Зображення до посту Як переселенки стали опорою для інших ВПО. Історія бахмутянок, які тікали від війни
Фото: архів Альбіни Гребенюк

Альбіна Гребенюк та Ірада Гасимова ще в Бахмуті почали опікуватись переселенцями. Спочатку готували їм зі своїх запасів, а потім отримали на це грант. Згодом вони й самі були вимушені покинути дім, але допомагати не припиняють. Ми розпитали як їм це вдається.

 

Ми ходимо в кафе. А в них вже немає дому. Я зрозуміла, що треба щось робити”

Альбіна Гребенюк разом з Ірадою Гасимовою — керівниці громадської організації “Бахмут особливий”. Ще в лютому у них був план для бізнесу в рідному місті. 25 числа вони мали захищатися перед грантодавцями з Нідерландів і планували відкрити свою ферму та швацький цех. Та повномасштабна війна все змінила.

Одного дня, коли вже бої були, чули ці вибухи, ми сиділи в кафе і побачили приїзд на площу розстріляних шкільних автобусів, які привезли людей з Луганщини. Один чоловік питав, де знаходиться одне з училищ міста, і ми їх довели туди. І от в нас все добре, ми ходимо в кафе. А в них вже немає дому. І для мене це був тригер, що треба щось робити”, — згадує Альбіна Гребенюк.

Як переселенки стали опорою для інших ВПО. Історія бахмутянок, які тікали від війни 1

Фото: архів Альбіни Гребенюк

Тоді ж Альбіна, її сестра та Ірада із власних запасів почали готували борщі для людей з Луганщини. Вони відносили готову їжу до гуртожитку одного з училищ міста, де поселили переселенців. Потім дівчата почали готувати оладки, млинці, сирники та желе для дітей.

Як переселенки стали опорою для інших ВПО. Історія бахмутянок, які тікали від війни 2

Фото: архів Альбіни Гребенюк

Коли про це дізналися інші, то люди почали допомагати. Подзвонила до нас жінка, і сказала, що виїжджає, і що в неї повна морозильна камера супових наборів. Ми прийшли, забрали та дуже довго з цих наборів готували наваристі борщі. Є жінка, в якої за Бахмутом є грибна ферма, вона привозила раз на тиждень гриби ящиками”, — розповідає Альбіна.

 

Щоб допомагати ще більше, вирішили знайти грант

Через деякий час Альбіні зателефонували з міської ради та запропонували спробувати податися на грант “Паляниця”. Спочатку вони не знали як його оформити, і кілька разів змінювали суму заявки. 

Ми спочатку просили лише на картоплю грант 500 доларів. Потім подумали та відправили на 1200 доларів, потім на 3000 доларів. Потім ми побачили, що людям в гуртожитках треба речі прати, які ми прали в себе вдома, і їх дуже багато, ми вирішили спробувати збільшити суму заявки, щоб купити пральні машинки. Просто ми взагалі не встигали прати все”, — розповідає Альбіна.

Згадує: думали, що гроші не дадуть взагалі. Але їм погодили грант на 9,5 тисяч євро.

Волонтерки почали закупки в Бахмуті. Та залишатись в місті стало небезпечно, тож Альбіна Гребенюк разом з Ірадою та ще однією матір’ю дитини з інвалідністю вирішили евакуюватися. Продовжили справу вони вже на Львівщині. Там знайшли 6 прихистків для переселенців та купили туди бойлери, пральні машинки, душові кабінки, сушарки для білизни, унітази, умивальники тощо. 

Як переселенки стали опорою для інших ВПО. Історія бахмутянок, які тікали від війни 3

Фото: архів Альбіни Гребенюк

Після першого гранту нам довірилися і дали другий. Це буде реабілітація для мам і діток з інвалідністю, які постраждали психологічно через війну”, — розповідає про новий проєкт Альбіна.

Від американських партнерів HelpUkraine “Паляниця” вони отримали 4300 доларів.

Альбіна та Ірада вже знайшли психолога, яка буде працювати з людьми. Знають і людей, яким візьмуться допомагати далі в першу чергу.  

В нас є жінка, в неї дуже божевільна історія. Вона евакуювалася з чоловіком і двома дітьми і в неї в потязі помер чоловік. Його аби як поховали й вона досі не може прийти до тями. Вона і на могилі його не була і не знає, де він похований. Це стресова ситуація. 

В нас також живе дівчинка маленька, в неї батько військовий. Вона жила біля вокзалу і чула звуки потягів. Але зараз вона їх чує по іншому. Коли проїжджає електричка, вона біжить до телефону, дзвонить до батька і питає, коли закінчиться війна. Бо вона думає, що валиться будинок. І мама не знає, як впоратися з цим. Дорослі по одному сприймають, а діти по-іншому”, — наводить приклади Альбіна Гребенюк.

Поки немає лише приміщення. Розглядають варіант біля Трускавця. Але питання ще не вирішене. 

Якщо будуть гроші, які залишаться з проєкту реабілітаційного центру, Альбіна та Ірада планують направити їх також для підтримки земляків і не лише їх, а загалом всіх, хто тепер став переселенцем в прихистках. 

Читайте також:


Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.


Спонсор
Завантажити ще...