Мешканка Краматорська Юлія от-от мала народити донечку в рідному місті, але через російську агресію мусила терміново шукати порятунок. Тепер вона налагоджує життя на Рівненщині, де її прихистили небайдужі люди. Свою історію жінка розповіла нашим журналістам.
Донедавна 38-річна Юлія з чоловіком і сином жила у Краматорську. Подружжя готувалося до народження другої дитини. Їхнє життя було спокійним і розміреним: вони працювали, відпочивали та мріяли про великий акваріум з рибками. Але відкрита війна, яку розв’язала Росія, перекреслила всі сподівання.
До виїзду з Донеччини Юлію підштовхнули не самі бойові дії, а їхні наслідки. Пологовий будинок у Краматорську мав зачинитись, а жінка на той час була вже на 8 місяці вагітності. Тож довелося терміново шукати спокійніше місто, де можна було б народити. З собою Юля змогла взяти лише сумку в пологовий будинок та трішки речей для сина.
“Сестра допомогла у Краматорську сісти на потяг до Львова. Разом із сином ми їхали на одному місці. А інші люди сиділи вчотирьох та навіть більше. У поїзді було дуже спекотно, але під ранок деякі пасажири вийшли на своїх станціях, і всі змогли комфортно розміститися. Багато людей їхали за кордон”, — розповідає Юлія.
У Львові вони з сином затримались ненадовго — там жінка чекала на приїзд мами. Така евакуація далась їй тяжко:
“Плакала постійно, бо тягло додому і до чоловіка. Ще переживала через родичів, які залишилися у місті. Зі Львова ми з мамою поїхали до знайомої Катерини, яка теж виїхала з Краматорська та поїхала до міста Костопіль у Рівненській області”, — розповідає жінка.
Вже на новому місці Юлія та її родичі звернулися по допомогу з житлом. В обласному спортивному ліцеї їм одразу виділили місце для ночівлі та допомогли з оформленням документів. Там усіх вимушених переселенців забезпечили триразовим харчуванням, засобами гігієни, одягом та ласощами для дітей. Така підтримка допомогла Юлії та її рідним впоратися зі стресом після переїзду. А вже на Великдень жінка народила дівчинку, яку назвали Мирославою.
“Коли повернулася з пологового будинку, місцева жінка Ніна Григорівна допомогла всім для дитини. Представники ліцею теж надали допомогу і навіть принесли сповивальний столик. Після отримання свідоцтва про народження ми вирішили хрестити дитину у церкві поряд. Хресними батьками стали працівники ліцею, а батюшка був дуже привітним до нас. Сподобалося, що за хрестини з нас не просили ніяких коштів, як це буває у наших церквах”, — згадує Юлія.
Жінка визнає: важко будувати життя на новому місці, але здаватись вона не збирається. Приїхавши з російськомовного регіону, Юлія одразу почала практикувати українську. Але місцеві, за її словами, здебільшого не звертають увагу на мову співрозмовника.
Мама Юлії вже влаштувалась на місцевий хлібозавод пакувальницею. Робота не з легких, бо весь час доводиться бути на ногах. Проте це краще, ніж не мати роботи взагалі, каже співрозмовниця.
Сусідами Юлії в ліцеї виявились переселенці з Краматорська, Сєвєродонецька та Лимана. Дехто з них вже знайшов собі нове житло, а інші продовжують жити в ліцеї.
“Я розумію людей, які бояться виїжджати з міста, кидати свій будинок і їхати в нікуди. Це дуже важко, і психіка, особливо у дітей, руйнується. Мій син дуже змінився через ці переїзди і часто проситься повернутися додому. Він не може зрозуміти, чому ми поїхали, а тато вдома залишився”, — розповідає жінка.
Періодично до ліцею приїжджає автобус та забирає дітей до церкви. Це дозволяє малечі відволікатися від проблем війни. З часом працівники цієї церкви допомогли Юлії та її рідним переселитись до квартири.
“Я дуже рада, що приїхала до Костополя й познайомилася з такими добрими людьми. У цьому місті свіже повітря та навколо ліс, і я вже забула, що таке головний біль або проблеми з артеріальним тиском”, — говорить переселенка.
Її чоловік продовжує жити у Краматорську. Юлія сподівається, що хоча б йому не доведеться кидати рідний дім. Вона каже: їй, як і всім переселенцям, дуже хочеться повернутись до звичного життя, ходити на роботу та будувати плани на майбутнє. Але поки що залишається лише молитися, аби війна швидше завершилась.
***
Очільники Донецької та Луганської областей регулярно закликають людей чимшвидше виїжджати в безпечніші регіони. Наші журналісти зібрали контакти по громадах сходу, які стануть у пригоді під час евакуації.
Якщо ви збираєтесь їхати автівкою, почитайте, що варто і не варто брати з собою в таку вимушену подорож. А в цьому матеріалі розповідаємо, як “умістити життя” в одну валізу, якщо евакуюєтесь залізницею.
Читайте також: