Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Прихильник диктаторів Йосипа Сталіна та Володимира Путіна Ігор Мартинов вже понад рік очолює окуповане Єнакієве. Він походить з родини донецького бізнесмена і завдяки цьому розпочав професійну кар’єру з керівних посад у кількох приватних підприємствах. Однак у 2014 році чоловік підтримав окупаційну владу т.з. “ДНР” та почав будувати кар’єру вже при загарбниках.
Журналісти Вільного Радіо зібрали досьє на донеччанина, який керував парком Щербакова в рідному місті, згодом очолив його при владі окупантів, був радником Дениса Пушиліна та зараз працює “мером” Єнакієвого.
Для підготовки цього досьє наші журналісти проаналізували відкриті дані (інтерв’ю, реєстри власності, сторінки у соцмережах, публікації у ЗМІ тощо), отримали документи від правоохоронних органів, поспілкувалися з тими, хто потенційно міг знати посадовця та перечитали чати Єнакієвого. Також ми надіслали пропозицію особисто поспілкуватись самому Мартинову, він її проігнорував. Якщо ви вважаєте, що в матеріалі бракує інформації, якою ви готові поділитися із Вільним Радіо, напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook.Цей матеріал створений для рубрики “Досьє” на Вільному Радіо. Ми поступово публікуватимемо біографії посадовців та інших людей, які працюють на Донеччині та отримують зарплати з бюджетів різних рівнів (наприклад, судді, прокурори, народні депутати), а також є ставлениками окупантів на захоплених частинах регіону.
Якщо вас цікавить лише окремий розділ досьє Ігоря Мартинова — натисніть на потрібний пункт, і ви відразу перейдете до відповідної інформації. Також ви можете скористатися функцією пошуку у браузері, аби знайти потрібну частину за ключовими словами:
Ігор Юрійович Мартинов, якому нині 56 років, народився в Донецьку 22 червня 1969 року.
У період з 1977 до 1986 року навчався у донецькій школі №3. З 1986 до 1990 року здобував вищу освіту в Донецькому національному університеті економіки та торгівлі ім. М. Туган-Барановського за спеціальністю “Товарознавство”. Згодом став доктором економічних наук та доцентом і кілька років очолював державну екзаменаційну комісію. Про свої досягнення у науковій сфері він пише так:
“Автор двадцяти, співавтор шести науково-методичних праць у наукових журналах та збірниках, а також співавтор трьох монографій і трьох підручників у сфері торгівлі, маркетингу та менеджменту”.
В інтерв’ю Мартинов заявляв, що відслужив у радянській армії, однак коли саме — невідомо, адже згідно з біографією, у період до розпаду СРСР він навчався.
Працювати почав у 1991 році. До 1997 року очолював компанію з виробництва обладнання для металопрокату “Восток”, а з 1997 до 2005 року був директором приватного підприємства “Максі” — мережі магазинів, кав’ярень та ресторанів у центрі Донецька. Цю кар’єру йому допоміг побудувати батько-бізнесмен — детальніше про це розкажемо в розділі “особисте життя Ігоря Мартинова”.
У 2005 році почав працювати на посадах державної служби. Спочатку — заступником голови Київської районної ради Донецька.
У 2006 році чоловік став асистентом кафедри маркетингу та комерційної діяльності у своїй альма-матер — Донецькому національному університеті економіки та торгівлі імені Михайла Туган-Барановського.
Роботу в комунальній сфері розпочав з 2008 року, коли став директором комунального закладу “Парк культури та відпочинку ім. А.С. Щербакова” у Донецьку.
Про часи, коли Мартинов керував парком Щербакова, Вільному Радіо розповіла місцева жителька Світлана (ми змінили ім’я з питань безпеки співрозмовниці):
“Парк Щербакова завжди був урбаністичною катастрофою. Якщо розглядати це як парк — там навколо немає жодної інфраструктури, окрім двох-трьох п’ятачків з морозивом та солодкою ватою, і дуже мало дерев! Водночас там багато тротуарної плитки, і влітку просто хоч лягай і помирай [від спеки]”.
