Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні згадаємо Антона Баланчука з Житомирщини. Чоловік народився на Сахаліні, але ще дитиною переїхав разом із мамою до України. Любив футбол, створив міцну родину та виховував доньку. У 2024 році став до лав Збройних сил України, служив оператором ударних безпілотних авіаційних комплексів у складі 65-ї окремої механізованої бригади.
Про життя і загибель Антона Баланчука журналістам Вільного Радіо розповіла його дружина Юлія.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Антон Валерійович Баланчук народився 11 грудня 1985 року в селищі Бошняково Углегорського району Сахалінської області. Там минули його дитячі роки та перші роки навчання. У 1995 році разом із мамою він переїхав на її Батьківщину — до села Веприн на Житомирщині.
У Веприні Антон закінчив місцеву школу, а потім продовжив навчання у Вишевицькій загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів. Після школи працював у сфері ремонтних робіт.
Та найбільшим захопленням його життя був футбол. Антон грав за команди Веприна та Вишевичів, брав участь у змаганнях і, за словами рідних, буквально жив цією грою.
Під час Помаранчевої революції Антон познайомився зі своєю майбутньою дружиною Юлією. Спільні погляди та цінності швидко зблизили їх. Згодом у пари народилася донька Валерія, а у 2010 році вони офіційно одружилися.
“Для мене він завжди був і залишиться найкращим. Сім’янин, чоловік, батько. Займався футболом, це його пристрасть була, виступав за команди. Познайомилися ми на Майдані під час Помаранчевої революції, тому одразу було зрозуміло, що зійшлися у поглядах і баченні. Відтоді і разом — вже близько 20 років”, — згадує дружина Юлія.
Для рідних Антон був передусім людиною родини, надійною опорою та турботливим батьком.
16 лютого 2024 року Антон Баланчук став до лав Збройних сил України. Він проходив службу у батальйоні безпілотних систем 65-ї окремої механізованої бригади “Великий Луг” та був оператором ударних безпілотних авіаційних комплексів. Від побратимів отримав позивний Сахалін за місцем свого народження.
Разом із побратимами виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку. Екіпаж ударного БПЛА “Вампір”, до якого входив Антон, знищував штурмові групи, зупиняв російську техніку, мінував місцевість та руйнував російські укріплення.
За даними родини захисника, з весни 2024-го до кінця літа 2025-го року екіпаж Антона Баланчука та його побратима Любомира Соченка знищив понад 20 одиниць броньованої та автомобільної техніки росіян, 72 окупантів та близько 500 ворожих укріплень.
Під час служби Антон зазнав поранення, однак після лікування повернувся до побратимів і продовжив виконувати бойові завдання.
За мужність та відданість службі його нагородили орденами “За мужність” III та II ступенів, відзнакою Президента України “За оборону України”, відзнакою Міністерства оборони України “Хрест доблесті” та медаллю “За поранення”.
16 вересня 2025 року екіпаж ударного БПЛА “Вампір” вирушив на чергове бойове завдання поблизу Новоданилівки Пологівського району Запорізької області. Військові мали замінити інший розрахунок пілотів, який уже чекав у бліндажі.
Побратим із позивним Бульдог згадував, що почув звук автомобіля і вже збирався виходити назустріч хлопцям, коли пролунав вибух.
Антон Баланчук загинув внаслідок атаки російського дрона. Разом із ним поліг і його побратим Любомир Соченко.
Захисникові було 39 років. У нього залишилися дружина Юлія та донька.
Рідні Антона Баланчука та Любомира Соченка просять надати їм також звання Героя України посмертно, аби вшанувати памʼять про захисників. Підтримати їх можна, підписавши петицію.
Вічна слава