Історія Євгена Сєріка, який виїхав з окупованого Донецька, більше 2 років служив в зоні АТО і вже відкрив власний бізнес. Про хлопця, котрий досі шукає новий дім, але твердо вирішив: не поїде з регіону, де народився.
Ось вже два місяці у невеликому приміщенні в торговому центрі по вулиці Центральній, 50 у Волновасі можна пограти у відеоігри та відпочити в компанії друзів. Це єдиний подібний простір у місті. Зі входу у консольному клубі (так правильно називається такого типу бізнес), відвідувачів зустрічає власник ㅡ Євген Сєрік. Хлопець заснував клуб GAME ON та працює тут по 15 годин на добу. Адже графік роботи собі встановив з 10 ранку до першої години ночі, а з працівників зараз ㅡ сам Євген та його дівчина Вікторія.
22-річний Євген Сєрік родом з Донецька. Там він жив, там навчався ㅡ в Донецькому національному університеті, отримував фах менеджера. Але війна на Донбасі змусила хлопця кинути все і почати нове життя. В серпні 2014 він разом зі своєю дівчиною переїхав до села Микільського під Волновахою.
“Не хотів я жити десь в іншому місці, де інші люди і інша місцевість”, ㅡ пояснює Євген.
“У 2014 році на фронті все погано було, критично не вистачало молодих і енергійних. Я не зміг більше терпіти агресію і нічого не робити, вирішив піти захищати рідний край”, ㅡ каже хлопець.
Євгену було лише 19, коли він підписав контракт. За розподіленням потрапив до Національної Гвардії України, у патрульний батальйон, але така служба ㅡ не зацікавила: “Я марнував свій час, нашою задачею було ганяти “лигарів” та дебоширів. Це не те, для чого я пішов на війну”.
Хлопець вирішив йти далі. Познайомився з командиром батальйону “Донбас”. Спочатку Євген був штурмовиком, але зацікавився парамедициною і пройшов відповідне навчання. Саме це допомогло перейти до снайперського взводу спеціального призначення ㅡ і згодом стати снайпером. На війні хлопець провів 2 роки і 2 місяці. Там зустрів свої 20 та 21 рік. За цей час встиг побувати на всій лінії фронту ㅡ від Широкиного до Авдіївської “промки”.
Боєць каже, за час перебування у зоні АТО познайомився з великою кількістю патріотів. Але згадує про завдання чи бойові будні неохоче. Розповідає лише один випадок. НЕпострілу. Згадує: на одному з чергувань побачили неподалік від своєї позиції бойовика. Той вийшов з блакитним пакетом у поле та збирав гриби. Євген згадав, що це улюблена справа його бабусі, і так розчулився, що не зміг вистрілити у супротивника.
На питання, чому повернувся до мирного життя, хлопець відповідає:
“Перегорів, мабуть. Деякий час збирав себе морально. Знову звикав до життя цивільної людини”.
Повертатись до мирного життя Євгену допомогла дівчина та ідея власного бізнесу. Після невеликої перерви, він разом з Вікторією вирішив відкрити консольний клуб у центрі Волновахи.
“Спочатку ми хотіли відкрити клуб у Вугледарі, але там “зависока” оренда. За одне з приміщень просили, уявіть, аж 15 тисяч гривень. І тут ми подумали, що дуже часто їздимо до Волновахи. Це районний центр, тут 7 шкіл, багато молоді з району приїжджає сюди. Вирішили: треба відкриватись саме тут”, ㅡ розповідає Вікторія.
Було багато ідей щодо бізнесу, але саме ця зацікавила молоду пару.
“Разом з Вікторією ми підрахували, що клуб з ігровими приставками ㅡ найкращий варіант для власної невеликої справи, бо у будь-який момент є можливість продати обладнання ㅡ і втрати будуть мінімальними, ㅡ каже Євген. ㅡ
Ми орендували приміщення, почали завозити меблі, але тут виникла проблема, яка відтягнула відкриття на два місяці. Мені потрібно було їхати до Вінниці, закінчувати навчання. Це вибило нас з графіку, і ми витратили останні кошти”.
Тож починати і справді довелося з нуля. Та вони для себе вже тоді визначились, чого хочуть. Чимало речей в геймерському клубі зробили власноруч: від барної стійки до штучного моху і малюнків на стінах. Так видалось і трохи дешевше, і затишніше. Тепер саме тут збираються найзатятіші геймери міста.
Пара мріє, щоб їхній клуб став вільним простором для молодих людей, де можна пограти в гарній компанії. Альтернативу пиву тут також передбачили ㅡ фреші та мілкшейки, які готує для відвідувачів Вікторія. Сама дівчина ㅡ натура творча: малює на одязі і створює власну галерею портретів, частина з яких стала прикрасою на стінах клубу.
“Зараз ми разом з Вікторією шукаємо житло в Волновасі, бо не зручно кожного дня з Микільського добиратися сюди. Графік роботи нашого клубу з 10:00-01:00, тому ми по черзі приїжджаємо і працюємо до ночі. Шукаючи житло, нас здивувало, який попит на нього в Волновасі: треба багато подивитися, аби знайти якийсь нормальний варіант, і не за всі гроші. А ті квартири, що є: або ціна завелика, або умови та ремонт жахливі”, ㅡ говорить хлопець.
Та це вважають лише тимчасовими труднощами. Тим паче, що в планах у Євгена вже друга робота в місті ㅡ хлопець вирішив стати поліцейським та збирає всі потрібні документи. Це виявилось довгим та кропітким процесом. Але не найбільшим випробуванням для цієї пари.
І в цій бюрократичній боротьбі Вікторія також підтримала хлопця, бо каже: повністю довіряє йому і підтримує у всьому.
“Ми потроху звикаємо до Волновахи та її особливостей. Починаємо знаходити своїх постійних клієнтів, а серед них і нових друзів”, ㅡ кажуть вони.
І, хоча нового дому ще не знайшли, створюють затишок там, де вже облаштувались. Та ставлять лише нові цілі на життя в рідному регіоні, котрий змінюють і самі.
Проект «Підвищення рівня знань про НАТО серед жителів Донецької області» реалізується завдяки фінансовій підтримці Уряду Великої Британії