Ще один співрозмовник Вільного Радіо (він попросив не називати його ім’я з міркувань безпеки) у 2013-2014 роках працював у донецькому парку Щербакова. Він згадує роботу Ігоря Мартинова так:
“Він був дуже неприємною людиною, і особливо це стосувалося підлеглих. Я старався все виконувати на роботі як треба, і до мене питань не було. Але неодноразово бачив, як він кричав на колег з матами. Він буває доволі жорсткою людиною. Та попри його характер парк дійсно був у гарному стані — його оновили напередодні чемпіонату з футболу Євро-2012. Тут оновили плитку на тротуарах, усі атракціони працювали — все було доглянутим. Але є питання, чи це його заслуга, чи тих, хто там працював”.
Після початку війни на сході України країни парк Щербакова став особливо небезпечним для місцевих.
“Поряд був студентський гуртожиток, і там стали квартирувати “ДНРівців”, а на дорогах до будівлі почали часто залишати “закладки” [з наркотичними засобами]. Через це там часто ходили патрулі, і, гуляючи парком, ти постійно зустрічав безхатченків, наркоманів або патрульних у цивільному, які могли тебе зупинити й “обшманати”. Ще пам’ятаю, що попри те, що у цьому районі “прилітало” частіше, після 2014 року в цей парк перенесли більшість масових заходів, які раніше проходили на площі Леніна”, — розповідає Світлана.
За даними правоохоронців, 31 жовтня 2010 року Мартинова обрали депутатом Ворошилівської районної ради міста Донецька IV скликання, а потім — Донецької міської ради від забороненої в Україні “Партії регіонів”.
Згодом чоловік стане засновником комунального підприємства “Аквадонинвест”, яке виступить інвестором будівництва донецького аквапарку AquaSferra. Його почали будувати у 2009 році для Євро-2012 у парку Щербакова, яким тоді керував Мартинов.
Після окупації Донецька Мартинов спочатку займався волонтерством, створивши громадську організацію “Мирна ініціатива”. На сайті, який вже не працює, йшлося, що організація надавала гуманітарну, правову та психологічну допомогу населенню, яке постраждало під час бойових дій. Волонтери годували жителів Донецька безоплатними обідами.
Згодом, у тому ж 2014 році, чоловік став т.з. “керівником комунального підприємства “Дирекція парків міста Донецька”, але вже в окупаційній адміністрації.
13 жовтня 2014 року самоназвана “Рада міністрів “Донецької народної республіки” призначила Ігоря Мартинова т.з. “мером” Донецька. Тодішній т.з. “прем’єр-міністр ДНР” Олександр Захарченко заявив, що заміна мера Донецька стала необхідною через “саботаж з боку його попередника Олександра Лук’янченка”. Так Мартинов став першим призначеним окупантами очільником обласного центру Донеччини.
У своїх публічних виступах новопризначений “мер” говорив про розвиток ЖКГ Донецька та відновлення зруйнованих споруд, а також робив заяви щодо пенсій донеччан:
“Це не входить до нашої компетенції, але ми не будемо стояти осторонь і також долучимося до того, щоб змусити Київ віддати людям те, що їм належить”.
У період з 2 листопада 2014 року до 4 вересня 2015 року був також “депутатом” самопроголошеної “Народної ради ДНР”.
Про політичні погляди Мартинова красномовно свідчить його коментар після обстрілу Донецька 30 січня 2015 року, під час якого нібито загинули 12 людей.
“На наше місто знову обрушилися біда та горе, які вкотре торкнулися нас усіх. Вкотре ми бачимо лицемірство та підлість української влади. Про це я говорив, говорю і буду говорити. Підлість обстрілів з боку Збройних сил України не знає меж, і сьогоднішня трагедія — це чергове підтвердження цього”, — заявляв Мартинов.
Згодом у мережі з’явилися фотографії з поїздки Мартинова до Дебальцевого. Тоді він показово одягнув військову форму та ходив з автоматом у руках, хоча стосунку до бойовиків т.з. “ДНР” не мав.
