Володимир Маслак — біографія: що відомо про бойового медика, який загинув на Донеччині
Підтримати

Зробити резюме статті: (ChatGPT)

Підтримайте Вільне Радіо

Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Володимира Маслака з Тернополя. Він долучився до війська у квітні 2023 року, служив у розвідувальному підрозділі 35-ї окремої бригади морської піхоти, а згодом став бойовим медиком. Володимир пишався тим, що міг рятувати життя побратимів, і навіть після поранення повернувся на фронт. У березні 2025 року він зник безвісти під час бойового завдання на Донеччині. Згодом його ідентифікували як загиблого.

Про життя та службу Володимира журналістам Вільного Радіо розповіла його двоюрідна сестра Оксана Мотрук та мати.

Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про близьку вам людину. Це безкоштовно.

Любив малювати, готувати й піклуватися про тварин

Володимир Маслак народився 2 квітня 1988 року в селищі Гусятин Тернопільської області. Усе життя прожив у Тернополі: там ходив до дитячого садка, навчався у школі, а згодом здобув вищу освіту.

Володимир закінчив Тернопільський національний економічний університет (нині — Західноукраїнський національний університет). Вивчав облік і аудит та здобув ступінь магістра. Після навчання працював менеджером у торгівлі, а також на підприємстві з виробництва пластикових труб.

“У дитинстві Володимир любив малювати. Якось він розмалював нову тумбочку вдома, за що мама його насварила. Тепер вона радіє, що ті меблі збереглися. Тумбочка стала однією зі згадок про сина”, — розповідає сестра.

Ще хлопцем Вова займався карате, боксом і плаванням. Цікавився комп’ютерами, любив природу та проводити час біля Тернопільського озера й у Гусятинському лісі.

Рідні згадують його як привітну, доброзичливу й усміхнену людину, на яку завжди можна було покластися. Удома Володимир допомагав із хатніми справами, а ще дуже любив готувати. Серед його улюблених страв були вареники з картоплею, печена картопля з квашеною капустою, шашлик і солянка.

Турботу про інших він виявляв змалку. Мама пригадує, як одного разу захворіла, але все одно пішла на роботу. Коли повернулася додому, побачила, що син сам посмажив картоплю.

“Їж, мамо”, — сказав тоді Володимир.

Піклувався він не лише про рідних, завжди любив тварин. Наприклад хом’ячка, якого подарував йому батько: стежив, щоб у клітці було чисто й сухо, а сам улюбленець не переїдав.

Якось у дитинстві хлопець приніс додому цуценя й назвав його Топіком. Пізніше, коли пес загинув в автокатастрофі, родина дуже сумувала. 

Володимир Маслюк. Фото з архіву родини

“«Мамо, не бійтесь, там собачка. Дай посуд, я дам їсти». Виходжу в загальний коридор — собака, подібна на вовка, велика, на ногу не ставала. Володя виходив її, назвав Сірим. Вона ще довго прибігала у двір до нас”, — розповідає мати, як вдома зʼявився ще один улюбленець. 

Володимир Маслюк. Фото з архіву родини

Навіть під час служби Володимир не втрачав цієї турботи. Де б не перебував, біля нього часто з’являлися коти й собаки. Він ділився з ними їжею та доглядав за ними.

Двічі сам намагався долучитися до війська

Після початку повномасштабного вторгнення Володимир вирішив піти захищати Україну. Він неодноразово говорив рідним про своє рішення, але спочатку потрапити до війська не вдалося.

Володимир Маслюк. Фото з архіву родини

Чоловік двічі самостійно звертався до військкомату. Під час однієї з перших спроб його навіть направили на полігон у Рівному, однак через велику кількість охочих служити зрештою відправили додому. Про першу спробу батьки навіть не знали — Володимир повідомив їм уже після того, як йому відмовили.

Рідні запитували, чому він так наполегливо хоче йти на війну. Мамі Володимир відповів:

Володимир Маслюк. Фото з архіву родини

“Я не хочу, щоб вони сюди прийшли”.

Зрештою у квітні 2023 року чоловіка мобілізували до 35-ї окремої бригади морської піхоти.

