Чи можуть українці під час війни ходити в кіно, бари, кафе? Чи доречно викладати в соцмережі фото з відпочинку, поки земляки на фронті? Чи можливо витрачати гроші тільки на їжу і донати для армії? Дискутуємо разом з переселенками з Донеччини, які за та проти розваг під час війни.
Про те, які радощі можуть собі дозволяти жителі воюючої країни та як це впливає на почуття інших ми поговорили у другому випуску нового проєкту Вільного радіо — дискутуємо у подкасті “Почуй мене”.
Обговорити розваги та відпочинок для українців в тилу ми запросили волонтерку та дружину військового Бажену Кальмуцьку з Тореза (яка проти розваг в тилу без допомоги армії), волонтерку та дружину військового Наталю Тищук з Соледара (яка вважає, що дозволяти відпочинок можна) та психологиню Маргариту Мухіну.
Вільне радіо не займає жодної з позицій та прагне почути аргументи кожної зі сторін.
Гостя програми “Почуй мене” Наталя Тищук розповідає, що перший час повномасштабного вторгнення її родина не дозволяла собі розваг, діти не гуляли, а тривалий час проводили за гаджетами. Коли через це з’явились проблеми з зором та поставою жінка вирішила, що дітям необхідне розслаблення. І зараз намагається приділяти увагу не тільки фізичному здоров’ю дітей, а й розвагам.
“І проблеми зі здоров’ям виникають не лише фізіологічно, а і від сильного стресу. Діти переживають так само, як і батьки. Можливо, навіть і більше. І те, що здається, що з ними все добре, бо вони, наприклад, не скаржаться, насправді це не значить, що немає сигналу для тривоги.
Ми почали ходити в басейн. І мені було дуже шкода, що більше року ми були замкнутими і не зважали на здоров’я і підтримку. А коли ти бачиш, що діти від цього розцвітають, з’являється посмішка. Те, що ви час якийсь провели на позитиві, впливає і хотілося б, щоб цього часу було більше. Я вважаю, що це не розкіш раз колись вийти і випити каву з дітьми”, — розповідає Наталя в ефірі подкасту “Почуй мене”.
Натомість Бажена Кальмуцька зауважує, що дитині розваги дозволяє, а для себе після мобілізації чоловіка вважає їх недоречними.
“Вони особисто для мене були недопустимі. Я просто сама собі їх не допускала. В перші місяці, знаходячись в якомусь колективі, в якійсь навіть невеличкій групі людей, я почувалась дуже сильно скутою, почувалась зайвою. Почувалася не в своїй тарілці”, — зазначає гостя програми.
Бажена з тих людей, кого дратують фото людей у соцмережах, де вони показують свій відпочинок. Адже в той самий час деякі її знайомі дозволяють собі витрачати гроші лише на їжу і на донати.
“Тут мені здається, що треба трошечки включати більше емпатії, трошечки більше розуміння того, хто це побачить, що він може відчути. <…> Коли я бачу, що людина настільки відірвана від реальності, в якій ми живемо, що просто ігнорує її як таку, коли люди згадують про війну, тільки коли біля них щось прилетить, а в інші моменти для них війна не існує, для них проблеми військових — це проблеми військових, для мене це велика проблема. Мені боляче дивитись, як хтось сидить в барі, забувши, якою ціною це все ми маємо”, — каже дружина військового.
Наталя Тищук, чоловік якої теж зараз перебуває на фронті, каже, що інколи її донька може спитати чоловіків в тилу про те, чому вони не воюють. Втім, на думку жінки, важливо розуміти, що ти не завжди знаєш досвід людини.
“Але ми теж не знаємо, хто це сидить за баром, чи донатить він, чи ні. Можливо, це ветеран. І тому кардинально робити якісь висновки, що це людина, яка не може собі це дозволити, теж не можна”, — вважає Наталя.
За словами психологині Маргарити Мухіної, люди по-різному реагують на війну. Бо кожен має свій спосіб впоратися зі стресовими ситуаціями.
“Хтось хоче закритися як равлик, бути на самоті, а не брати участь у публічних розвагах. Хтось навпаки має танцювати, має робити щось активне, має якось переживати свій адреналін, і має його якось викидати.
Є люди, яким важливо почувати себе корисними, що вони щось роблять для перемоги. Наприклад, плетуть сітки, або роблять донати тощо. І зазвичай саме такі “робочі бджілки” мають певні претензії до людей, які в цей час, з їхньої точки зору, розважаються. Але нам потрібні і ті, і інші. Якщо в нас не буде кому робити корисне в тилу, звичайно, не буде підтримки для фронту. Якщо люди не будуть розважатися, ми отримаємо ще більшу напруженість у суспільстві”, — пояснює психологиня.
Вона зазначає, що формулювання “після перемоги” доволі абстрактне, і не завжди люди в силу свого віку мають можливості відкладати розваги і відпочинок.
“Коли настане час після перемоги? Ми зараз не знаємо. Коли відповідаємо на це питання, то ми маємо зважавати, скільки років вам зараз, і скільки років вам буде потенційно, коли ви вирішите собі щось дозволяти. Одна справа, якщо зараз вам 20, у вас ще багато попереду, ви можете дочекатися перемоги. А якщо вам 58? В 58, наприклад, є, на жаль, велика вірогідність не дожити до перемоги. В такому випадку здається неправильним забирати в людини цей час. І звісно, дітям ніколи знову не буде 2, 4, 6, скільки-то рочків”, — пояснює Маргарита Мухіна.
Психологиня уточнює, що під час війни в багатьох людей загострюється почуття і думки “що я встиг і що я не встиг”. І крайнощі (або все, або нічого) є викривленням.
“Чим небезпечні такі викривлення? Людина ризикує себе загнати раніше за свій час. Тобто до перемоги можна вже стати загнаною конячкою. І це не буде наближувати перемогу. Іноді внесок в перемогу не є прямим. Якщо ви щось робите для військових — це добре. Але якщо ви робите для своєї родини — це теж є ваш внесок у перемогу”, — зазначила психологиня.
Повну версію розмови слухайте у подкасті Вільного радіо “Почуй мене” на нашому ютубі. А також пишіть у коментарях: що доречно на вашу думку.
Зводити дитину в басейн, запостити в соцмережі фото з закордонного відпочинку, сходити з друзями на каву чи в бар? Або витрачати гроші лише на їжу та донати, уникати компаній, не стригти волосся до кінця війни?
Як під час війни мають поводитись ті, хто в тилу? Чи можна дозволяти собі розваги? Чи треба концентруватись лише на ситуації на фронті?
Нагадаємо, у першому випуску ми обговорювали благоустрій прифронтових громад під час війни.