Він також брав участь у протестах проти роботи моніторингової місії ОБСЄ у Донецьку. Мітингувальників тоді не влаштовувало, що представники місії нібито не можуть зупинити обстріли.
Також Мартинов долучався до мітингів сепаратистських рухів.
У березні 2016 року Мартинов отримав т.з. “паспорт ДНР” та розповів, що “безперешкодно зміг перетнути з ним кордон з Росією”.
У травні того ж року “мер” окупованого міста закликав містян святкувати т.з. “День Республіки”.
21 вересня 2016 року тодішній очільник квазіреспубліки Олександр Захарченко надав Мартинову “посадовий чин державної служби державного радника 3 класу”. Це найвище звання у т.з. “ДНР” для фейкових посадовців, яке підкреслює “професіоналізм, досвід та статус працівника”.
Через місяць Мартинов відзначився заявою, що “у ДНР розглядають можливість конфіскації майна “ворогів народу”, які виїхали. Це сталося за шість років до того, як у квазіутворенні придумають поняття “безгосподарського житла”.
“Ми сьогодні країна, що веде війну, у нас є країна, з якою ми воюємо, є люди, які завдають нам шкоди, які є нашими ворогами. Я б не хотів робити це огульно, треба підходити дуже чітко: хто дійсно наш ворог. Треба все це законодавчо прописати і тоді вже має виникати питання: якщо це ворог народу, значить у нього конфіскується рухоме, нерухоме майно, і тоді це стає народним”, — говорив Ігор Мартинов.
Та реалізувати свій задум фейковий мер не встиг. 16 жовтня його звільнили з посади “мера “Донецька. На його місце Денис Пушилін призначив Олексія Кулемзіна.
Про роботу Ігоря Мартинова очільником окупованого міста залишили пам’ятну сторінку на сайті підконтрольної Кремлю адміністрації.
“Бувши мером Донецька, Мартинов був на своєму місці — вулиці підмітали, асфальт укладали, житлово-комунальні проблеми розв’язувалися, і все це відбувалося в період жорстких артилерійських обстрілів”, — писав місцевий на псевдо “Фелікс”.
Втім, були й інші думки. Так, колишня працівниця Донецької міської ради розповідала, що Мартинов був і залишається бізнесменом та інколи про це не забував.
“За відмову від земельної ділянки, відведеної для парку Щербакова, на користь будівництва аквапарку “міцний господарник” Мартинов отримав 10% частки в цьому бізнесі. Подейкують, що й усі ресторани та кафе, усі орендарі в парку приносили “міцному господарнику” частку. На отримані відкати побудували кафе і ресторан Family Club у парку, торговий центр Yello біля ЦУМу, відомий усьому місту ресторан “Старгород” і ще низку об’єктів. До речі, якщо ви платили за стоянку в парку, то допомагали кишеньковими грошима його синові”, — розповідала жінка на умовах анонімності в інтерв’ю журналістам “Остров”.
У 2016 році Мартинов отримав російський паспорт. За даними Центру “Миротворець”, документ має номер 9316 000008.
З перших чотирьох цифр російського паспорта можна дізнатися певну інформацію про його власника. Перші дві цифри — це російський регіон, де видали документ, у цьому випадку 93 — Краснодарський край. Останні дві цифри серії — це рік видачі документа, у Мартинова це 2016.
Таким чином, у 2016 році чоловік, імовірно, їздив до Краснодарського краю та оформив там російський паспорт.
Також вже після звільнення з посади “мера” Донецька він продовжив виявляти прихильність до російської влади, зокрема долучався до заходів на підтримку президента РФ Володимира Путіна. На фото нижче Мартинов тримає аркуш, на якому написано “Я поддерживаю Путина”.
1 листопада 2016 року Мартинова призначили т.з. “заступником керівника адміністрації глави ДНР”.
