на відкритій кухні. Вони відпрацьовували приготування й подачу бізнес-ланчу, закусок, основних страв, десертів і випічки. А завершувався курс гала-вечерею, на яку запросили представників громадськості й посла України у Франції.
“Я навчилася, що не треба заморочуватися. Французькі кухарі готують із найпростіших продуктів. Вони не гоняться за високою кухнею у кав’ярнях та інших закладах харчування. Чим простіше, тим смачніше. Це класика, до якої ми повертаємось наразі”, — ділиться усвідомленням жінка.
Після повернення додому з сертифікатом Тетяна додатково пройшла індивідуальне навчання у знайомої кондитерки. Потім облаштувала вдома простір, щоб готувати десерти самостійно. Тепер переселенка може сама забезпечувати половину асортименту своїх кав’ярень, проте в майбутньому хотіла б збільшити потужності — може, навіть відкрити окремий цех.
Тетяна прагне, аби обидві кав’ярні Dusha були не просто місцями, де можна випити кави та з’їсти десерт, а такими собі осередками добрих справ. Переселенка постійно долучається до різних благодійних ярмарків, зокрема в її закладах збирали кошти на табір для молоді з інвалідністю й поширювали листівки про підтримку дітей до Дня святого Миколая.
Жінка розповідає, що також хотіла б влаштовувати в кав’ярнях зустрічі для переселенців та різні культурні заходи. Вона не впевнена, що в закладах стане місця, проте до кінця року планує провести там виставку картин. Також разом зі знайомою думає про бранч та майстер-клас для дітей і дорослих: зі знайомої — проведення, а з Тетяни — приміщення й смаколики.
“Мені тут було дуже важко самій. Коли я отримувала підтримку словом чи порадою, це було дуже цінно. Тож мені важливо підтримувати людей, які хочуть зробити виставку, майстер-клас, провести зустріч. Я сама була на цьому місці, і тепер хочу їм допомогти”, — каже жінка.
Маючи досвід, Тетяна не збирається зупинятися на досягнутому. Жінці було набагато легше відкрити другу кав’ярню, яку вона оформила в морському стилі, тож тепер переселенка думає про третю. Сміється, що за традицією вона мала б з’явитися через рік і три місяці після попередньої, тобто в грудні 2025 року. Та відкривати заклади взимку складніше, тож, певно, підприємиця все ж почекає до весни.
Відвідати кав’ярні Dusha в Івано-Франківську можна за адресами: вул. Пулюя, 2 та вул. Європейська, 3. Обидва заклади працюють з 08:00 до 20:00 у будні та з 10:00 до 20:00 у вихідні.
Раніше ми розповідали, як переселенець із Маріуполя відкрив у Івано-Франківську млинарню Azov mlyn, яку присвятив рідному місту.