“Я вважаю, що й одна гривня — це важливо, але є багато “але”: волонтер — про пожертви та важливість репостів зборів на ЗСУ

Від початку відкритої війни волонтер Павло Черненко проводить збори та допомагає військовим закупати необхідне обладнання, аби ефективніше відбиватися від росіян. Чому будь-які пожертви важливі та з якими проблемами найчастіше доводиться стикатися волонтерам — Павло розповів журналістам Вільного радіо.

 

Павло Черненко родом із Ровеньків, що на Луганщині. 2014-го він вступив до вишу у Харкові, де за 9 років зустрів початок відкритого вторгнення. 

“24 числа [лютого 2022 року], коли почалася повномасштабка (відкрите вторгнення, — ред.), ми з моїм ментором, хірургом-імплантологом, десь о 9-й ранку зібрались і вирішили, що треба щось робити, а не просто тікати. Ми вивезли першу партію людей з міста Лозова в місто Дніпро. Там ми заночували у знайомих Олега (ментора), після чого подивились, куди дійшов фронт, де його зупинили відносно Харкова і вирішили повернутись”, — каже Павло.

З того часу хлопець активно займається волонтерством. Він збирає гроші та закуповує необхідне обладнання для бригади бійців, сформованої з ультрас “Металіст Харків” (ультрас — це групи відданих уболівальників футбольних команд) та інших захисників. Павло з однодумцями береться як за невеликі запити, так і за закупівлі дронів на 500 тисяч гривень. Збори на потреби військових він веде у соцмережах.

“Це інстаграм. Іноді це фейсбук та LinkedIn. Але 95% всіх зборів і рушійної сили цих зборів — це саме інстаграм. Ще дуже добре працює, це коли ти закидуєш друзям-айтішнікам збір і кажеш: “Будь ласка, зашер (розповсюдь, — ред.) у своїх робочих чатах”. Це теж, буває, суперсильно вистрілює”, — розповідає волонтер.

Долучитися до зборів, які проводить Павло Черненко, можете й ви. Актуальні запити на потреби армії він публікує на своїй інстаграм-сторінці, знайти яку можна за цим посиланням.

“Деякі люди маленькими донатами наче купляють собі “індульгенцію”

За словами співрозмовника, час та строки дуже важливі в роботі волонтерів. Адже чим швидше вдасться зібрати гроші та доставити військовим необхідне обладнання, тим простіше їм буде нищити окупантів. Нерідко від таких зборів може залежати й чиєсь життя.  

“Наприклад, якщо ти два місяці збиратимеш на дрон, а не два тижні — то за два місяці там вже може нікого не залишитись. Бо були такі випадки у друзів, коли збирали неодноразово на тачки, а тачки — це великі суми, а їм писали, що “їх (бійців, для кого був збір, — ред.) там залишилося двоє”, або “всі 200 (загинули, — ред.) — збір можете закривати”, — каже Павло Черненко.

У зборах важлива кожна гривня, наголошує він. Але дехто, на думку співрозмовника, сприймає це надто буквально.

“Я вважаю, що й 1 гривня — це важливо. Але тут є багато “але”. Наприклад, деякі люди маленькими донатами наче купляють собі “індульгенцію”. Тобто вони мають змогу донатити не 50, і навіть не 200 гривень, але їм достатньо закинути копійчину, і їхня совість просто буде чиста для них самих”, — стверджує Павло.

Окрім донатів, за словами волонтера, велику користь приносить поширення інформації. Тож допомогти зі зборами можуть навіть ті, хто не має грошей на пожертву. 

“Без донатів — це регулярні репости, поширення по інших соцмережах, поширення по своїх друзях, по чатах. Це допомога в “достукуванні” до великих блогерів, до великих волонтерів, наприклад як Лачен, щоб вони помітили твій збір. У мене таке було, і я дуже вдячний своїм підписникам, які не мають змоги фінансової, але “штурмують” тих, хто може зарепостити”, — каже Павло Черненко.

Крім того, охочі допомогти можуть приходити до волонтерських центрів та допомагати там не грошима, а працею. 

“В такий час бути пасивним — я вважаю це повною єрессю”

Інколи буває, що зібрані небайдужими людьми гроші дістаються недобросовісним постачальникам, нарікає Павло. 

“Обманювали на тому, що забирали у тебе гроші і нічого не передавали. Або передавали якусь підробку китайську. І не зникали все одно, “били себе в груди”, що це або їх надурили, або що це ми їх задурюємо зараз, що все працює”, — каже волонтер.

Також зустрічаються шахраї, які видають себе за волонтерів. Аби не стати жертвою таких псевдоактивістів, слід перевіряти, чи звітують вони за виконанні збори.  

“Зазвичай все легко перевіряється. Це звіти за кожну доставку: звітують військові або фото-, або навіть відеозвітом. Плюс чеки, але воно не завжди є, бо буває, що ти щось береш з рук або покупаєш “через три коліна”, і тобі привозять з Америки чи з Європи. Але все одно це все достатньо просто перевірити. Це ще ж залежить від людини. Бо для когось буде достатньо двох сотень звітів, а хтось скаже, що це все фотошоп”, — зазначає Павло. 

А подекуди доводиться стикатися з неадекватною реакцією на волонтерську працю, додає хлопець. Від одних він чув, що “тільки лінивий гроші не збирає”, а інші натякали на те, що волонтери марнують своє життя. Зустрічаються навіть такі, хто готовий критикувати будь-який проукраїнський допис.

“Викладав у себе на сторінку в інстаграм картинку, де написано “Якщо це не твоя війна — то це не твоя країна”. І зібралась невелика кількість людей, які десь побачили репост цієї картинки і заходили писали “Так відкрийте кордони”. В моїй голові це виглядає [нісенітницею] якоюсь… В такий час бути пасивним, існувати просто з паспортом українця — я вважаю це повною єрессю. Ти тут народився, в тебе не було можливості обрати, громадянином якої країни ти будеш. А якщо тобі тут так погано жилося, то чому ти не виїхав раніше?” — каже співрозмовник.

“Весь соціум нашої країни, розподілений на військових та цивільних, повинен готуватись до майбутнього життя в симбіозі”

Павло не планує полишати волонтерської діяльності й після закінчення війни. За його словами, зміниться лише напрямок роботи — тоді вони займатимуться допомогою з реабілітації військових, які повернуться з фронту.  

“Повинна бути дуже сильна психологічна реабілітація із залученням психіатрів і психологів, і щоб ця психологічна реабілітація була доказовою, а не там [щось] про гештальт-терапію. Щоб це робили професіонали, щоб вони адаптували військових до мирного життя”, — каже волонтер.

Окремо, вважає він, слід готувати суспільство до повернення бійців, чию психіку скалічила війна.

“Тобто повністю весь соціум нашої країни, який зараз розподілений на військових та цивільних, повинен по-своєму готуватись до майбутнього життя в симбіозі. І вважаю, що це [буде] наш наступний напрямок”, — підсумовує Павло Черненко.