Цю псевдопосаду він обіймав два роки, після чого 18 жовтня 2018 року Денис Пушилін призначив його т.з. “виконувачем обов’язків заступника голови Ради міністрів Донецької Народної Республіки”. А 2 грудня він очолив незаконний орган вже без приписки в.о.
На цій фейковій посаді Мартинов працював до 16 травня 2019 року, коли Пушилін призначив його т.з. “радником глави ДНР”. Цей період роботи Мартинова на окупаційну владу медіа висвітлювали найменше.
З 29 листопада 2022 року чоловік переоформив громадську організацію “Мирна ініціатива” за російською юрисдикцією. На момент написання матеріалу у травні 2026 року ця ГО вже перебувала у стадії ліквідації.
За даними українських правоохоронців, орієнтовно у травні 2023 року Мартинов зареєструвався як т.з. “кандидат у депутати” самоназваної “Донецької місцевої ради Донецької народної республіки” І скликання від російської правлячої партії “Єдина Росія”.
10 вересня 2023 року чоловіка обрали в “депутати”. Відтоді Мартинов нібито регулярно відвідує засідання і що більше — став “головою постійного комітету з питань містобудування, землекористування, планування та розвитку територій Донецької народної республіки”.
23 вересня 2024 року чоловік переоформив за російською юрисдикцією товариство з обмеженою відповідальністю “Аквадонинвест”. Підприємство займається розробкою будівельних проєктів, торгівлею продуктами та тютюновими виробами, роботою ресторанів, купівлею, продажем та орендою нерухомості, а також діяльністю розважальних центрів відпочинку. На момент написання матеріалу у травні 2026 року ТОВ продовжувало працювати.
За даними російської бази контрагентів, Мартинов значиться засновником підприємства. Капітал установи — 22 мільйони російських рублів (або близько 13,6 млн грн за неофіційним курсом).
У 2025 році кар’єра Ігоря Мартинова в окупаційних органах робить новий виток. Спочатку його призначають “першим заступником голови міського округу Єнакієве”, а 17 січня він стає вже “тимчасовим виконувачем обов’язків голови міського округу Єнакієве”. У місті, за твердженням окупантів, мешкає близько 81 тисячі людей.
“Я присягаюсь поважати та захищати права і свободи людини. Дотримуватися Конституції Російської Федерації”, — оголосив Мартинов після оголошення результатів голосування.
На той момент крісло очільника окупованого міста залишалося порожнім майже рік. У травні 2024 року попередника Мартинова — т.з. “мера” Єнакієвого Романа Храменкова — затримали співробітники російської ФСБ. Йому оголосили підозру в “отриманні великого хабаря від місцевого підприємця за допомогу в оформленні оренди приміщень у ДНР”.
Ігор Мартинов тоді, за його ж словами, здивувався такому призначенню. Тому, хоч і прийняв пропозицію, висловлювався відповідно до свого настрою.
“Я давно не був у Єнакієвому, і, знаєте, я завжди розумів, що це місто, в якому розташований металургійний завод. У Донецьку вони теж є, і я звик до того, що це не заважає Донецьку бути якимось світлим, барвистим чи що. А тут заїжджаєш до Єнакієвого, і все якесь сіре, все сумно, все погано, все в якомусь пилу і так далі. Ми ж живемо емоціями. Боже мій, подумав я, як же тут будуть жити люди, якщо нічого, жодних позитивних емоцій не відбувається? Чому я повинен жити тут, якщо у мене тут нічого немає?” — казав Мартинов в інтерв’ю російським пропагандистам.
Фейковий мер заявляв, що головними завданнями на новій посаді він, як і в Донецьку, бачить “поліпшення соціально-економічної ситуації в місті та розвиток інфраструктури”.
“Я ніколи не любив їздити на презентації чи відкриття дитячих майданчиків або якихось об’єктів. Відкрили — і слава Богу. А от там, де тече каналізація, — це моє. Там, де щось не працює, немає електрики чи чогось іншого, дах протікає — мені це ближче”, — говорив Мартинов.
