Через війну Горлівському інститутові іноземних мов довелося евакуюватися двічі. Вперше це сталося у 2014-му — тоді виш переїхав у Бахмут. За ці роки у закладі довели до ладу корпуси та зробили ремонт у гуртожитках. Та у комфортних приміщеннях викладачі та студенти змогли провести зовсім небагато часу — у 2022-му працівникам інституту знову довелося починати все з нуля вже в новому місті.
Замість двох будівель із сучасним ремонтом — тепер у розпорядженні ГІІМ кілька аудиторій в одному з корпусів Дніпровського університету ім. Олеся Гончара. Раніше тут навчалися студенти факультету міжнародної економіки. Зараз пари проходять онлайн, а в кабінетах на четвертому поверсі окрім Горлівського інституту іноземних мов облаштувалися ще й Донбаський педагогічний університет зі Слов’янська та Східноукраїнський національний університет з Сєвєродонецька — він також евакуювався вже вдруге.
Викладачі інституту працюють онлайн з різних куточків не тільки країни, а й світу. Налагодили роботу таким чином ще за часів пандемії. В аудиторіях — керівники вишу, працівники відділу кадрів і бухгалтерії та деякі науковці. Вони гуртуються в невеликих кабінетах, де замість парт поставили робочі столи.
Аудиторії облаштували тим, що вдалося вивезти з Бахмута — тут комп’ютери, телевізори та трохи меблів. Розпакувати встигли не все, деякі речі стоять у коробках поряд з робочими місцями.
Інститут евакуювався до Дніпра 4 квітня. Майно з бахмутських корпусів вивозили здебільшого на власних авто. Більшість меблів, зокрема з гуртожитків, врятувати не вдалося, а от техніку та документи забрали усі. Їх зберігають поруч із робочими місцями — у сусідній аудиторії облаштували склад.
Переїжджати інституту довелось вже вдруге. Вперше це сталося у 2014-му, коли окупанти захопили Горлівку. Тоді, згадує заступниця директора з науково-педагогічної та навчально-методичної роботи Тетяна Марченко, ніхто не вірив, що доведеться почати все з нуля.
“2014 року ми виїжджали і сподівались, так наївно сподівались, що ми на 2-3 місяці. Пересидимо в Бахмуті і все, повернемось. І це усвідомлення, що це набагато довший процес, приходило до нас поступово. І це було дуже болісно. Ми сиділи “на валізах”, і все сподівалися, що скоро поїдемо додому”, — каже Тетяна Марченко.
Тепер же, говорить заступниця директора, рідним містом для ГІІМ став уже Бахмут. 8 років тому інститут оселився в будівлі, яку багато років не використовували. Згодом у вишу з’явився ще один корпус, такий самий занедбаний, а пізніше, один за одним — гуртожитки. Всі ці будівлі поступово ремонтували та оснащували коштом грантів.
Та у красивих оновлених приміщеннях довелося працювати недовго, доповнює заступниця директора з адміністративно-господарської роботи Наталія Безноско. Напередодні вторгнення в інституті майже закінчили ремонт другого гуртожитку. Оселитися там студенти мали у березні.
“Наприкінці 2019 року ми уклали угоду з Європейською комісією, там був дуже великий грант на другу чергу ремонту гуртожитку. Грант на понад пів мільйона євро. Також USAID дуже допоміг, бо в гранті був тільки ремонт, а уся начинка це вже за їхні гроші. Ми встигли поставити меблі, техніку, мав бути ще спортмайданчик із тренажерами”, — говорить Наталія Безноско.
Вперше окупанти поцілили по щойно відремонтованому гуртожитку за кілька тижнів після евакуації вишу.
“Обидва гуртожитки постраждали. Дуже серце болить, дивишся на оцю обрушену стіну і видно, як стоїть оце ліжко новеньке, на якому ще ніхто навіть не спав, оці меблі студентські, там такі кімнати були чудові. І туалети, кухні, там такі холодильники гарні нові стояли… Не знаю, що там залишиться, ми ж і не можемо поїхати, щоб це забрати — це небезпечно дуже. Там і речі студентів залишилися, не всі змогли їх забрати” , — каже Наталія Безноско.
“У нас у гуртожитку були телевізори великі, ми їх вивезли та повісили в кабінетах цих. Тут таких немає. Ми зараз живемо в студентському гуртожитку ДНУ, і можемо сказати що саме наш гуртожиток — це був палац”, — доповнює Тетяна Марченко.
Росіяни били по гуртожитку щонайменше двічі. Кілька разів обстрілювали й адміністративний корпус — він зруйнований майже повністю.
Працівники закладу зізнаються: до останнього вірили, що повномасштабної війни не буде, а евакуюватися не доведеться. Переїжджати в незнайоме місто вдруге було важко. Та головне, каже заступниця директора Тетяна Марченко, що інститут зміг зберегти команду — його не полишили ані студенти, ані викладачі.
Читайте також:
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