Уже під час служби Володимир писав рідним, що йому подобається бути морським піхотинцем і він хотів би залишитися у війську після завершення війни.

“А так то супер, я в еліті військ, розвід відділення морської піхоти, після війни швидше за все лишусь служити, мені подобається тут”, — написав він у липні 2023 року.

Служив у розвідці та рятував поранених побратимів

Спочатку Володимир служив у розвідувальному відділенні. Виконував бойові завдання на Миколаївщині, Херсонщині та Донеччині, зокрема брав участь у боях у районі села Кринки.

Володимир Маслюк. Фото з архіву родини

Він двічі проходив військову підготовку у Великій Британії. У травні 2024 року після відповідних випробувань отримав право носити берет морського піхотинця.

З лютого 2024 року Володимир обіймав посаду бойового медика взводу. Це стало справою, якою він особливо пишався. Чоловік розповідав рідним про випадки, коли вдавалося врятувати побратимів.

Одну з таких історій Володимир описував після бойового завдання в липні 2023 року. Тоді їхню групу відправили на завдання, під час якого військові потрапили під сильний обстріл і втратили зв’язок. Командування вже побоювалося, що бійці не повернуться.

Однак групі вдалося вибратися. Військові також забрали пораненого побратима, якого раніше не могли евакуювати.

Сам Володимир тоді відбувся синцями та пошкодженим бронежилетом. Мамі про небезпеку не розповідав, щоб не хвилювалася. А сестрі написав про пережите з гумором — мовляв, пройшов бойове хрещення.

Ще один випадок стався під час служби у Кринках. 

“Під час повернення з бойового завдання, яке тривало понад три тижні, у човні не вистачало місця для всіх. Володимир вирішив викинути частину речей, зокрема військове спорядження, щоб звільнити місце для важкопораненого побратима”, — розповідає сестра.

Володимир Маслюк. Фото з архіву родини

За словами рідних, чоловік дуже пишався тим, що став бойовим медиком і міг допомагати іншим військовим. Працював також на стабілізаційних пунктах, де надавали допомогу пораненим. Про побачені там жахіття багато не розповідав.

Володимир мав позивний Доктор. Він часто писав близьким, що врятував комусь життя, і радів, коли вдавалося допомогти побратимам.

Після поранення повернувся на фронт

Володимир не приховував від рідних, що на війні буває важко й страшно. Але навіть після складних бойових виходів намагався підтримувати близьких усмішкою та добрим словом.

Восени 2024 року під час виконання бойового завдання чоловік дістав поранення. Після цього проходив реабілітацію у Дніпрі близько місяця.

Коли відновився, повернувся до побратимів на фронт.

Рідні кажуть, що Володимир не хотів залишати військо, адже вважав, що потрібен своїм товаришам. Він і далі виконував обов’язки бойового медика та допомагав пораненим.

“Володя завжди казав, що нарешті знайшов своє покликання в житті — рятувати життя іншим”, — розповідає Оксана.

Зник безвісти під час бойового завдання на Донеччині

12 березня 2025 року близько 23:50 Володимир Маслак виконував бойове розпорядження поблизу села Андріївка Донецької області. Після скидів боєприпасів із російського безпілотника він зник безвісти за особливих обставин.

Рідні тривалий час не мали підтвердження його загибелі. Згодом, відповідно до постанови Слідчого управління ГУНП у Полтавській області від 4 травня 2026 року, Володимира Маслака ідентифікували як загиблого.

Він загинув 12 березня 2025 року під час виконання бойового завдання.

Володимир Маслюк. Фото з архіву родини

Володимир мав статус учасника бойових дій і ветерана війни. 3 липня 2026 року Тернопільська міська рада посмертно присвоїла йому звання “Почесний громадянин міста Тернополя”.

Після війни чоловік мріяв створити сім’ю, придбати будинок у селі й оселитися там. Та не встиг. У нього не було дружини та дітей.

Рідні захисника ініціювали петицію до президента України з проханням посмертно надати йому звання Героя України посмертно. Підтримати ініціативу можна за посиланням.

У Володимира залишилися батьки та двоюрідна сестра Оксана.

Вічна пам’ять і шана захиснику.

Додати Вільне Радіо як бажане джерело в Google
Завантажити ще...