Пізніше він скаржився на обсяг роботи, перед яким постав на новій посаді: “Мій робочий день не закінчується навіть після його офіційного “завершення”.
Під час роботи у Єнакієвому стало відомо, що Мартинов є прихильником російського диктатора Йосипа Сталіна: він має погруддя диктатора, щоденник із його зображенням, а стіни в кабінеті псевдопосадовця завішані портретами та нагородами радянського діяча.
Згодом Мартинов перестав бути “виконувачем обов’язків”, очоливши місто вже як “мер”.
6 травня 2025 року українські слідчі оголосили його в розшук.
У грудні 2025 року Ігор Мартинов відзвітував про свій перший рік роботи “мером” Єнакієвого. Однак у тематичних місцевих групах відео з його звітами не отримали схвалення. Негативні відгуки переважали й під новорічним привітанням Ігоря. У власному телеграм-каналі Ігор Мартинов відключив реакції та можливість коментувати свої дописи (інформація актуальна станом на травень 2026 року).
На момент написання матеріалу Ігор Мартинов пробув на чолі окупованого Єнакієвого понад рік. Один зі співрозмовників Вільного Радіо, який уже евакуювався з окупованої Донеччини, сказав, посилаючись на слова близьких у Єнакієвому:
“Мертве місто”, а він (Мартинов, — ред.) був маріонетковою фігурою, яка ні на що не впливає”.
Додатково ми проаналізували місцеві чати та помітили, що в перші місяці після призначення Мартинова прямої критики на його адресу не було. Місцеві з осторогою поставилися до того, що мера обрали не з-поміж жителів міста, і сумнівалися, що людина, прислана з Донецька, “наводитиме порядки”. Деякі взагалі висловлювали версії, що він — “засланий козачок від ФСБ”.
Та згодом у мережі почало з’являтися більше відвертої критики щодо роботи Мартинова як “керівника” міста. Серед коментарів були, наприклад, звинувачення у “відмиванні” грошей на допомозі від російських міст, байдужості до жителів під час обстрілів та відсутності ефективного прибирання снігу взимку.
Та головною претензією жителів Єнакієвого стала неспроможність т.з. “мера” забезпечити місто постійним централізованим водопостачанням. Місцеві заявляли, що Мартинов:
Були й ті, хто сумнівався, що розв’язати проблему з водою в Єнакієвому взагалі належить до компетенції Мартинова. Але більшість висловлювали прямі образи на адресу Мартинова та очільника фейкової “республіки” Дениса Пушиліна.
Про проблеми з водою місцеві згадували й тоді, коли фейковий “мер” пропонував обрати дизайн будівлі молодіжного центру, який планують побудувати коштом Ленінградської області. Замість витрат на будівництво адміністративних споруд деякі жителі закликали спрямовувати більше грошей на систему водопостачання.
У бездіяльності псевдопосадовця звинувачували й тоді, коли місцевим обіцяли відремонтувати дороги, але так цього і не зробили.
Ігор Мартинов присутній у кількох соцмережах. Він є в телеграмі, де продовжує публікувати дописи попри заборону цього месенджера у Росії, а також у заборонених в Україні “ВКонтакте” та “Однокласниках” (остання сторінка є суто особистою, дописів про роботу там немає). Також у нього є акаунт у забороненому в Росії та на окупованих територіях фейсбуці, де він час від часу викладає публікації. Остання датується 6 жовтня 2025 року.
Центр “Миротворець” описує характер Ігоря так:
“Він є хитрим та поступливим у стосунках із “потрібними людьми”, лайливим і грубим у спілкуванні з тими, хто залежить від нього. Він має широкі зв’язки в ділових колах Донецька. “Гнучкий” у прийнятті політичних рішень залежно від фінансової вигоди для себе. Має захворювання серця і лікується в міській лікарні імені Калініна”.
Правдивість цих тверджень журналістам Вільного Радіо підтвердили співрозмовники, які особисто знали Мартинова.
За даними українських журналістів, Ігор Мартинов — син донецького бізнесмена Юрія Дікенштейна. Журналістам Вільного Радіо спорідненість чоловіків підтвердили, перевіривши інформацію в українських реєстрах.
На одній з фотографій від 2008 року залишилося фото Мартинова з його батьком.
Він мав власний гастроном “Дик” та був співзасновником заводу з шахтного ремонту і підприємства з виробництва бутельованої води.
За даними аналітичної системи YouControl, Дікенштейн і Мартинов юридично пов’язані щонайменше у трьох компаніях:
Крім цього, за даними російської бази контрагентів, чоловіки пов’язані й у товаристві з обмеженою відповідальністю “Аквадонинвест”, зареєстрованому в Донецьку за російськими законами. У ньому Юрій Дікенштейн вказаний як генеральний директор, а Ігор Мартинов — одним із засновників. Загальний обсяг активів підприємства на окупованій території — 169,3 млн російських рублів (або близько 105 млн грн за неофіційним курсом).
Чоловік на своїх сторінках у соцмережах вказує, що одружений. На особистій сторінці Ігоря в забороненій в Україні соцмережі “Однокласники” збереглася його фотографія з дружиною у 2008 році. Він вказує, що її звати Оксана. Більше деталей про жінку у відкритих джерелах немає.
Зате є більше даних про сина — Юрія Мартинова. Він народився 25 березня 1991 року у Донецьку.
Він щонайменше з 2015 року підтримує фейкову республіку та фотографувався зі зброєю в руках, демонструючи готовність воювати.
Після окупації Донецька син Ігоря Мартинова став т.з. “президентом Федерації спортивного та традиційного карате ДНР” та т.з. “керівником міського відділення громадської організації “Молода республіка” у Донецьку”.
Також Юрій упродовж двох термінів був “депутатом” самоназваної “Народної ради ДНР” від т.з. громадського руху “Донецька республіка”. А ще працював “заступником голови комітету Народної ради ДНР у справах молоді, фізичної культури, спорту та туризму”.
З 13 березня 2023 року ватажок т.з. “ДНР” Денис Пушилін призначив сина Ігоря Мартинова на посаду т.з. “міністра спорту та туризму ДНР”.
14 грудня 2024 року слідчі СБУ повідомили Юрію про підозру у колабораційній діяльності. Справу відкрили за п’ятою частиною статті, за якою чоловікові загрожує до 10 років у в’язниці із забороною працювати на певних посадах до 15 років та можливою конфіскацією майна.
4 вересня 2025 року ватажок т.з. “ДНР” Денис Пушилін звільнив Юрія Мартинова з посади т.з. “міністра спорту та туризму ДНР”.
Всю родину Мартинових співрозмовники Вільного Радіо характеризують фразою: “бізнесмени, які обрали працювати при владі окупантів”.
За даними українських правоохоронців, остання офіційна адреса реєстрації Мартинова — у будинку №55-А, квартира 18, на вулиці Челюскінців у центрі Донецька.
Крім цього, за даними бази Scanbe, чоловік із таким самим ПІБ — Мартинов Ігор Юрійович — 25 липня 2003 року зареєстрував право власності на будинок у Донецьку за адресою: вул. Кальміуська, буд. 15. Це теж у центрі міста.
Площа будинку становить 71,3 м², а всієї земельної ділянки — 1 км². Вартість будинку із землею у 2003 році становила 33,6 тисячі гривень, або 6,4 тисячі доларів (за курсом на 2003 рік).
У 2010 році за цією адресою стояв старий одноповерховий будинок та дерев’яний паркан, який огороджував територію.
Влітку 2019 року на території домогосподарства розпочали будівництво — розчистили територію та почали зводити споруди, схожі на складські будівлі.
До 2021 року територію повністю забудували спорудами, й відтоді вона не змінювала свій вигляд.
Щодо рухомого майна, за даними центру “Миротворець”, Ігор Мартинов нібито їздив на Mitsubishi Pajero з російським номером Y001XO61. Центр узяв ці дані з бази даних прикордонної служби, актуальної до 2023 року.
Журналісти Вільного Радіо змогли підтвердити, що за цим номером дійсно зареєстрована Mitsubishi Pajero 2017 року випуску сірого кольору. В одній із російських баз для перевірки автомобілів вдалося знайти фотографію машини у 2023 році.
Коли Мартинов працював держслужбовцем за української влади, він нібито отримав кілька нагород. Принаймні саме так він зазначає у своїй біографії. Серед відзнак — золота медаль I ступеня та визнання найкращим молодим керівником країни у сфері малого та середнього бізнесу у 2001 році.
Також до своїх заслуг він зарахував розвиток парку культури та відпочинку імені Щербакова, який у 2010 році здобув нагороду “Золотий поні” і який визнали найкращим парком Європи.
За майже 12 років роботи на окупаційну адміністрацію Ігор Мартинов отримав чотири відзнаки та звання.
Першим стало “звання” т.з. “Почесного громадянина міста Донецька”, яке йому надали 17 жовтня 2016 року. Його ім’я можна побачити на сайті окупаційної адміністрації Донецька.
Другу відзнаку він отримав 17 червня 2017 року — т.з. “Почесне звання “Заслужений працівник культури Донецької Народної Республіки”. Її видали за “особливі заслуги у розвитку культури Донецької Народної Республіки”.
Третю відзнаку Мартинов отримав уже після початку повномасштабного вторгнення Росії — у 2022 році. Тоді йому нібито надали “звання” т.з. “Заслуженого працівника житлово-комунального господарства”.
Останню відзнаку Ігорю надав Володимир Путін 29 жовтня 2024 року. Тоді російський диктатор підписав документ про оголошення “Подяки Президента Російської Федерації” “за досягнуті успіхи у праці та багаторічну сумлінну роботу”, серед відзначених фігурував і Мартинов.
Як повідомили журналістам Вільного Радіо в Донецькій обласній прокуратурі, українські правоохоронці відкрили проти Ігоря Мартинова одне кримінальне провадження. Для порівняння, щодо “мера” сусідньої Горлівки Ігоря Приходька відкрили чотири кримінальні провадження за п’ятьма статтями.
Стосовно Мартинова українські слідчі працюють над кримінальною справою, у якій його звинувачують у колабораційній діяльності. Зокрема, справу відкрили за п’ятою частиною статті, згідно з якою чоловікові загрожує до 10 років у в’язниці із забороною працювати на певних посадах до 15 років та з можливою конфіскацією майна.
Ігорю оголосили підозру за цією статтею 24 квітня 2025 року.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, останню ухвалу у цій справі суд оголосив 19 травня 2025 року. Того ж місяця чоловіку обрали запобіжний захід — тримання під вартою.
Впродовж 2025 року Мартинова неодноразово викликали до суду, але він жодного разу не дав про себе знати, навіть у режимі онлайн або телефоном. Одну з останніх повісток опублікували у жовтні 2025 року.
У пресцентрі СБУ журналістам Вільного Радіо розповіли, що станом на травень 2026 року слідчі завершили досудове розслідування стосовно Мартинова та скерували обвинувальний акт до Дніпропетровського районного суду.
Головними звинуваченнями правоохоронців є участь Ігоря:
Щодо перебування на посаді “мера” окупованого Єнакієвого станом на момент написання матеріалу окремих проваджень не відкривали.
В Україні санкції проти Ігоря Мартинова запровадили 19 жовтня 2022 року. Вони діятимуть упродовж 10 років. Обмеження стосуються:
Крім цього, санкції щодо Мартинова запровадили Канада, Японія, Швейцарія, Велика Британія, а також країни ЄС. Серед обмежень — блокування банківських рахунків і майна, заборона в’їзду до цих країн та ведення у них бізнесу.
Раніше журналісти Вільного Радіо підготували досьє про ватажка т.з. “ДНР” Дениса Пушиліна, т.з. “мера” Донецька від росіян Олексія Кулемзіна та т.з. “мера” Горлівки Івана Приходька.